КОЛИ нам з Гвен було по п’ять років, ми почали вчитися танцювати. Тоді ми ще не знали одне одного. В юності кожен з нас вирішив присвятити своє життя балету. Але в розквіті творчих сил ми покинули кар’єру. Чому ми прийняли таке рішення?

Дейвід. Я народився 1945 року в графстві Шропшир (Англія). Мій батько мав ферму в спокійній сільській місцевості. Після уроків мені подобалось годувати курей, збирати яйця, а також доглядати за худобою і вівцями. Під час канікул я допомагав на жнивах, іноді працюючи на тракторах.

А втім, у моєму житті з’явилося інше цікаве заняття. Батько помітив, що я ще зовсім малим, як тільки чув музику, починав танцювати. Тож, коли мені було п’ять років, він порадив мамі записати мене до місцевої хореографічної школи, щоб мене навчили танцювати чечітку. Вчитель побачив, що я маю нахил до балету, тому вчив мене і цього мистецтва. У 15 років я отримав право на стипендію в Королівській школі балету в Лондоні. Там я зустрів Гвен, і ми почали танцювати в парі.

Гвен. Я народилася 1944 року в метушливому місті Лондоні. Ще маленькою дівчинкою я глибоко вірила в Бога. Я намагалася читати Біблію, але мені було важко її розуміти. У п’ять років я стала навчатись у школі танців. Через шість років я перемогла на конкурсі, в якому брали участь танцюристи з усієї Великобританії, і в нагороду мене було зараховано студенткою до Королівської школи балету. Ця школа розміщувалася у Вайт Лодж, гарному палаці, побудованому в георгіанському стилі, що в Ричмонд парк на околиці Лондона. Там я отримувала шкільне навчання, а також уроки балету в знаменитих викладачів. У 16 років мене зарахували старшою студенткою Королівської школи балету в центрі Лондона, де ми й зустрілися з Дейвідом. За кілька місяців ми разом виступали в балетних сценах в операх, які ставилися у Королівському оперному театрі Ковент-Гарден (Лондон).

Дейвід. Як вже сказала Гвен, ми танцювали на сцені відомого Королівського оперного театру і в балетних трупах Лондонського фестивального балету (тепер Національний балет Англії). Один балетмейстер Королівського балету заснував міжнародну трупу у Вупперталі (Німеччина) і взяв нас двох як сольних танцюристів. Упродовж нашої артистичної кар’єри ми танцювали в театрах по всьому світі, виступаючи з такими знаменитостями, як Дама Марго Фонтейн і Рудольф Нурієв. Маючи навколо таких конкурентів, починаєш  зосереджуватися на самому собі, тому ми повністю віддалися своїй справі.

Гвен. Я з головою поринула в танці. Ми з Дейвідом поставили собі за мету досягти вершин слави. Мені подобалося давати автографи, отримувати квіти і чути аплодисменти публіки. У світі театру мене оточували люди, які вели неморальне життя, курили і пили. Як і решта артистів, я покладалася на свої талісмани.

Дейвід. Після багатьох років танцювальної кар’єри я втомився постійно переїжджати з місця на місце. Оскільки я виростав на фермі, то почав скучати за простим сільським життям. Тож 1967 року я припинив свою кар’єру і почав працювати на великій фермі поблизу батьківського дому. Фермер здавав мені в оренду котедж. Тоді я зателефонував Гвен у театр і попросив її руки. Гвен висунули на солістку балету, і вона мала великий успіх, тому їй було нелегко прийняти рішення. Усе ж Гвен погодилась і переїхала до мене в село, хоч таке життя для неї було цілком невідомим.

Гвен. Справді, було складно звикнути до життя на фермі. Доїти корів, годувати свиней і курей в будь-яку погоду — як же це відрізнялося від світу, який я знала. Дейвід пішов на дев’ятимісячні курси у фермерський коледж, щоб ознайомитись з найновішими методами ведення господарства. Я нудьгувала, бо він приходив додому пізно ввечері. У той час народилася наша перша донька Гіллі. За порадою Дейвіда, я навчилася водити автомобіль. Одного дня, поїхавши в сусіднє містечко, я побачила Гейл, з якою познайомилася, коли вона працювала в місцевій крамниці.

Гейл приязно запросила мене до себе додому на чай. Ми розглядали весільні фотографії. На одній з її фотографій група була сфотографована на фоні будівлі з написом «Зал Царства». Я запитала Гейл, що то за церква. Коли вона сказала, що вони з чоловіком Свідки Єгови, я надзвичайно зраділа, адже моя тітка була Свідком. Проте я пам’ятала, як роздратовано і зневажливо ставився до неї мій батько, викидаючи її літературу у смітник. Мене дивувало, чому мій батько, завжди дуже привітний, так сердився на мою добру тітку.

Нарешті я мала нагоду довідатись, чому вірування моєї тітки настільки відрізнялися від церковних учень. Гейл показала мені, чого насправді  вчить Біблія. Я була здивована, що такі доктрини, як Трійця і безсмертя душі, суперечать Святому Письму (Еккл. 9:5, 10; Ів. 14:28; 17:3). До того ж я вперше побачила в Біблії Боже ім’я — Єгова (Вих. 6:3).

Дейвід. Гвен розповідала мені те, про що довідувалась. Коли я був ще дитиною, батько казав мені, що я маю читати Книгу Книг. Отже, ми з Гвен погодились, аби Гейл і її чоловік Деррік вивчали з нами Біблію. Через півроку ми переїхали до Озвестрі, що в тому самому графстві Шропшир, оскільки нам випала нагода взяти в оренду невелику ферму. Там Дірдре, місцевий Свідок, терпеливо продовжував вивчати з нами Біблію. Спочатку ми робили повільний поступ, адже були дуже зайняті, доглядаючи за худобою. Все ж поступово правда вкоренилася в наших серцях.

Гвен. Найважче мені було відкинути забобони. Слова з Ісаї 65:11 допомогли мені зрозуміти, як Єгова дивиться на тих, «хто накриває стіл для бога удачі». Щоб позбутися всіх своїх талісманів та амулетів, мені необхідний був час, і я не раз молилася про це. Дізнавшись, що «той, хто звеличується, буде впокорений, а хто впокорюється, буде звеличений», я усвідомила, яких людей шукає Єгова (Матв. 23:12). Я хотіла служити Богові, який настільки дбає про нас, що навіть віддав свого дорогого Сина як викуп. На той час у нас народилася друга донька. Нам було приємно довідатись, що вся наша сім’я зможе жити вічно в раю на землі.

Дейвід. Коли я зрозумів, наскільки дивовижно виконуються такі біблійні пророцтва, як ті, що записані у 24-му розділі Матвія і в книзі Даниїла, то переконався, що це правда. Я зрозумів, що ніщо в цій системі не зрівняється з добрими стосунками з Єговою. Тож з часом я став менш честолюбним. Я усвідомив, що моя дружина і доньки такі ж важливі, як і я. Слова з Філіппійців 2:4 допомогли мені побачити, що я не повинен думати тільки про себе і про своє бажання мати більшу ферму. Радше мені треба було поставити служіння Єгові на перше місце в житті. Я кинув курити. Але нам було нелегко відвідувати зібрання в суботу ввечері, які проводились за десять кілометрів від нашого дому. У той час необхідно було доїти корів, проте з допомогою Гвен ми ніколи не пропускали зібрань і завжди ходили в служіння з нашими дівчатами щонеділі вранці після того, як подоїли корів.

Рідні не були в захоплені від наших змін. Тато Гвен не розмовляв з нею шість років. Мої батьки теж намагалися перешкодити нам спілкуватися зі Свідками.

Гвен. Єгова допомагав нам зносити ці труднощі. З часом брати і сестри зі збору в Озвестрі  стали для нас новою сім’єю, вони з любов’ю підтримували нас у випробуваннях (Луки 18:29, 30). Ми присвятили своє життя Єгові й охрестилися 1972 року. Я хотіла з усіх сил допомагати якомога більшій кількості людей пізнати правду, тому почала служити піонеркою.

Дейвід. Роки життя на фермі були нелегкими, але ми намагалися подавати нашим дівчатам хороший приклад у поклонінні Єгові. Згодом ми були змушені продати ферму через те, що уряд скоротив фінансування. Без житла і роботи ще й з однорічною третьою донькою на руках ми молилися до Єгови про допомогу та керівництво. Щоб дбати про сім’ю, ми вирішили використати свій талант і відкрили хореографічну студію. Наше рішення ставити духовні справи на перше місце в житті принесло хороші плоди. На превелику радість, усі три доньки після закінчення школи розпочали піонерське служіння. Гвен також була піонеркою і могла щодня підтримувати наших дівчат.

Коли наші дві старші дочки, Гіллі і Деніз, вийшли заміж, ми закрили студію і написали листа у філіал, щоб довідатися, де потрібна наша допомога. Філіал скерував нас до містечок у південно-східній частині Англії. З нами жила лише одна донька Деббі, тож і я розпочав піонерське служіння. Через п’ять років нас попросили переїхати далі на північ, щоб допомагати тамтешнім зборам. Після одруження Деббі нам випала честь десять років служити в міжнародній будівельній програмі в Зімбабве, Молдові, Угорщині та Кот-д’Івуарі. Потім ми повернулися до Англії, щоб допомагати на будівництві лондонського Бетелю. Оскільки я мав досвід праці на фермі, мене попросили попрацювати на фермі, яку в той час мав Бетель. Тепер ми служимо піонерами в північно-західній частині Англії.

Гвен. Наше перше присвячення — балету — приносило нам задоволення, але воно було скороминуще. Наше друге і найважливіше присвячення — Єгові — приносить нам велику радість і є вічним. Ми все ще партнери, але цього разу використовуємо свої ноги, щоб служити піонерами. Яке ж це неоціненне щастя — допомагати багатьом людям дізнаватися про дорогоцінні істини, котрі рятують життя! Ці «рекомендаційні листи» ліпші за світську славу (2 Кор. 3:1, 2). Якби ми не пізнали правди, то мали б тільки спогади, старі фотографії і театральні програми з колишнього життя.

Дейвід. Присвятившись служінню Єгові, ми докорінно змінили своє життя. Я знаю, що це допомогло мені поліпшитись як чоловікові і батькові. Біблія розповідає, що Міріам, цар Давид та інші Божі слуги виражали свою радість танцями. І ми разом з багатьма іншими прагнемо танцювати з радості в новому світі Єгови (Вих. 15:20; 2 Сам. 6:14).