Це одне з багатьох важливих етичних питань, що постають перед парами, які вдаються до запліднення ін вітро (ЗІВ). Кожне подружжя, приймаючи рішення, має пам’ятати про свою відповідальність перед Єговою. А втім, корисно буде коротко розглянути деякі особливості цієї допоміжної репродуктивної технології.

У 1978 році жінка з Англії вперше народила «дитину з пробірки». Вона мала непрохідність фаллопієвих труб, що перешкоджало спермі дістатися до яйцеклітини. Тому жінка не могла завагітніти. Лікарі хірургічним шляхом вилучили в неї зрілу яйцеклітину, помістили в скляну посудину і запліднили спермою її чоловіка. Ембріон розвивався за допомогою поживних речовин, а потім його перенесли в матку жінки, де він нормально прижився. Згодом народилась дівчинка. Ця та подібні до неї процедури називаються заплідненням ін вітро (в пробірці).

Хоча процедура ЗІВ у різних країнах може здійснюватися по-різному, загалом вона полягає в наступному: жінка впродовж тижнів приймає препарати, які стимулюють яєчники до вироблення більшої кількості яйцеклітин. Чоловіка просять надати свіжу сперму, отриману під час мастурбації. У лабораторії поєднують яйцеклітини і очищену сперму. Кілька яйцеклітин можуть запліднитись і почати ділитися, утворюючи ембріони. Через день-два ембріони уважно досліджують, щоб відокремити дефектні від здорових, які найвірогідніше зможуть імплантуватись і розвиватися. Приблизно на третій день у матку жінки зазвичай переносять не один, а два-три найкращих ембріони; це збільшує ймовірність вагітності. Якщо один або більше ембріонів приживаються, жінка вагітніє, і є надія, що вона народить.

А що, коли не всі ембріони були перенесені в матку, в тому числі ті, які здаються слабшими чи навіть дефектними? Без спеціальних умов зберігання ембріони втрачають життєздатність,  тому їх іноді заморожують у рідкому азоті. Навіщо? Якщо перша спроба ЗІВ виявилася невдалою, деякі зі збережених ембріонів використовують у подальших спробах, і тоді процедура коштує дешевше. Однак у зв’язку з цим постають етичні питання. Подібно до згаданого напочатку подружжя, багато хто вагається, що робити із замороженими ембріонами. Можливо, чоловік з жінкою не планують мати більше дітей. Або ж через вік чи фінансовий стан вони не хочуть вдаватися до ще однієї спроби запліднення. Також вони можуть боятися ризиків, пов’язаних з багатоплідною вагітністю *. Ситуацію може ускладнювати смерть або повторне одруження одного чи обох партнерів. Справді, є чимало підстав для занепокоєння, тому деякі пари впродовж років платять за зберігання позосталих ембріонів.

У 2008 році в газеті «Нью-Йорк таймс» наводились слова провідного ембріолога. Він зазначив, що чимало пацієнтів дуже переживають, як повестися з «зайвими» ембріонами. У статті писалось: «У клініках по всій країні заморожено принаймні 400 000 ембріонів, і це число щодня зростає... Ембріони залишаються життєздатними понад десятиліття, якщо були правильно заморожені, але не всі вони виживають при розморожуванні» (курсив наш). Останній факт змушує християн задуматись. Чому?

Парам, які стикаються з проблемами, пов’язаними з ЗІВ, варто поміркувати над іншою ситуацією. Деяким християнам доводиться вирішувати, що робити, коли близька людина невиліковно хвора і залежна від апаратів життєзабезпечення, як-от апарату для вентиляції легенів. Правдиві християни не нехтують медичною допомогою і високо цінують життя, згідно із записаним у Вихід 20:13  і Псалом 36:10. У «Пробудись!» за 8 травня 1974 року було сказано: «Ті, хто поважає Божий погляд на святість життя, хто бере до уваги своє сумління і державні закони та хоче жити відповідно до біблійних принципів, ніколи не погодяться на позитивну евтаназію», тобто навмисне припинення життя пацієнта. Проте іноді єдине, що підтримує життя людини,— це апарати життєзабезпечення. У деяких країнах (якщо дозволяє закон) родичі мусять вирішити, продовжувати чи припинити підтримувати життя хворого.

Щоправда, ця ситуація не є повністю подібною до тієї, з якою стикаються пари, котрі погодились на ЗІВ і мають заморожені ембріони. Їм можуть запропонувати витягнути ембріони з азоту і розморозити. Без штучного середовища ембріони невдовзі втратять життєздатність. Подружжя мусить прийняти рішення, допустити це чи ні (Гал. 6:7).

Оскільки чоловік і дружина самі погоджуються на ЗІВ, щоб народити дитину, вони можуть вирішити просто оплачувати зберігання ембріонів або ж у майбутньому використати їх при наступній спробі мати дитину. А інша пара може прийняти рішення припинити зберігання ембріонів, вважаючи їх життєздатними лише в штучних умовах. Християни, які стоять перед таким вибором, відповідальні перед Богом за те, як послуговуються своїм навченим Біблією сумлінням. Вони хочуть мати чисте сумління і зважати на сумління інших (1 Тим. 1:19).

Один фахівець з репродуктивної ендокринології зауважив, що більшість пар «спантеличені і стривожені через необхідність вирішити, що робити з [замороженими] ембріонами». Він зробив висновок: «Багато пар бачить, що найліпшого варіанту просто не існує».

Ще перед тим, як вдатись до ЗІВ, правдиві християни повинні зважити всі наслідки цієї технології. Біблія радить: «Мудрий бачить лихе — і ховається, а безумні йдуть і караються» (Прип. 22:3).

На перший погляд це може здаватися виходом з даної ситуації, однак таке розв’язання не відповідає біблійним нормам. Щоб зрозуміти чому, розгляньмо мету документа «Запевнення у вірності», а також як і за яких обставин він використовується.

Документ «Запевнення у вірності» є письмовою заявою, яку в присутності свідків підписує пара, котра не може одружитися з причини, що обговорюється нижче. У цьому документі чоловік і жінка обіцяють бути вірними одне одному й узаконити свій союз, як тільки це стане можливим. Збір вважає таке запевнення у вірності публічною заявою перед Богом і людьми, і союз цієї пари прирівнюватимуть до союзу, зареєстрованого органами державної влади.

Чому і за яких обставин використовують документ «Запевнення у вірності»? Єгова заснував шлюб і високо шанує сімейні узи. Його Син, Ісус, сказав: «Що Бог з’єднав одним ярмом, нехай жодна людина не розділяє» (Матв. 19:5, 6; Бут. 2:22—24). Він додав: «Хто розлучається  зі своєю дружиною не через блуд [статеву неморальність] і одружується з іншою, той чинить перелюб» (Матв. 19:9). Тож «блуд» — єдина біблійна підстава для розлучення. Якщо, приміром, чоловік вчиняє неморальність, його невинна дружина може вирішити, розлучатися з ним чи ні. Розлучившись зі своїм чоловіком, вона має право одружитися знову.

Проте в деяких країнах панівна церква не визнавала цього чіткого біблійного погляду і вчила, що шлюб не можна розривати за жодних обставин. Тому в місцевостях, де церква мала великий вплив, закон не передбачає розлучення, навіть з наведеної Ісусом вагомої причини. В інших країнах розлучення дозволяється, але ця процедура дуже довга, складна, вимагає багато часу й зусиль і може тривати роками. Таким чином церква або уряд «перешкоджає» тому, що дозволяє Бог (Дії 11:17).

Наприклад, пара живе в країні, в якій розлучення неможливе або його вкрай важко отримати (скажімо, на це йдуть роки). Якщо обоє доклали всіх розсудливих зусиль, щоб розірвати шлюб, який існує за законом, і з погляду Бога мають право одружитися знову, то вони можуть підписати документ «Запевнення у вірності». Це є виявом співчуття з боку християнського збору до братів і сестер, котрі живуть у таких країнах. Але такий документ не використовують у більшості країн, де розлучення дозволяється, навіть якщо це дорогий і непростий процес.

Не розуміючи мети документа «Запевнення у вірності», люди, які мешкають у країнах, де закон передбачає розлучення, питають про можливість складення такого документа, оскільки хочуть уникнути пов’язаних з процедурою розлучення труднощів і незручностей.

У наведеній напочатку ситуації чоловік і жінка, які вже живуть разом, хочуть одружитися. Жоден з них не зв’язаний з попереднім шлюбним партнером, і з погляду Біблії вони мають право одружитися. Але чоловік перебуває нелегально в країні, уряд якої не дозволяє реєструвати шлюби нелегальних іммігрантів. (У багатьох країнах органи влади можуть зареєструвати шлюб, якщо один чи обоє партнерів проживають на території країни нелегально). У країні, де мешкає ця пара, дозволяється розлучення. Тому в них немає підстав складати документ «Запевнення у вірності». Це не та ситуація, коли необхідне розлучення, а його не вдається отримати; ті чоловік і жінка вільні одружитися. Вони можуть поїхати в іншу країну, де іноземним громадянам дозволяють одружуватись. Або ж парі вдасться укласти шлюб у країні, де мешкає жінка, якщо чоловік зробить певні кроки, щоб легалізуватися.

Цим чоловікові і жінці під силу узгодити своє життя з Божими нормами і законами кесаря (Марка 12:17; Рим. 13:1). Сподіваємось, що вони зроблять це і тоді відповідатимуть вимогам для хрещення (Євр. 13:4).