Я НАРОДИЛАСЯ 1927 року в містечку Вакау в провінції Саскачеван (Канада). У нашій сім’ї було семеро дітей: чотири хлопці і три дівчини. Тож з дитинства я знала, що таке жити з багатьма людьми.

Наша сім’я відчула на собі важкі економічні часи 1930-х років, відомі як Велика депресія. Ми не були заможними, але нам ніколи не бракувало їжі. У нас були кури і корова, тому ми завжди мали яйця, молоко, сметану, сир і масло. На нашій фермі всі ми виконували певні обов’язки.

Я з теплотою згадую ті часи, зокрема аромат яблук у кімнаті. Восени, коли батько їздив у місто продати те, що ми вирощували на фермі, він часто повертався з ящиком свіжих запашних яблук. Яка ж це була насолода для кожного з нас — щодня з’їдати по одному соковитому яблуку!

Мені було шість років, коли батьки познайомилися з правдою. Їхній старший син, Джонні, помер ще немовлятком. Згорьовані батьки запитали священика: «Де перебуває Джонні?» Священик відповів, що, оскільки їхня дитина не була охрещена, вона не на небі, а в лімбі. Також священик сказав, що, коли батьки заплатять йому, він буде молитися, щоб Джонні з лімба пішов на небо. Як би ви почувалися? Тато і мама настільки розчарувалися, що більше не говорили зі священиком. Однак їх і далі цікавило, де перебуває Джонні.

Якось мамі потрапила до рук брошура «Де Знаходяться Померші?», опублікована Свідками Єгови. Вона прочитала її з великим інтересом. Коли додому повернувся батько, мама схвильовано сказала: «Я знаю, де Джонні! Він спить, але одного дня він пробудиться». У той вечір тато прочитав усю брошуру. Тато і мама дуже зраділи, бо дізналися, що, згідно з Біблією, померлі сплять і в майбутньому буде воскресіння (Еккл. 9:5, 10; Дії 24:15).

Правда змінила наше життя на краще, принесла нам розраду і щастя. Батьки почали вивчати Біблію зі Свідками і стали приходити на зібрання маленького збору у Вакау, де жило багато людей українського походження. Незабаром тато і мама вже проповідували.

Невдовзі після цього ми переїхали до Британської Колумбії, і тамтешній збір нас тепло прийняв. Я з приємністю згадую, як ми сім’єю готувалися до недільного вивчення «Вартової башти». Кожен з нас розвивав глибоку любов до Єгови і біблійної правди. Я могла бачити, як збагачувалося наше життя і як Єгова нас благословляв.

 Зрозуміло, що нам, дітям, було нелегко розповідати про наші вірування. Але дуже допомогло те, що ми з моєю молодшою сестрою, Євою, впродовж місяця часто готували вступи для проповідницького служіння і відтворювали їх на службовому зібранні. Це неабияк допомогло нам, сором’язливим дівчатам, навчитися розмовляти з іншими про Біблію. Яке ж це було чудове навчання!

У дитинстві особливими подіями для нас були візити повночасних служителів. Наприклад, ми раділи, коли районний наглядач Джек Нейтан відвідував наш збір і жив у нас вдома *. Він розповідав безліч цікавих історій, і його щира похвала заохотила нас вірно служити Єгові.

Пригадую, що я собі казала: «Хочу бути такою, як Джек Нейтан, коли виросту». Я тоді й не думала, що його приклад допоможе мені присвятити своє життя повночасному служінню. Коли мені було 15, я вирішила служити Єгові. У 1942 році ми з Євою охрестилися.

Під час Другої світової війни надзвичайно поширився дух патріотизму. Пані Скотт, дуже нетерпима вчителька, виключила зі школи двох моїх сестер і брата за те, що вони відмовлялися салютувати прапору. Пізніше вона звернулася до моєї вчительки і стала наполягати, щоб і мене виключили. Але моя вчителька сказала: «Ми живемо у вільній країні і маємо право не брати участі в патріотичних церемоніях». Незважаючи на тиск пані Скотт, моя вчителька твердо сказала: «Це моє рішення!».

Пані Скотт відповіла: «Ні, це не ваше рішення. Я доповім начальству, якщо ви не виключите Меліти». Моя вчителька пояснила батькам, що, аби не втратити роботи, вона мусить мене виключити, хоча й знає, що це неправильно. А втім, ми отримали шкільний матеріал, який могли вивчати вдома. Невдовзі після цього наша сім’я переїхала в іншу місцевість (приблизно за 32 кілометри). Там нас прийняли до школи.

У роки війни наша література була заборонена, і ми проповідували від дому до дому з Біблією. Тому ми навчилися вміло ділитися доброю новиною про Царство, використовуючи тільки Святе Письмо. Це у свою чергу допомогло нам зростати духовно і відчувати підтримку Єгови.

Після закінчення школи ми з Євою розпочали піонерське служіння. Спочатку я працювала в гастрономічному відділі магазину. Оскільки мені подобалась перукарська справа, пізніше я закінчила шестимісячні курси перукарів. Я працювала в перукарні два дні на тиждень, а також двічі на місяць вчила інших перукарської справи. Так я могла забезпечувати себе і служити повночасно.

У 1955 році я захотіла відвідати конгрес «Тріумф Царства» в Нью-Йорку (США) і в Нюрнбергу (Німеччина). Але перш ніж поїхати до Нью-Йорка, я познайомилась з братом Натаном Норром із всесвітнього центру. Він з дружиною відвідував конгрес у Ванкувері  (Канада). Під час їхнього візиту мене попросили зробити зачіску сестрі Норр. Брату Норру дуже сподобалась зачіска, і він захотів зі мною зустрітися. У розмові я згадала, що планую бути в Нью-Йорку, перед тим як поїду до Німеччини. І він запросив мене попрацювати в бруклінському Бетелі дев’ять днів.

Та поїздка змінила моє життя. У Нью-Йорку я зустріла молодого брата на ім’я Теодор (Тед) Ярач. Невдовзі після зустрічі мене здивувало його запитання: «Ти піонерка?» Я відповіла: «Ні». Але моя подруга Лавонн випадково почула це і заперечила: «Вона піонерка». Спантеличений Тед запитав Лавонн: «То хто знає ліпше: ти чи вона?» Я пояснила, що служила піонеркою і маю намір знову почати, повернувшись з конгресів.

Тед народився в 1925 році в Кентуккі (США), присвятився Єгові та охрестився у 15 років. Ніхто з його рідних не пізнав правди, але через два роки після хрещення він став піонером. Так почалося його повночасне служіння, в якому він провів близько 67 років.

У липні 1946 року, коли Теду було 20, він закінчив сьомий клас Біблійної школи «Гілеад» Товариства «Вартова башта». Після цього він служив роз’їзним наглядачем у Клівленді (штат Огайо, США). Приблизно через чотири роки, у 1951-му, Теда призначили служити наглядачем австралійського філіалу.

Тед відвідував конгрес у Нюрнбергу (Німеччина), і ми разом провели деякий час. У нас з’явилися почуття. Я зраділа, коли дізналась, що він від усього серця прагне зосереджувати життя на служінні Єгові. Тед був дуже відданою і серйозною людиною, водночас доброю і дружелюбною. Я бачила, що він ставив інтереси інших вище власних. Після цього конгресу Тед повернувся в Австралію, а я у Ванкувер. Але наше спілкування не припинилося, і ми листувалися.

Прослуживши коло п’яти років в Австралії, Тед повернувся до США, а тоді переїхав у Ванкувер, щоб служити піонером. Мені було приємно, що моїй сім’ї він дуже сподобався. Мій старший брат Майкл надзвичайно хвилювався за мене, і якщо якийсь молодий брат мною цікавився, то його це непокоїло. Проте Майкл відразу полюбив Теда. «Меліто,— казав він,— ти зустріла чудову людину. Добре стався до нього і гляди не втрать».

Я теж дуже любила Теда. Ми одружилися 10 грудня 1956 року. Разом служили піонерами у Ванкувері, потім у Каліфорнії, і зрештою нас призначили в районне служіння у штатах Міссурі та Арканзас. Близько 18 років ми щотижня переїжджали з місця на місце, відвідуючи різні збори на великій території США. Ми мали чудові випадки в служінні й отримували велику радість, спілкуючись з братами і сестрами. Це було винагородою за всі незручності життя на чемоданах.

Особливо мені подобалося в Тедові, що він ніколи не вважав свої стосунки з Єговою чимось звичайним. Він дорожив своїм відданим служінням найбільшій Особі в усесвіті. Ми любили разом читати і вивчати Біблію. Увечері, перед тим як лягати спати, ми ставали навколішки біля ліжка і Тед молився за нас. Потім ми молились окремо. Я завжди знала, коли Тед був занепокоєний чимось серйозним. Тоді він вставав з ліжка, знову клякав  і довго безмовно молився. Я надзвичайно захоплювалася тим, що Тед молився до Єгови як про значні, так і незначні справи.

Через кілька років після одруження Тед сказав мені, що збирається споживати хліб і вино на Спомині. Він пояснив: «Я багато молився, щоб бути абсолютно впевненим, що роблю те, чого від мене очікує Єгова». Мене не здивувало, що Тед був помазаний Божим духом, аби зрештою служити в небі. І відтоді я вважала за честь підтримувати одного з Христових братів (Матв. 25:35—40).

У 1974 році, несподівано для нас, Теда запросили стати членом Керівного органу Свідків Єгови. Згодом ми переїхали служити в бруклінський Бетель. У той час як Тед виконував обов’язки члена Керівного органу, я працювала покоївкою або в перукарні.

Одним з обов’язків Теда було відвідувати філіали в різних країнах. Зокрема він цікавився проповідницькою працею в країнах за «залізною завісою». Якось під час відпустки в Швеції Тед сказав: «Меліто, проповідування в Польщі заборонене, і я хочу допомогти тамтешнім братам». Тож ми отримали візи і поїхали до Польщі. Тед зустрівся з деякими відповідальними братами, і, для того щоб їх ніхто не почув, вони вирушили на прогулянку і довго розмовляли. Брати мали дуже напружені зустрічі впродовж чотирьох днів, але мені було приємно бачити, з яким задоволенням Тед допомагав нашій духовній родині.

Наступного разу ми відвідали Польщу в листопаді 1977 року. Тоді Фредерік Франц, Деніел Сидлік і Тед вперше відвідали Польщу як члени Керівного органу. Проповідницька праця була все ще забороненою, але три члени Керівного органу мали змогу порозмовляти в різних містах країни з наглядачами, піонерами та іншими Свідками, котрі вже довго служили Богові.

Наступного року, коли Мілтон Геншель і Тед знову приїхали в Польщу, вони зустрілися з представниками влади, які ставали терпимішими до нас і нашої діяльності. У 1982 році польський уряд дозволив нашим братам провести одноденні конгреси. Через рік були проведені більші конгреси, переважно в орендованих залах. Хоча 1985 року все ще існувала заборона, нам дозволили провести чотири конгреси на великих стадіонах. Потім, у травні 1989 року, коли ми готувалися до ще більших конгресів, польський уряд офіційно зареєстрував Свідків Єгови. Тед надзвичайно радів цьому!

У 2007 році ми їхали на присвячення до філіалу в ПАР. В Англії у Теда виникли проблеми з кров’яним тиском, і лікар порадив йому відкласти поїздку. Після того як у Теда поліпшилось самопочуття, ми повернулися до США. Але через кілька тижнів у нього стався гострий інсульт, і йому паралізувало правий бік.

Тед одужував повільно і спочатку не міг працювати в офісі. А втім, ми тішилися, що він міг говорити. Попри обмеження Тед намагався займатися своїми звичними справами. Наприклад, перебуваючи у нашій кімнаті, він за допомогою телефонного зв’язку навіть брав участь у щотижневих зустрічах Керівного органу.

Тед був надзвичайно вдячний за хорошу фізичну реабілітацію, яку отримав у відділі медичної допомоги Бетелю. Поволі відновлювалась його рухливість. Він міг виконувати деякі теократичні обов’язки і завжди мав бадьорий вигляд.

Через три роки в Теда стався другий інсульт. Він помер у середу 9 червня 2010 року. Я завжди розуміла, що Тед має закінчити земний шлях, однак не можу передати словами, наскільки боляче мені було і як сильно я за ним сумую. Все ж я щодня дякую Єгові за те, що могла підтримувати Теда. Разом ми провели 53 роки в повночасному служінні. Я вдячна, що Тед допомагав мені наближатися до нашого небесного Батька. Я не сумніваюсь, що його нове завдання приносить йому велику радість і задоволення.

Після стількох років щасливого, насиченого подіями служіння разом з чоловіком мені було нелегко звикнути до нових обставин. Ми з Тедом любили спілкуватися з гостями в Бетелі і Залі Царства. Тепер, коли поряд немає мого коханого Теда і я не маю стільки сил, як колись, я вже не так багато спілкуюся. Однак мені подобається бути в товаристві моїх любих братів і сестер у Бетелі і в зборі. Розпорядок бетелівського життя не простий, але таке служіння Богові приносить мені величезну радість. І моя любов до проповідування анітрохи не згасла. Хоча я втомлююся і не можу довго бути на ногах, я отримую задоволення, коли проповідую на вулиці і проводжу біблійні вивчення.

Тимчасом як я бачу всі ті жахливі події, що відбуваються у світі, то відчуваю радість від того, що служила Єгові разом з таким чудовим чоловіком! Благословення Єгови збагатили моє життя (Присл. 10:22).