Коли в 1908 році повночасна служителька Шарлет Вайт приїхала в Луїсвілл (штаті Кентуккі, США) з валізою на колесах, місцеві мешканці з цікавістю поглядали на неї.

МЕШКАНЦІВ міста зацікавив новий винахід, з яким приїхала сестра Вайт,— «візок світанку». «Це привернуло до мене увагу,— розповідає вона,— і люди почали про мене говорити».

Дослідники Біблії (колишня назва Свідків Єгови) розуміли, що їм необхідно поширювати дорогоцінні істини, про які вони довідалися завдяки ретельному вивченню Святого Письма. Багато хто здобув біблійні знання завдяки серії книжок «Свитання Тисячоліття» (пізніше відомі за назвою «Виклади Святого Писання»). Християни, котрі виявляли готовність і могли подорожувати по містах і селах, пропонували охочим читачам згадані книжки, які також називали «Підручниками для Дослідників Біблії».

У 1908 році сестра Вайт та інші ревні вісники Царства пропонували людям за 1,65 долара це шеститомне видання в тканинній палітурці. Вони не відразу давали книжки господарям помешкань, а збирали замовлення і приносили їх через якийсь час — зазвичай у день, коли люди отримували зарплату. При цьому вісники брали невелику суму, яка покривала витрати на друкування книжок. Один з противників нарікав, що люди дуже мало жертвують за ці книжки.

Мелінда Кіфер пригадує, що отримувала замовлення на двісті-триста книжок у тиждень.  Та велике зацікавлення «Свитанням Тисячоліття» створювало одну проблему. Лише шостий том цього видання мав 740 сторінок. «П’ятдесят книжок важили 18 кілограмів»,— зазначалось у «Вартовій башті». Тому нашим одновірцям, особливо сестрам, потрібно було «неабияк потрудитись», щоб доставити їх читачам.

Вирішити цю проблему допоміг брат Джеймс Коул. Він змайстрував двоколісний розкладний каркас, котрий можна було пригвинтити до валізи. Цей брат, який більше не носив стоси книжок, сказав: «Мені вже не доводиться надривати руки». Свій винахід Джеймс Коул представив на конгресі Дослідників Біблії в Цінціннаті (штат Огайо) у 1908 році. На обох кінцях поперечки були вигравірувані слова «візок світанку», оскільки на цьому візку переважно возили томи «Свитання Тисячоліття». Щоб перевозити валізу з десятками книжок, непотрібно було великої практики; її можна було тягнути однією рукою. Висота «візка світанку» регулювалася, а колеса могли їхати навіть по немощених дорогах. Після служіння гумові колеса складалися, і так з валізою не важко було пішки або трамваєм повернутися додому.

Сестри, які служили повночасно, могли отримати «візок світанку» безкоштовно, а всі інші платили за нього 2,5 долара. Сестра Кіфер, зображена на фотографії, настільки добре послуговувалася візком, що могла везти повну валізу однією рукою, а в іншій нести сумку з книжками. В одному гірничому містечку Пенсільванії вона знайшла багатьох щиросердих людей, і в день доставки їй доводилося по три-чотири рази переходити міст.

Наприкінці 1980-х років пілот однієї авіалінії винайшов валізу на колесах, яку сьогодні повсюдно можна побачити в аеропортах чи на вулицях великого міста. Але вже приблизно століття тому ревні Дослідники Біблії привертали увагу людей тим, що багато подорожували з «візками світанку», сіючи дорогоцінне насіння біблійної правди.

[Вставка на сторінці 32]

У день доставки сестра Кіфер по три-чотири рази переходила міст

[Вставка на сторінці 32]

Так було вирішено проблему