1. З чим у людей асоціюється рабство?

ПРИБЛИЗНО 2500 років тому один грецький драматург написав: «Ніхто не хоче нести ярмо рабства». Чимало людей погодиться з цим твердженням. Коли вони чують про рабів, у їхній уяві постають пригноблені, поневолені чоловіки і жінки, котрі працюють на своїх жорстоких власників. Усі плоди їхньої праці дістаються їхнім панам.

2, 3. а) Яке ставлення до себе відчувають раби, або слуги, Христа? б) Які запитання стосовно обов’язків управителя ми розглянемо?

² Ісус зазначив, що його учні будуть покірними слугами, або рабами. Але таке рабство не пов’язане з приниженням і гнобленням. Правдиві християни є рабами, які відчувають, що до них ставляться з довірою і повагою. Наприклад, проаналізуймо, що́ Ісус сказав напередодні своєї смерті про одного «раба». Христос говорив, що наділить «вірного і розсудливого раба» певними обов’язками (Матв. 24:45—47).

³ Цікаво, що в паралельних віршах цього раба названо «управителем». (Прочитайте Луки 12:42—44). Більшість правдивих християн у наші дні не належать до класу вірного управителя. Все ж Біблія показує, що у певному розумінні всі Божі служителі є управителями. Які обов’язки вони мають? Як їм слід до них ставитися? Щоб знайти відповіді на ці запитання, розгляньмо, які обов’язки виконували управителі в давні часи.

4, 5. Які обов’язки мали управителі в біблійні часи? Наведіть кілька прикладів.

⁴ У біблійні часи управителем був раб, якого пан призначав доглядати за господарством  або вести його справи. Зазвичай управитель мав певну владу і дбав про майно свого пана, розпоряджався грошима та наглядав за іншими слугами. Прикладом такого управителя є Елі-Езер. Авраам доручив йому піклуватися про свій великий маєток, а також, можливо, саме його послав у Месопотамію, щоб знайти дружину для свого сина, Ісака. Це була дуже серйозна відповідальність (Бут. 13:2; 15:2; 24:2—4).

⁵ Авраамів правнук Йосип наглядав за господарством Потіфара (Бут. 39:1, 2). З часом Йосип уже сам мав управителя, який керував «над домом Йосиповим». Цей управитель піклувався про десятьох братів Йосипа, котрі прийшли до нього. За Йосиповим наказом він влаштував його братам випробування зі срібною чашею. Як видно, господарі багато чого доручали своїм управителям (Бут. 43:19—25; 44:1—12).

6. Яка відповідальність покладена на старійшин?

⁶ Століттями пізніше апостол Павло написав, що християнські наглядачі є «Божими управителями» (Тита 1:7). Їх призначено пасти «Божу отару», і вони беруть провід у зборі (1 Пет. 5:1, 2). Звісно, обов’язки старійшин різняться. Приміром, більшість старійшин дбає лише про один збір, роз’їзні наглядачі — про багато зборів, а члени комітету філіалу — про збори цілої країни. Однак від усіх старійшин очікується, що вони виконуватимуть свої обов’язки якнайліпше; кожен з них «має дати звіт» Богові (Євр. 13:17).

7. Звідки нам відомо, що в певному розумінні всі християни є управителями?

⁷ А що сказати про велику кількість вірних християн, які не є наглядачами? Апостол Петро, звертаючись до всіх християн, написав: «Якою мірою кожен з вас отримав дар, такою і використовуйте його, служачи одні одним як сумлінні управителі Божої незаслуженої доброти, що має багато різних виявів» (1 Пет. 1:1; 4:10). Бог виявив кожному з нас незаслужену доброту, давши нам здібності, таланти та інші дари, які ми можемо використовувати на благо одновірців. Тож усі Божі служителі є управителями. Бог довіряє нам, поважає нас і очікує відповідального ставлення до того, що він доручив.

8. Про яку важливу істину нам слід пам’ятати?

⁸ Тепер обговорімо три важливі істини, про які нам, як управителям, варто пам’ятати. По-перше, всі ми належимо Богові і підзвітні йому. Павло написав: «Ви не належите собі, бо вас куплено за високу ціну» — жертовну кров Христа (1 Кор. 6:19, 20). Оскільки ми належимо Єгові, то зобов’язані слухатися його наказів, які не є обтяжливими (Рим. 14:8; 1 Ів. 5:3). Крім того, ми стали рабами Христа (Фил. 1:1). Як і управителям у стародавні часи, нам дано багато свободи. Але ми не можемо робити все, що заманеться. Нам треба додержуватися вказівок. Хоч би яке становище ми мали в Божій організації, всі ми є служителями Єгови і Христа.

9. Як Ісус пояснив, чого пан очікує від свого раба?

⁹ Чого пан сподівається від свого раба? Якось Ісус розповів учням історію про раба, який повернувся додому після важкого робочого дня. Чи пан скаже йому: «Мерщій ходи сюди  і сідай за стіл»? Навряд чи. Скоріш за все, він скаже: «Приготуй щось повечеряти, вдягни фартух і прислуговуй мені, поки я не наїмся і не нап’юся, а потім можеш сам їсти й пити». Який урок Ісус хотів подати своїм учням? Він пояснив: «Так і ви, коли виконали все доручене, говоріть: “Ми — нікчемні раби, бо зробили те, що повинні були зробити”» (Луки 17:7—10).

10. З чого видно, що Єгова цінує наші зусилля у служінні йому?

¹⁰ Безсумнівно, Єгова цінує наші зусилля у служінні йому. Біблія запевняє нас: «Не є Бог неправедний, щоб забути вашу працю і любов, яку виявляли ви до його імені» (Євр. 6:10). Єгова не очікує від нас чогось неможливого. Його вимоги йдуть нам на добро і ніколи не обтяжують нас. Все ж, згідно з Ісусовою розповіддю, раб не догоджає собі, а дбає передусім про інтереси свого пана. А хіба ми, подібно до цього раба, не вирішили ставити волю Бога на перше місце, коли присвятились йому?

11, 12. Які риси нам, як управителям, слід виявляти і чого необхідно уникати?

¹¹ По-друге, будучи управителями, всі ми підкоряємося однаковим головним вимогам. Щоправда, певні обов’язки виконують лише деякі члени збору. Але більшість вимог однакові для всіх. Скажімо, як Свідки Єгови та учні Христа, ми маємо любити одні одних. Ісус сказав, що любов буде розпізнавальним знаком правдивих християн (Ів. 13:35). Проте ми любимо не тільки братів, а й тих, хто не поділяє нашої віри. Кожен з нас може і повинен це робити.

¹² До того ж Бог очікує, що ми будемо поводитись правильно та уникатимемо злих учинків, які засуджує Боже Слово. Павло написав: «Ні блудники, ні ідолопоклонники, ні перелюбники, ні чоловіки, яких використовують для неприродних статевих зносин, ні чоловіки, які сплять з чоловіками, ні злодії, ні пожадливі люди, ні п’яниці, ні лихослови, ні здирники Божого царства не успадкують» (1 Кор. 6:9, 10). Слід визнати, що не завжди легко дотримуватися праведних норм Бога. Але результати варті зусиль. Коли ми слухаємось Божих наказів, то черпаємо пожиток: маємо ліпше здоров’я, добрі стосунки з іншими і схвалення Єгови. (Прочитайте Ісаї 48:17, 18).

13, 14. Яке завдання доручено всім християнам і як нам слід ставитися до нього?

¹³ Пригадаймо, що управитель мусив також важко працювати. Ми теж отримали певне завдання. Бог наділив нас дорогоцінним даром — знанням правди — і сподівається, що ми будемо ділитися цим знанням з іншими людьми (Матв. 28:19, 20). Апостол Павло написав: «Нехай на нас дивляться як на підвладних Христу та управителів священних таємниць Бога» (1 Кор. 4:1). Павло розумів, що йому доручено «священні таємниці», тобто біблійні істини, і він повинен розкривати їх іншим. Саме це завдання дав йому Господь, Ісус Христос (1 Кор. 9:16).

¹⁴ Коли ми ділимося з людьми біблійними істинами, то засвідчуємо, що любимо їх. Звичайно, в кожного з нас різні обставини. Не всі християни в змозі робити в служінні стільки, скільки роблять інші. Єгова це розуміє. Важливо робити все, що в наших силах. Так ми виявляємо  безкорисливу любов до Бога та ближніх.

15—17. а) Чому управитель має бути вірним? б) Як Ісус проілюстрував наслідки невірності?

¹⁵ По-третє, ми повинні бути вірними та надійними; цей принцип тісно пов’язаний з двома попередніми. Управитель може мати багато здібностей і добрих рис, але всі вони нічого не варті, якщо цей раб безвідповідальний і невірний своєму панові. Щоб догодити пану і добре виконувати свої доручення, управитель повинен бути вірним. Павло написав: «Чого очікується від управителів? Щоб вони були вірними» (1 Кор. 4:2).

¹⁶ Ми можемо бути впевнені, що отримаємо нагороду, якщо залишимось вірними. Якщо ж ми невірні, то втратимо Боже схвалення. Це чітко видно з Ісусового прикладу про таланти. Вірний раб, який «пустив в обіг» гроші свого пана, отримав похвалу і рясні благословення. А раба, який виявив непослух, пан назвав «злим», «ледачим» і «нікчемним». Він звелів відібрати в нього талант, а його самого прогнати. (Прочитайте Матвія 25:14—18, 23, 26, 28—30).

¹⁷ В іншому прикладі Ісус показав, які наслідки тягне за собою невірність. Він сказав: «Якось одному багатому чоловікові донесли, що його управитель марно витрачає його майно. Тож він покликав його і сказав: “Що то я чую про тебе? Здай звіт про своє управління, бо ти більше не керуватимеш домом”» (Луки 16:1, 2). Оскільки управитель розтринькав майно свого пана, той вигнав  його. Який же це урок для нас! Ми хочемо завжди бути вірними, виконуючи все, що Бог від нас очікує.

18. Чому не слід порівнювати себе з іншими?

¹⁸ Кожному з нас варто запитати себе: «Як я ставлюся до своїх обов’язків управителя?» Відповідаючи на це запитання, немудро порівнювати себе з іншими. Біблія радить: «Хай кожен перевіряє власне діло. Тоді йому приноситимуть велику радість власні досягнення, а не порівнювання себе з іншими» (Гал. 6:4). Замість того щоб порівнювати свої досягнення з досягненнями інших, ліпше проаналізувати, в чому ми особисто можемо покращитися. Тоді ми не відчуватимемо гордості чи знеохочення. Слід пам’ятати, що обставини змінюються. Скажімо, через погане здоров’я, похилий вік чи додаткові обов’язки ми вже не в стані присвячувати служінню стільки часу і сил, скільки раніше. Або ж, можливо, обставини дозволяють нам робити більше, ніж дотепер. Якщо так, чому б не розширити свою християнську діяльність?

19. Чому не варто розчаровуватись, якщо ми не отримуємо певних обов’язків?

¹⁹ Крім того, не треба порівнювати себе з тими, хто виконує обов’язки, яких ми прагнемо. Наприклад, брат хоче служити старійшиною в зборі або виголошувати промови на районних та обласних конгресах. Добре, коли він докладає зусиль, щоб відповідати вимогам для виконання таких обов’язків. Але йому не варто розчаровуватись, якщо він довго не отримує їх. З певних причин, яких ми можемо не розуміти, деякі обов’язки ми отримуємо пізніше, ніж сподівалися. Згадаймо Мойсея. Він, очевидно, вважав, що вже готовий вивести ізраїльтян з Єгипту, проте мусив чекати 40 років. За цей час Мойсей розвинув риси, необхідні для того, щоб брати провід серед впертого і бунтівного народу (Дії 7:22—25, 30—34).

20. Чого ми можемо навчитися з прикладу Йонатана?

²⁰ Деякі обов’язки ми можемо ніколи не отримати. Так трапилося з Йонатаном. Він був сином Саула і мав би царювати над усім Ізраїлем. А втім, Бог обрав царем Давида, набагато молодшого за Йонатана. Як відреагував Йонатан? Він погодився з рішенням Бога і підтримував Давида, навіть ризикуючи своїм життям. Йонатан сказав Давидові: «Ти будеш царювати над Ізраїлем, а я буду тобі заступником» (1 Сам. 23:17). Чого ти вчишся з прикладу Йонатана? На відміну від свого батька, Саула, він правильно сприйняв ситуацію і не заздрив Давидові. Не слід заздрити тим, хто наділений обов’язками, яких не маємо ми. Значно краще від усього серця виконувати те, що нам доручено. А в новому світі Єгова неодмінно задовольнить усі належні бажання своїх служителів.

21. Як нам, будучи управителями, необхідно ставитись до своїх обов’язків?

²¹ Пам’ятаймо, що, будучи Божими управителями, ми не є рабами, які зазнаю́ть гноблення і страждань. Навпаки, Єгова високо шанує нас, доручивши важливу працю, яка ніколи не повториться,— проповідування доброї новини в останні дні цієї системи. Ми маємо багато свободи в тому, як виконувати довірені нам обов’язки. Отож, будьмо вірними управителями і дорожімо честю служити найвеличнішій Особі в усесвіті!