У 1870 році невеличка група в Піттсбурзі (Аллегейні), що в штаті Пенсильванія (США), почала вивчати Святе Письмо. Її члени на чолі з Чарлзом Тейзом Расселом досліджували тему Христового викупу і невдовзі зрозуміли, що він відіграє головну роль у намірі Єгови. Як же вони зраділи, коли довідалися, що викуп відкриває шлях до спасіння навіть тим, хто ще не чув про Ісуса! Це спонукало їх щороку відзначати день смерті Ісуса на спомин про нього (1 Кор. 11:23—26).

Брат Рассел почав видавати «Сіонську вартову башту», в якій обстоював вчення про викуп як найбільший вияв Божої любові. «Вартова башта» називала період Спомину Христової смерті «надзвичайно дорогоцінним часом» і заохочувала читачів відзначати Спомин невеличкими групами чи в Піттсбурзі, чи деінде. «Навіть якщо було двоє-троє людей, які мали подібну віру»,— або лише одна людина — «серцем [вони] перебували з Господом».

Кожного року щораз більше людей приїздило до Піттсбурга на Спомин. «Тут вас щиро зустрінуть»,— говорилось у запрошенні. І справді, місцеві Дослідники Біблії охоче виявляли гостинність до своїх духовних братів і сестер. У 1886 році в період Спомину кілька днів проводилося «загальне зібрання». Журнал «Вартова башта» заохочував «прийти з серцем, переповненим любов’ю до Господа, до його братів і до його правди».

Упродовж декількох років Дослідники Біблії в Піттсбурзі проводили конгреси для тих, хто вірив у викуп і хто приїжджав туди на Спомин. Лави Дослідників Біблії зростали, тому і зростала кількість присутніх на Спомині по всьому світі. Рей Бопп з чиказького збору пригадував, що в 1910-х роках символи передавали кілька годин серед сотень присутніх, оскільки майже всі їх приймали.

Які символи використовувались? Хоча на Господній вечері Ісус використав вино, певний час «Вартова башта» радила замінити його соком зі свіжого винограду або узваром з родзинок, щоб не спокушати «слабких у плоті». Однак вино давали тим, хто вважав, що «необхідно використовувати переброджене вино». Згодом Дослідники Біблії зрозуміли, що відповідним символом Ісусової крові є чисте червоне вино.

Відзначання річниці Ісусової смерті давало нагоду для серйозних роздумів. Проте в деяких зборах панувала атмосфера трауру, і, коли програма закінчувалась, всі мовчки  розходились. Але 1934 року в книжці «Єгова» (англ.) говорилось, що Спомин треба проводити не «в печалі» з огляду на Ісусову болісну смерть, а «в радості» з огляду на те, що він вже царює з 1914 року.

У 1935 році відбулася незабутня зміна, яка вплинула на подальше відзначання Спомину, адже було прояснено, що означає «велика громада», як тоді називали «великий натовп» з Об’явлення 7:9. До того часу служителі Єгови вважали цю групу присвяченими християнами, які були менш ревними. Тепер стало зрозумілим, що той величезний натовп — це вірні поклонники, що сподіваються жити на райській землі. Прийнявши це уточнення і зробивши ретельну самоперевірку, Рассел Поггензі визнав: «Я не відчував, що Єгова через свій святий дух дає мені небесну надію». Брат Поггензі і багато інших відданих християн перестали споживати хліб і вино на Спомині, але вони й далі приходили на його відзначання.

Протягом цього «надзвичайно дорогоцінного часу» проводились спеціальні проповідницькі кампанії, які давали змогу всім виявляти вдячність за викуп. «Бюлетень» за 1932 рік давав настійну пораду, щоб християни не були «святими на Спомині», тобто тими, хто був його учасником, але не «справжнім працівником», який проповідує звістку правди. У «Бюлетені» за 1934 рік містився заклик: «Чи буде 1000 помічників у період Спомину?» А про помазанців в «Інформаторі» говорилось: «Їхня радість буде повною лише тоді, коли вони братимуть участь у праці свідчення про Царство». Згодом це справдилося і на тих, хто має земну надію *.

Для всіх служителів Єгови Спомин — це найсвятіша ніч у році. Вони відзначають цю подію навіть за важких обставин. У 1930 році Перл Інгліш та її сестра Ора пройшли аж 80 кілометрів, щоб відвідати Спомин. Місіонер Гарольд Кінґ, перебуваючи в одиночному ув’язненні в Китаї, написав вірші й пісні про Спомин, а символи готував з чорної смородини та рису. І в Східній Європі, і в Центральній Америці, і в Африці відважні християни відзначали день смерті Ісуса як у воєнний час, так і в час заборони. Хоч би де ми були і хоч би за яких обставин, ми збираємось разом, щоб віддавати честь Богу Єгові та Ісусу Христу в період Спомину — у цей «надзвичайно дорогоцінний час».