Господня вечеря

ЄДИНА подія, яку Біблія наказує відзначати християнам,— це Спомин смерті Ісуса Христа. Спомин Христової смерті також названий Господньою вечерею, тобто вечерею на згадку про смерть Ісуса Христа (1 Коринфян 11:20).

Те, як було започатковано Господню вечерю, описали двоє апостолів — Матвій та Іван. Вони були учасниками та свідками тої події. Про Господню вечерю писали теж Марко і Лука, хоча вони на ній не були. Крім того, про цю подію згадує апостол Павло, пишучи до збору в Коринфі. З цих описів відомо, що ввечері перед своєю смертю Ісус зустрівся з учнями у великій горішній кімнаті одного з будинків, аби відсвяткувати Пасху (Марка 14:14—16). Матвій пише: «Коли вони ще їли, Ісус взяв хліб і, помолившись, поламав його, дав учням і сказав: “Беріть, їжте. Це означає моє тіло”. Взяв він також чашу і, склавши подяку, дав їм та сказав: “Пийте з неї всі; бо це означає мою «кров угоди», яка проллється за багатьох для прощення гріхів. Але говорю вам: віднині не буду пити від плоду виноградної лози аж до того дня, коли питиму з вами вже молоде вино в царстві мого Батька”. Коли ж вони закінчили, то, заспівавши хвалебних пісень, пішли на Оливкову гору» (Матвія 26:17—30; Марка 14:17—26; Луки 22:7—39; Івана 13:1—38; 1 Коринфян 10:16—22; 11:20—34).

Коли започаткована

Свято Пасхи завжди відзначалося 14 нісана (авіва) приблизно в день повного місяця. У єврейському календарі синодичний місяць починався днем, коли на небі з’являвся новий місяць (молодик). Тому 14-й день припадав на середину синодичного місяця. Ісус помер 14 нісана 33 року н. е. Згідно з астрономічними підрахунками, в п’ятницю 3 квітня 33 року н. е. (за юліанським календарем) або в п’ятницю 1 квітня (за григоріанським календарем) відбулося затемнення місяця. Затемнення місяця завжди відбувається, коли місяць повний. Це доводить, що 14 нісана 33 року н. е. припадало на четвер — п’ятницю, за григоріанським календарем 31 березня — 1 квітня.

Ісус започаткував Господню вечерю одразу після відзначення своєї останньої Пасхи, незадовго до смерті. Але перед тим, «було ж це вночі», Ісус відправив свого зрадника Юду (Івана 13:30). Оскільки день за єврейським календарем починався увечері й закінчувався ввечері наступного дня, то святкування Господньої вечері розпочалося в четвер увечері 31 березня (14 нісана).

Як часто відзначати

Як писав Лука і Павло, Ісус, започатковуючи Спомин своєї смерті, сказав: «Чиніть це на спомин про мене» (Луки 22:19; 1 Коринфян 11:24). З цих слів зрозуміло, що його послідовники повинні відзначати Господню вечерю раз у рік, а не частіше. Пасху, свято на честь виходу ізраїльтян з єгипетської неволі 1513 року до н. е., святкували лише раз у рік — 14 нісана. Тож Спомин Христової смерті також належить відзначати тільки 14 нісана.

Згідно зі словами Павла, Ісус, передаючи чашу своїм учням, промовив: «Щоразу, коли її п’єте, чиніть це на спомин  про мене,— а потім додав:—Адже щоразу, коли ви їсте цей хліб і п’єте цю чашу, то проголошуєте смерть Господа, аж до його приходу» (1 Коринфян 11:25, 26). Слово «щоразу» означає, що це слід робити кожен рік протягом багатьох років (Євреїв 9:25, 26). Ісус віддав своє буквальне тіло в жертву на стовпі мук і пролив свою кров заради прощення наших гріхів саме 14 нісана. Отож відзначати «смерть Господа» належить у цей день.

Учасники тієї вечері ще не перебували з Господом у небі. Тому перед своєю смертю вони «щоразу», тобто не один рік, мали б відзначати Спомин Христової смерті. Коли вони воскресають до небесного життя, то об’єднуються з Христом і їм уже не потрібно відзначати спомин як нагадування про його смерть. Апостол Павло писав, що їм слід відзначати ту подію «аж до його приходу». Очевидно, він мав на увазі, що Христос під час своєї присутності прийде знову і через воскресіння забере їх до неба. Це також підтверджують слова самого Ісуса, який того вечора сказав 11 апостолам: «Коли піду та приготую вам місце, то повернуся й прийму вас до себе, щоб ви були там, де я» (Івана 14:3, 4; 2 Коринфян 5:1—3, 6—9).

Ісус сказав своїм учням, що під час Пасхи (перед започаткуванням Спомину) востаннє п’є вино. Він пояснив: «Віднині не буду пити від плоду виноградної лози аж до того дня, коли питиму з вами вже молоде вино в царстві мого Батька» (Матвія 26:29). Ці слова не означали, що він питиме в небі буквальне вино. Йшлося про радість, яку вино іноді символізує в Святому Письмі. Наприклад, в одній зі своїх пісень цар Давид сказав, що Єгова дав «вино, що серце людині воно звеселяє». А Давидів син Соломон писав: «Вином веселиться життя» (Псалом 104:15; Екклезіяста 10:19). Христові учні з нетерпінням чекали того радісного часу, коли побачаться зі своїм Господом у Божому Царстві (Римлян 8:23; 2 Коринфян 5:2).