Лист з Домініканської Республіки

«Я ніколи не відчувала такої любові»

НЮРКА вперше виступала з завданням перед нашим збором. Вона написала свій виступ шрифтом Брайля, а потім вивчила його напам’ять. Я була її партнеркою і виконувала роль людини, яка цікавиться біблійною правдою. Я говорила в мікрофон, а вона слухала мене через навушники. Коли ми закінчили, зал вибухнув аплодисментами. Усі так голосно плескали, що Нюрка могла почути це без навушників. Її обличчя сяяло радістю, і на ньому з’явилася щаслива усмішка. Я теж була дуже щасливою. Які ж благословення приносить мені місіонерське служіння!

Пригадую, як два року тому я познайомилася з Нюркою. Я півгодини їхала курними дорогами і ось побачила її. Вона сиділа на ґанку бідної хатини з дерева та шлакобетону, покритої поржавілою бляхою. Мекали кози, гавкали собаки, пахло селом. Нюрка сиділа, похнюпивши голову. Вона була така самотня і пригнічена. У свої 34 роки Нюрка виглядала значно старшою.

Я легенько торкнулась її плеча. Нюрка підвела очі, які вже 11 років не бачили сонця. Я нахилилась до її вуха і сказала, як звати мене і сестру, котра проповідувала зі мною. Згодом ми довідались, що в Нюрки синдром Марфана — генетичне захворювання, яке завдає хворому чимало страждань. Нюрка також хвора на діабет, тож вона постійно мусить стежити за рівнем цукру в крові.

Я дала їй до рук Біблію, і вона сказала, що, коли ще бачила, дуже любила читати Святе Письмо. Але я не уявляла, як навчати цю хвору одиноку жінку чудових істин з Божого Слова. Нюрка знала алфавіт, тож я принесла їй пластикові літери. Невдовзі вона навчилася розпізнавати їх. Далі я показувала їй руками літери американською мовою жестів, а вона пробувала розрізняти їх на дотик. Поступово вона вчилася нових жестів. Оскільки я сама лише почала вивчати цю мову, підготовка до кожного такого вивчення займала кілька годин. Але ми з Нюркою дуже хотіли навчитися цієї мови, тож невдовзі ми вже могли непогано спілкуватися.

Нюрка почала робити великий поступ у навчанні після того, як добродійна організація подарувала їй слуховий апарат. Хоча він був доволі простий, все ж дуже  їй допоміг. Нюрка понад десять років жила у цілковитій темряві та майже нічого не чула. Вона замкнулась у собі. Але дух Єгови розбудив її розум і серце й наповнив чудовими знаннями, надією та любов’ю. Не пройшло багато часу, як Нюрка стала ходити з ціпком для незрячих і розповідати сусідам біблійну правду.

Вона розпочала вивчати Біблію з тіткою, її донькою, а також з дружиною двоюрідного брата. Нюрка ретельно готується, вивчаючи напам’ять кожен урок. Її учні читають абзац з публікації, а вона зачитує запитання зі своєї книжки шрифтом Брайля. Сестра, яка ходить з Нюркою в служіння, переказує їй відповіді на запитання, голосно кричачи до вуха або використовуючи дотикові жести.

Увесь наш збір дуже підтримує Нюрку. Декілька християнських братів помагають їй добиратись на зібрання та конгреси. Інші ходять з нею в служіння. Недавно Нюрка сказала мені: «Я ніколи не відчувала такої любові». Вона хоче охреститись на найближчому обласному конгресі.

Коли ми приходимо до її дому, то бачимо, як вона сидить на освітленому сонцем ґанку з піднятою головою та усмішкою на устах. Якось ми запитали її, чому вона така радісна. Нюрка відповіла: «Я роздумую про майбутню райську землю та уявляю себе там».

[Ілюстрація на сторінці 25]

Нюрка з групою вісників нашого збору перед Залом Царства

[Ілюстрація на сторінці 25]

Нюрка проповідує