Я НАРОДИВСЯ в 1955 році у Квінсленді (Австралія). Невдовзі після цього моя мама, Естелл, почала вивчати Біблію зі Свідками Єгови. Наступного року вона охрестилася, а мій батько, Рон, пізнав правду через 13 років. Я охрестився 1968 року на конгресі у маленькому містечку, що у віддаленому районі Квінсленду.

З дитинства я любив читати і цікавився мовою. Коли наша сім’я кудись їхала, мої батьки, мабуть, відчували розчарування — адже я, замість розглядати пейзажі, читав книжку на задньому сидінні. А втім, любов до читання допомогла мені в школі. За успіхи у навчанні я отримав кілька нагород у середній школі в Гленорчі, що на острові Тасманія.

Проте настав час для серйозного рішення. Чи погоджусь я навчатися в університеті? Я надзвичайно любив читати книжки і вчитися, але мама допомогла мені розвинути сильнішу любов — любов до Єгови, і я їй за це дуже вдячний (1 Кор. 3:18, 19). Тож, отримавши свідоцтво про закінчення середньої школи, я за згодою батьків почав служити піонером у січні 1971 року, коли мені було 15.

 Наступні вісім років я служив піонером у Тасманії. Протягом того часу я одружився з красивою тасманкою Дженні Алкок, і ми чотири роки служили спеціальними піонерами на віддалених територіях у Сміттоні та Квінстауні.

У 1978 році ми вперше поїхали за кордон на міжнародний конгрес, який відбувався у Порт-Морсбі (Папуа — Нова Гвінея). Я все ще пам’ятаю промову місіонера, який виголошував її мовою хірі-моту. Хоча я не розумів жодного слова, промова цього брата спонукала мене поставити собі мету — служити місіонером, вивчати інші мови і виголошувати промови, як він. Нарешті я побачив, як можна поєднати мою любов до Єгови з любов’ю до мови.

Коли ми повернулись до Австралії, то, на наше здивування, отримали запрошення служити місіонерами на острові Фунафуті, що в Тувалу (колишня назва — острови Елліс). Ми приїхали туди в січні 1979 року. Тоді в усьому Тувалу було троє охрещених вісників.

Вивчати мову тувалу було нелегко. Цією мовою існував лише Новий Завіт. Не було жодних словників чи мовних курсів, тому ми вирішили щодня вивчати по 10—20 нових слів. Але згодом ми усвідомили, що не до кінця розуміємо значення більшості вивчених слів. Замість сказати людям, що неправильно ворожити, ми, по суті, казали їм не використовувати ваги і ціпка. Все ж нам треба було опанувати мову, щоб проводити чимало біблійних вивчень, які ми розпочали. Тож ми докладали наполегливих зусиль. Через роки одна жінка, з якою ми тоді вивчали, сказала: «Нам дуже приємно, що тепер ви можете розмовляти нашою мовою. Спочатку важко було здогадатися. що ви намагалися нам сказати».

Втім, ми опинились, як дехто називає, в ідеальній ситуації для вивчення нової мови. Оскільки винайняти будинок було неможливо, нам довелося жити в сім’ї Свідків у головному селі. Це означало, що ми мусили говорити тільки місцевою мовою і звикнути до сільського життя. Ми роками не розмовляли англійською, тому тувалу стала нашою основною мовою.

Незабаром багато людей почало цікавитися правдою. Однак за допомогою чого ми мали з ними вивчати? Не було жодних публікацій  тамтешньою мовою. Як їм проводити особисте вивчення? А на зібраннях — які пісні співати і який матеріал використовувати? І взагалі, як їм готуватися до зібрань? Як вони могли зростати духовно, щоб охреститися? Ці смиренні люди потребували духовного харчу своєю рідною мовою (1 Кор. 14:9). Нас цікавило, чи колись з’являться публікації мовою тувалу — мовою, якою розмовляє менше 15 000 людей. Єгова відповів на ці запитання, показавши нам, що він хоче: 1) щоб його Слово проголошувалось «далеким островам» і 2) щоб ті, кого світ вважає «смиренним та скромним», знаходили сховок в його імені (Єрем. 31:10; Соф. 3:12).

У 1980 році філіал призначив нас служити перекладачами. Для нас це було завдання, в якому ми зовсім не мали досвіду (1 Кор. 1:28, 29). Спершу ми купили в урядової організації старий мімеограф і друкували на ньому матеріал для наших зібрань. Ми навіть переклали книжку «Правда, яка веде до вічного життя» мовою тувалу і надрукували її на цьому апараті. Я досі пам’ятаю різкий запах чорнила. Пригадую, скільки ми докладали зусиль, аби в нестерпну тропічну спеку друкувати літературу вручну. У той час ми не мали електрики.

Перекладати на мову тувалу було нелегко, адже ми мали лише кілька довідників. Але іноді допомога приходила з несподіваного джерела. Одного ранку я помилково відвідав старшого чоловіка, який противився правді. Він одразу нагадав мені, що ми не повинні приходити до його дому. Потім цей чоловік, який був учителем, додав: «Хочу вам сказати одну річ. У вашому перекладі ви зачасто використовуєте пасивні конструкції. Вони рідко вживаються в мові тувалу». Ми перевірили це, і той чоловік мав рацію. Отож ми зробили необхідні зміни. Я був вражений, що Єгова надав нам цю допомогу через противника, який читав нашу літературу!

 Першим, що ми надрукували для розповсюдження мовою тувалу, було запрошення на Спомин. Після цього були «Вісті Царства» № 30, які вийшли одночасно з англійським виданням. Як же ми раділи, що могли пропонувати людям публікацію їхньою рідною мовою! З часом мовою тувалу з’явилися брошури і навіть деякі книжки. У 1983 році австралійський філіал почав друкувати щоквартальне 24-сторінкове видання «Вартової башти», завдяки якому ми могли кожного тижня вивчати в середньому по сім абзаців. Як на це відгукнулися тамтешні люди? Оскільки вони люблять читати, наша література стала дуже популярною. Про вихід кожної нової публікації оголошували у випуску новин по державному радіо, іноді це навіть було головними новинами дня! *

Спочатку ми перекладали за допомогою ручки і паперу. Пізніше текст друкували і передруковували багато разів, перш ніж відсилати його на друк до австралійського філіалу. Якийсь час у філіалі дві сестри, які не знали мови тувалу, вносили у комп’ютер кожна окремо один і той самий готовий текст. Після цього текст порівнювали. Завдяки такій системі, на диво, майже не було помилок. Зверстані сторінки пересилалися нам авіапоштою для перевірки, і потім ми їх відправляли назад у філіал для друку.

Як же все змінилося! Тепер перекладацькі групи вводять текст прямо в комп’ютер. У більшості випадків виправлений текст верстається на місці і створюються файли, які через Інтернет відсилаються на друк у відповідні філіали. Більше не треба спішити на пошту, щоб відіслати готовий текст.

Після того ми з Дженні виконували різні завдання в тихоокеанському регіоні. У 1985 році ми переїхали з Тувалу до філіалу у Самоа. Там ми займалися перекладом на мови самоа, тонганську й токелау і водночас продовжували перекладати мовою тувалу *. Відтак 1996 року ми отримали подібне завдання у філіалі у Фіджі, де мали змогу допомагати в перекладі на фіджійську мову і мови кірибаті, науру, ротума й тувалу.

Я завжди захоплююся ревністю тих, хто перекладає нашу літературу. Ця праця може бути монотонною і виснажливою. А втім, ці вірні служителі намагаються віддзеркалювати бажання Єгови, щоб добра новина проголошувалася «кожній нації, племені, мові та народу» (Об’яв. 14:6). Наприклад, коли організовувався переклад журналу «Вартова башта» на тонганську мову, я зустрівся зі всіма старійшинами у Тонзі і запитав, кого можна було б навчати на перекладача. Один зі старійшин, який працював механіком, сказав, що може вже наступного дня залишити роботу і відразу почати вчитися. Це зворушувало серце, адже він мав сім’ю і не  знав, як зможе її забезпечувати. Однак Єгова подбав про нього і його сім’ю. Цей брат служив перекладачем багато років.

Такі віддані перекладачі наслідують погляд членів Керівного органу, який неабияк піклується про духовні потреби маленьких мовних груп. Приміром, одного разу виникло питання, чи варто докладати стільки зусиль, щоб перекладати нашу літературу на мову тувалу. Мене дуже підбадьорила відповідь Керівного органу: «Ми не бачимо ніяких підстав для того, щоб припинити переклад мовою тувалу. Хоча людей, які розмовляють цією мовою, порівняно з іншими мовними групами, небагато, вони таки потребують, щоб добра новина проголошувалась їхньою рідною мовою».

У 2003 році ми з Дженні переїхали з філіалу у Фіджі, де працювали в перекладацькому відділі, до Паттерсона (штат Нью-Йорк), щоб служити у відділі координування перекладацької праці. Наша мрія збулася! Ми стали частиною відділу, який допомагає налагоджувати переклад нашої літератури іншими мовами. Коло двох років ми мали честь відвідувати різні країни, щоб навчати перекладацькі групи.

Тепер я розповім вам про презентацію, згадану напочатку. У 2000 році Керівний орган побачив потребу зміцнити перекладацькі групи по всьому світі. До того часу більшість перекладачів не мали особливого навчання. Після нашої презентації для письменницького комітету Керівний орган схвалив усесвітню програму навчання для всіх перекладачів. Ця програма включала курси поглибленого розуміння англійської мови, методів перекладу і співпраці в групі.

Чого було досягнуто завдяки такій увазі до перекладацької праці? Перш за все поліпшилась якість перекладу. Крім того, разюче збільшилась кількість мов, на які перекладається наша література. У 1979 році, коли ми розпочинали місіонерське служіння, «Вартова башта» видавалася лише 82 мовами. Видання більшістю мов виходили через кілька місяців після англійського. Але сьогодні «Вартова башта» видається понад 240 мовами і переважно одночасно з англійською. У наші дні духовний харч у тій чи іншій формі доступний більш ніж 700 мовами. Колись ми могли про це тільки мріяти.

У 2004 році Керівний орган прийняв інше знаменне рішення — пришвидшити переклад Біблії. Через кілька місяців переклад Біблії став невід’ємною частиною перекладацької праці. Завдяки цьому «Переклад нового світу» доступний ще багатьма іншими мовами. До 2014 року ця Біблія повністю або частково була видана 128 мовами, у тому  числі мовами, якими розмовляють у південній частині Тихого океану.

Один з незабутніх моментів у моєму житті пов’язаний з відвідуванням конгресу на Тувалу в 2011 році. Кілька місяців ціла країна потерпала від жахливої посухи, і здавалося, що конгрес скасують. Проте в день нашого приїзду увечері пройшла тропічна злива. І конгрес відбувся! Я мав надзвичайну честь оголосити про випуск видання «Християнські Грецькі Писання. Переклад нового світу» мовою тувалу. Це найменша мовна група, яка отримала такий чудовий подарунок. Під кінець конгресу знову пройшла злива. Тож після закінчення програми кожен мав вдосталь духовної і буквальної води!

На жаль, Дженні, яка вірно підтримувала мене понад 35 років, не побачила цієї незабутньої події. У 2009 році після десятирічної боротьби з раком молочної залози вона померла. Коли Дженні воскресне, то, без сумніву, надзвичайно радітиме, дізнавшись про видання Біблії мовою тувалу.

З того часу Єгова поблагословив мене іншою гарною подругою, Лорейні Сіківоу. Вони з Дженні працювали разом у Бетелі у Фіджі, і Лорейні служила перекладачем на фіджійську мову. Тепер я знову маю вірну дружину, і нас об’єднує служіння Єгові, а також любов до мови.

Коли я пригадую минулі роки, мені приємно усвідомлювати, що наш люблячий небесний Батько Єгова продовжує дбати про потреби мовних груп як маленьких, так і великих (Пс. 49:1—3). Коли я бачу радість на обличчях людей, які вперше отримують нашу літературу своєю мовою чи несуть хвалу Єгові в піснях мовою свого серця, то переконуюсь у Божій любові (Дії 2:8, 11). Не можу забути слова Сауло Тіасі, старенького брата, який розмовляє тувалу. Проспівавши перший раз пісню Царства рідною мовою, він сказав: «Передай Керівному органу, що наші пісні звучать мовою тувалу ліпше, ніж англійською».

У вересні 2005 року мене запросили служити членом Керівного органу Свідків Єгови. Це було несподіванкою. Хоча я більше не можу бути перекладачем, я дякую Єгові, що він дозволяє мені підтримувати всесвітню перекладацьку працю. Як же радісно знати, що Єгова піклується про духовні потреби всіх своїх служителів — навіть тих, що живуть на віддалених островах серед Тихого океану! Справді, як сказав псалмописьменник, «Єгова став Царем! Хай радіє земля, нехай тішаться всі острови!» (Пс. 97:1).