У «Вартовій башті» за 15 вересня 1950 року давалося таке визначення: «Прообраз — це образ або символ чогось, що має відбутися в майбутньому, а значення прообразу — це дійсність, яку цей прообраз представляє. Прообраз можна по праву назвати тінню, а те, що він представляє,— дійсністю».

Чимало років тому в наших публікаціях говорилося, що такі вірні чоловіки і жінки, як Девора, Елігу, Їфтах, Йов, Рахав, Ревека і багато інших, були прообразами, тобто тінню, чи то помазанців, чи «великого натовпу людей» (Об’яв. 7:9). Наприклад, вважалося, що Їфтах, Йов і Ревека зображають помазанців, а Девора і Рахав є прообразом великого натовпу людей. А втім, в останні роки ми не робимо таких порівнянь. Чому?

Святе Письмо говорить, що деякі згадані в ньому персонажі служать прообразами чогось більшого. Як записано в Галатів 4:21—31, апостол Павло згадує про «символічне значення» двох жінок. Авраамова служниця Агар представляла буквальний Ізраїль, який був зв’язаний з Єговою Мойсеєвим законом. А Сарра, «вільна» жінка, символізувала дружину Бога, небесну частину його організації. У Листі до євреїв Павло порівнює царя і священика Мелхиседека з Ісусом, наголошуючи, чим конкретно вони схожі (Євр. 6:20; 7:1—3). Крім того, цей апостол порівнює Ісаю і його синів до Ісуса і його помазаних послідовників (Євр. 2:13, 14). Павло писав під натхненням, тому ми охоче погоджуємося з тим, що він говорить про ці прообрази.

Однак навіть там, де в Біблії зазначається, що хтось є прообразом когось, ми не повинні доходити висновку, ніби кожна подробиця чи випадок у житті цього персонажа є символом чогось більшого. Приміром, хоча Павло говорить, що Мелхиседек представляє Ісуса, він  не згадує, як одного разу Мелхиседек виніс хліб і вино Аврааму після його перемоги над чотирма царями. Отож немає біблійної підстави шукати прихованого значення в цьому випадку (Бут. 14:1, 18).

Деякі письменники, що жили впродовж століть після Христової смерті, потрапили у пастку — вони в усьому вбачали прообрази. Описуючи вчення Орігена, Амвросія та Ієроніма, «Міжнародна стандартна біблійна енциклопедія» (англ.) пояснює: «У кожному, записаному в Біблії епізоді чи події, навіть якщо це було щось незначне, вони шукали прообрази і, звичайно, знаходили їх. Вважалося, що навіть найбільш прості і звичайні обставини приховували в собі найважчу для розуміння [завуальовану] правду... навіть кількість риби, яку учні зловили вночі, коли їм з’явився воскреслий Спаситель,— багато разів дехто намагався пояснити, що означає число 153».

Августин Гіппонський докладно прокоментував розповідь про те, що Ісус нагодував приблизно 5000 чоловік п’ятьма ячмінними хлібинами і двома рибинами. Оскільки ячмінь вважався зерном нижчої якості, ніж пшениця, Августин зробив висновок, що п’ять хлібин мають представляти п’ять книг Мойсея (нижчої якості «ячмінь» символізував уявну меншовартість Старого Завіту). А що сказати про дві риби? З певних причин він порівняв їх до царя і священика. Інший вчений, який любив шукати прообрази та їхнє значення, стверджував: те, що Яків купив право первородства в Ісава за миску червоної юшки, було символом того, що Ісус своєю червоною кров’ю купив небесну спадщину для людства.

Якщо такі пояснення здаються нелогічними, ви можете зрозуміти дилему. Люди не можуть знати, які біблійні розповіді є тінню майбутнього, а які ні. Зрозуміло одне: коли Святе Письмо вчить, що персонаж, подія чи об’єкт є символом чогось іншого, ми погоджуємося з цим. Однак нам не слід приписувати символічне значення певній людині чи розповіді, якщо для цього немає конкретної біблійної підстави.

Тож як нам отримати користь з біблійних подій і прикладів? У Римлян 15:4 ми читаємо слова апостола Павла: «Все, що було написано раніше, написано нам для науки, щоб через витривалість і потіху з Писань ми мали надію». Павло говорив, що його помазані брати в першому столітті могли вчитися з подій, записаних у Писанні. Але Божі служителі за різних поколінь — як помазанці, так і «інші вівці», як ті, що живуть в «останні дні», так і ті, що жили раніше,— могли отримувати й отримують пожиток з усього, «що було написано раніше» (Ів. 10:16; 2 Тим. 3:1).

Замість того аби вважати, що більшість цих розповідей стосуються лише одного класу — чи то помазанців, чи великого натовпу — і тільки одного періоду, усі Божі служителі всіх часів брали і беруть для себе чимало уроків з цих розповідей. Тому ми не повинні, наприклад, говорити, що страждання Йова представляють тільки страждання помазанців під час Першої світової війни. Багато Божих служителів — як чоловіків, так і жінок, як помазанців, так і членів великого натовпу — зазнавали страждань, подібних до страждань Йова. Вони побачили, «як завдяки Єгові обернулися справи, і... що Єгова дуже ніжний у виявленні почуттів та милосердний» (Як. 5:11).

Подумаймо: хіба сьогодні в наших зборах ми не знайдемо таких відданих стареньких жінок, як Девора, таких хороших і мудрих молодих старійшин, як Елігу, таких сміливих і ревних піонерів, як Їфтах, і таких вірних і терпеливих чоловіків та жінок, як Йов? Які ж ми вдячні Єгові за те, що він зберіг «все, що було написано раніше», аби через «потіху з Писань ми мали надію»!

Ось чому наші публікації в останні роки наголошують на уроках, які можна взяти з біблійних розповідей, і ми не намагаємося шукати прообрази та тлумачити їхнє значення.