1—3. а) Які ситуації допомагають нам краще зрозуміти суть двох Ісусових притч? б) На які запитання нам варто знати відповідь?

УЯВИ, що відомий урядовець попросив тебе підвезти його на дуже важливу зустріч. Ти вже готовий їхати, аж раптом помічаєш, що пального не вистачить на поїздку. Тож ти мусиш відлучитися, щоб заправити машину. В цей час приходить урядовець і не знаходить тебе на місці. Він не може чекати, тому просить когось іншого відвезти його. Коли ти повертаєшся, то бачиш, що урядовець поїхав без тебе. Як би ти почувався в цій ситуації?

² А тепер уяви, що ти є високопоставленою особою і вирушаєш у подорож. Перед цим ти доручаєш трьом чоловікам важливу справу. Ти детально пояснюєш, що вони мають зробити, і всі троє охоче погоджуються. Але коли згодом ти повертаєшся, то довідуєшся, що лише двоє з них впоралися із завданням. Третій намагається виправдати себе, та насправді він не докладав жодних зусиль, щоб виконати доручення. Як ти відреагуєш?

³ Подібні ситуації змальовано в Ісусових притчах про незайманих дівчат і про таланти. Цими притчами Ісус пояснив, чому в час кінця одні помазані християни будуть вірними і розсудливими, а інші ні * (Матв. 25:1—30). Основну думку цих притч він підкреслив такими словами: «Пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години». Ісус сказав, що його учні не знатимуть, коли саме він знищить світ Сатани (Матв. 25:13). Його порада пильнувати актуальна і сьогодні. А чому  корисно пильнувати? Хто пильнує в наш час? І що допоможе нам зберігати пильність?

4. Чому, аби пильнувати, нам необов’язково знати дату кінця?

⁴ Часто людям потрібно знати точний час. Наприклад, якщо ти працюєш на заводі, записався на прийом до лікаря або хочеш кудись їхати поїздом, то мусиш зважати на час, щоб не запізнитись. Але якщо людина гасить вогонь чи бере участь у рятувальній праці після стихійного лиха, вона навряд чи буде дивитись на годинник. Адже це відвертатиме її увагу і навіть може призвести до біди. У таких ситуаціях вкрай необхідно зосереджуватись на роботі, а не дотримуватись якогось графіка. З наближенням кінця цієї системи наша рятівна проповідницька праця стає чимраз важливішою. Щоб пильнувати і робити все, чого Єгова від нас очікує, нам необов’язково знати дату кінця. Те, що ми не знаємо ні дня, ні години, насправді йде нам на добро. Розгляньмо п’ять причин, чому так можна сказати.

5. Як, не знаючи ні дня, ні години, ми показуємо, чим наповнене наше серце?

⁵ По-перше, не знаючи ні дня, ні години, ми маємо можливість показати, чим наповнене наше серце. Єгова поважає нас, тому хоче, аби ми з власної волі виявляли йому відданість. Хоча ми прагнемо пережити кінець цієї системи і отримати вічне життя, головною спонукою нашого служіння є любов до Бога. (Прочитайте Псалом 37:4). Ми знаходимо радість у виконанні волі Єгови й усвідомлюємо, що він навчає нас про корисне (Ісаї 48:17). Його накази не обтяжують нас (1 Ів. 5:3).

6. Що відчуває Єгова, коли ми поклоняємося йому з любові, і чому?

⁶ По-друге, той факт, що ми не знаємо часу кінця, дає нам нагоду потішати серце Єгови. Ми поклоняємося йому з любові, а не заради нагороди і не тому, що кінець близько. Завдяки цьому Бог може дати відповідь на безпідставні докори свого ворога, Сатани. (Йова 2:4, 5; прочитайте Приповістей 27:11). Ми знаємо, що Диявол спричиняє жахливі страждання, тому відкидаємо його правління й охоче підтримуємо владу Єгови.

7. Чому варто вести саможертовне життя?

⁷ По-третє, те, що ми не знаємо точної дати кінця, спонукує нас вести саможертовне життя. Деякі люди, котрі не вірять у Єгову, також вважають, що світ довго не протриває. Очікуючи якогось неминучого лиха, вони живуть за принципом: «Їжмо та пиймо, бо завтра і так помремо» (1 Кор. 15:32). Ми ж не боїмося майбутнього і тому не зосереджуємося лише на власних бажаннях (Прип. 18:1, Хом.). Натомість ми зрікаємось себе і з радістю присвячуємо час, сили і матеріальні засоби проповідуванню доброї новини про Боже Царство. (Прочитайте Матвія 16:24). Служіння приносить нам задоволення, особливо коли допомагаємо іншим пізнавати Єгову.

8. Який приклад з Біблії показує, що нам необхідно повністю покладатися на Єгову і його Слово?

⁸ По-четверте, завдяки тому, що ми не знаємо ні дня, ні години, ми більше довіряємо Єгові і ретельніше дотримуємось його Слова. Ми недосконалі, тому схильні покладатися на себе. Павло радив християнам: «Той, хто думає, що стоїть, нехай стережеться, аби не впасти». Апостол згадав  про двадцять три тисячі ізраїльтян, які втратили схвалення Єгови незадовго перед тим, як Ісус Навин ввів Божий народ в Обіцяну землю. «Усе, що сталося з ними... написано як попередження для нас, адже за нашого життя прийшов кінець різних систем»,— сказав Павло (1 Кор. 10:8, 11, 12).

9. Як випробування вдосконалюють нашу віру і наближають до Єгови?

⁹ По-п’яте, не знаючи часу кінця, ми беремо цінні уроки з теперішніх лих і вдосконалюємо свою віру. (Прочитайте Псалом 119:71). Останні дні цієї системи — дійсно «скрутні часи, коли жити... дуже важко» (2 Тим. 3:1—5). Світ Сатани ненавидить нас, тому ми нерідко зазнаємо переслідувань (Ів. 15:19; 16:2). Подібно як вогонь розтоплює метал і очищає його, випробування вдосконалюють нашу віру. Якщо ми смиренні і дотримуємось вказівок Єгови, труднощі не змусять нас припинити служіння. Навпаки, ми розвинемо ще тісніші стосунки з Єговою, ніж могли собі уявити (Як. 1:2—4; 4:8).

10. Завдяки чому час минатиме для нас швидко?

¹⁰ З погляду людини час може минати швидко або повільно. Коли ми чимось займаємось і не дивимось на годинник, то здається, що час летить. Так само, якщо ми активно зайняті захопливою працею, яку доручив нам Єгова, кінець може прийти швидше, ніж ми очікували. Більшість помазанців подають нам гарний приклад: вони залишаються ревними в служінні Єгові. Коротко проаналізуймо, що сталося після того, як у 1914 році Ісус став Царем, і подивімось, як деякі служителі виявляли готовність, а інші — ні.

11. Чому після 1914 року деякі помазанці думали, що їхній Господь затримується?

¹¹ Пригадаймо Ісусові притчі про незайманих дівчат і про таланти. Дівчата і раби з цих притч не мусили б пильнувати, якби знали, коли прийде наречений або пан. Але їм це було невідомо, тому вони мали бути готовими. Хоча помазані християни десятиліттями вважали 1914 рік особливим, вони не знали, що саме станеться того року. Коли їхні сподівання не справдилися, декому з них здалося, що Наречений затримується. Один брат пригадує: «Дехто з нас був переконаний, що в перший тиждень жовтня [1914 року] ми будемо забрані на небо».

12. Як більшість помазанців показали, що є вірними і розсудливими?

¹² Як же нелегко було братам, коли кінець, якого вони так чекали, не настав! Крім того, під час Першої світової війни брати зазнали переслідувань. Проповідницька праця майже зупинилась; помазанці наче поснули. Але 1919 року пролунав заклик прокинутися. Ісус прийшов у духовний храм Єгови, щоб здійснити перевірку. Однак дехто її не витримав і втратив честь брати участь у «ділі» свого Пана (Матв. 25:16, Деркач). Ті помазані християни не пильнували, подібно до безглуздих дівчат, які не наповнили своїх світильників олією. І, немов ледачий раб, вони не хотіли йти на жертви заради Царства. А втім, більшість помазанців виявляли непохитну відданість і з готовністю служили своєму Панові навіть за тяжких воєнних часів.

13. Який склад розуму мали помазанці після 1914 року і який мають тепер?

¹³ У «Вартовій башті» за 1 лютого 1916 року писалося: «Браття, тих  з нас, хто правильно будує свої стосунки з Богом, ніколи не розчарують його задуми. Ми не прагнули, щоб виконувалась наша власна воля. Тому, коли в жовтні 1914 року наші сподівання не справдилися, ми раділи, що Господь не змінив свого Плану на догоду нам. Ми цього не хотіли. Все, чого ми бажаємо,— це збагнути його плани і наміри». Господні помазанці й досі мають таке ж смирення і відданість. Вони не стверджують, що є натхнені Богом, але щиро прагнуть виконувати Господню працю на землі. «Великий натовп людей» з «інших овець» — християни з земною надією — наслідують їхню пильність і завзяття (Об’яв. 7:9; Ів. 10:16).

14. Як нам допомагає те, що ми міцно тримаємось повчань вірного і розсудливого раба?

¹⁴ Подібно до помазанців, члени великого натовпу міцно тримаються повчань вірного і розсудливого раба, якого Єгова призначив роздавати духовну поживу. Таким чином, завдяки Божому Слову і святому духу, вони поповнюють свій запас духовної олії. (Прочитайте Псалом 119:130; Івана 16:13). Це зміцнює їх, допомагає бути готовими до повернення Христа і залишатись активними попри суворі випробування. Наприклад, в одному нацистському таборі брати мали тільки одну Біблію. Тож вони в молитвах просили Єгову дати їм більше духовного харчу. Через якийсь час вони довідалися, що недавно ув’язненому брату вдалось у своєму дерев’яному протезі пронести в табір нові видання «Вартової башти». Помазаний брат, на ім’я Ернст Вауер, який був свідком тих подій, пізніше сказав: «Єгова чудом допомагав нам запам’ятовувати думки зі статей, які дуже зміцнювали нас... Сьогодні так легко отримати духовну поживу, але чи ми завжди її цінуємо? Я переконаний, що Єгова приготував рясні благословення для тих, хто покладається на нього, зберігає йому вірність і харчується за його столом».

15, 16. Яким чином Єгова благословив одне подружжя за ревність у служінні і чого ми вчимося з таких прикладів?

¹⁵ Крім того, інші вівці із завзяттям виконують Господню працю і цим підтримують Христових братів (Матв. 25:40). На відміну від злого  й ледачого раба з Ісусової притчі, вони докладають великих зусиль і охоче йдуть на жертви, ставлячи справи Царства на перше місце. Приміром, Йона і Масако попросили допомогти в китайськомовній території в Кенії. Спочатку вони мали певні сумніви, але, з молитвою проаналізувавши свої обставини, зрештою вирішили переїхати.

¹⁶ Єгова щедро благословив Йона і Масако. «Служіння тут просто чудове»,— кажуть вони. Під час проповідування з ними сталося багато захопливих випадків, і їм вдалося розпочати сім біблійних вивчень. Вони говорять: «Кожного дня ми дякуємо Єгові за те, що скерував нас сюди». Звичайно, чимало інших братів і сестер своїми рішеннями також доводять, що хочуть завзято служити Єгові, хоч би коли прийшов кінець. Згадаймо про тисячі випускників школи «Ґілеад», які стали місіонерами. Про їхнє цікаве служіння можна більше довідатися зі статті «Ми робимо все, що в наших силах!» з «Вартової башти» за 15 жовтня 2001 року. Прочитай цю розповідь про один день з життя місіонерів і подумай, як ти міг би розширити служіння. Твоє ревне служіння принесе Єгові хвалу, а тобі — велику радість.

17. Чому те, що ми не знаємо ні дня, ні години кінця, є для нас благословенням?

¹⁷ Безсумнівно, для нас є благословенням те, що ми не знаємо, коли прийде кінець цієї системи. Ми не розчаровуємось і не зневіряємося, а ревно виконуємо волю нашого люблячого Батька і так чимраз більше зближаємося з ним. Поклавши руку на плуг, ми не відриваємо своєї уваги від праці, яку дав нам Ісус, і тому служіння приносить нам радість (Луки 9:62).

18. Чому ми не хочемо, щоб наша віра ослабла?

¹⁸ Божий день суду швидко наближається. Жоден християнин не хоче засмутити Єгову та Ісуса. Вони доручили нам чудову працю в ці останні дні. Наскільки ж ми цінуємо довіру, яку вони нам виявили! (Прочитайте 1 Тимофія 1:12).

19. Що допоможе нам бути готовими?

¹⁹ Незважаючи на те, чи ми сподіваємось жити на небі, чи в Раю на землі, всім нам необхідно вірно виконувати дане Богом доручення — проповідувати і робити людей учнями. Нам не потрібно знати, коли саме прийде день Єгови. Ми можемо бути до нього готові і докладатимемо для цього всіх зусиль (Матв. 24:36, 44). Якщо ми будемо цілковито покладатись на Єгову і відводити справам Царства перше місце в житті, то ніколи не розчаруємось (Рим. 10:11).