Причастя. Історія обряду

БАГАТО людей по цілому світі регулярно приймає причастя. Хтось причащається кілька разів на рік, а дехто щотижня або й щодня. Цей обряд називають таїнством віри, тому чимало з тих, хто приймає причастя, не розуміють його значення. Причастя вважають священним, навіть чудотворним.

Обряд причастя — це частина церковної літургії, під час якої священик благословляє хліб і вино та заохочує мирян прийняти Христа у Святій Євхаристії *. Папа Бенедикт XVI сказав, що для католиків цей обряд є «самою суттю віри». Католицька церква, щоб «розбудити та зміцнити віру в причастя», не так давно відзначала рік євхаристії.

Навіть католики, які не до кінця згідні з деякими своїми віровченнями, обстоюють цей обряд. Наприклад, у недавньому виданні журналу «Тайм» молода католичка, прихильниця прогресивних ідей, написала: «Стосовно багатьох догматів католицької церкви досі точаться дебати. Але нас і далі об’єднує у вірі відданість причастю».

Що таке причастя? Чи справді послідовникам Христа необхідно дотримуватися цього обряду? Розгляньмо, як виник обряд причастя і чи саме такий обряд започаткував Ісус Христос приблизно дві тисячі років тому.

Причастя і християнство

Неважко зрозуміти, чому люди вважають, що під час причастя відбувається чудо. Кульмінаційним моментом того обряду є молитва. Згідно з «Катехізисом католицької церкви», в час молитви «через силу слів і діяння Христа та силу святого духу» здійснюється «священне таїнство присутності» Ісусового тіла й крові. Священик спочатку сам споживає хліб і вино,  а тоді запрошує мирян прийняти причастя — зазвичай лише хліб або проскурку (облатку).

Католицька церква вчить, що хліб та вино чудом перетворюються на буквальне тіло і кров Христа. Це називається трансубстанціація (переєстествлення). Вчення про трансубстанціацію формувалось поступово. Сам термін і його визначення з’явилися лише в XIII столітті. Реформація поставила під сумнів деякі положення цього католицького вчення. Лютер замінив доктрину про трансубстанціацію доктриною про консубстанціацію, хоча різниця між ними була незначною. За вченням Лютера, під час причастя хліб та вино співіснують з тілом і кров’ю Христа, а не перетворюються на них.

Згодом серед християнських релігій з’явились ще інші погляди на причастя і на його проведення. Не зважаючи на всі розбіжності, причастя залишилось одним з найважливіших обрядів. Але чи насправді Ісус започаткував цей обряд?

«Господня вечеря»

Ісус сам започаткував «Господню вечерю», тобто Спомин своєї смерті (1 Коринфян 11:20, 24). Чи це був таємничий ритуал, під час якого Ісусові послідовники фактично споживали його тіло і кров?

Щойно відсвяткувавши єврейську Пасху, Ісус відпустив Юду Іскаріота (апостола, котрий його зрадив). Матвій, один з 11 присутніх там апостолів, пише: «Коли вони ще їли, Ісус взяв хліб і, помолившись, поламав його, дав учням і сказав: “Беріть, їжте. Це означає моє тіло”. Взяв він також чашу і, склавши подяку [грецькою еукарістесас], дав їм та сказав: “Пийте з неї всі; бо це означає мою «кров угоди», яка проллється за багатьох для прощення гріхів”» (Матвія 26:26—28).

Ісус, як і всі Божі служителі, перед споживанням їжі завжди просив у Бога благословення (Повторення Закону 8:10; Матвія 6:11; 14:19; 15:36; Марка 6:41; 8:6; Івана 6:11, 23; Дії 27:35; Римлян 14:6). Тож чи варто вірити, що Ісус, помолившись до Бога, перетворив хліб і вино на своє тіло та кров і дав це споживати учням?

«Це означає» чи «це є»?

Ось як передано Ісусові слова з Матвія 26:26—28 у перекладі Куліша: «Прийміть, їжте: це є тіло Моє» і «Пийте з неї [чаші] всі; оце є кров Моя». Слід зауважити, що грецьке слово естін, форма дієслова «бути», перекладається дієсловом «є». Але це дієслово також можна передати словом «означає». У багатьох перекладах Біблії воно перекладається як «значить», «символізує», «уособлює» *. Саме контекст визначає, як точніше перекласти це грецьке слово. Скажімо, в Матвія 12:7 естін у багатьох перекладах передано словом «значить» або «означає». У перекладі Хоменка цей вірш звучить так: «Якби ви розуміли, що значить [грецьке естін]: Я милосердя хочу, а не жертви,— ви б безвинних не осудили».

Чимало авторитетних біблеїстів погоджується, що дієслово «є» не точно  передає думку, яку висловив Ісус. Наприклад, Жак Дюпон, взявши до уваги культуру й суспільство, в якому жив Ісус, робить висновок, що найприродніше перекласти ці слова так: «Це означає моє тіло» або «Це символізує моє тіло».

Ісус не міг наказати своїм послідовникам буквально їсти його тіло і пити його кров. Чому? Після всесвітнього потопу Бог дозволив людям їсти м’ясо тварин, але заборонив споживати кров (Буття 9:3, 4). Цю заборону Бог повторив у Мойсеєвому Законі, якого Ісус досконало дотримувався (Повторення Закону 12:23; 1 Петра 2:22). Апостоли під натхненням святого духу ще раз повторили, що необхідно стримуватися від крові, і цього наказу мали слухатися всі християни (Дії 15:20, 29). Чи міг Ісус запровадити обряд, який би вимагав порушити святу волю Всемогутнього Бога? Ніколи!

Отож зрозуміло, що Ісус використав хліб і вино як символи. Прісний хліб означав, тобто символізував, безгрішне тіло Ісуса, яке він мав принести в жертву. Червоне вино символізувало Ісусову кров, яку він мав пролити «за багатьох для прощення гріхів» (Матвія 26:28).

Чому треба відзначати Господню вечерю

Наприкінці першої Господньої вечері Ісус сказав: «Чиніть це на спомин про  мене» (Луки 22:19). Під час Спомину ми роздумуємо про те, що зробив Ісус. Він мужньо обстоював верховну владу Єгови і віддав своє досконале життя в жертву «як викуп за багатьох». Усі, хто виявляє віру в його жертву, будуть звільнені від гріха й отримають вічне життя (Матвія 20:28).

А хто є учасниками символічної Господньої вечері? По-перше, Бог Єгова, який подбав про викуп. По-друге, Ісус Христос, «Агнець Божий», який віддав своє життя у викуп. І по-третє, Ісусові духовні брати. Коли ті духовні брати споживають хліб і вино, то показують, що перебувають у цілковитій єдності з Христом (Івана 1:29; 1 Коринфян 10:16, 17). Також цим вони засвідчують, що є учасниками «нової угоди» як помазані духом учні Ісуса. Саме вони разом з Христом будуть у небі царями та священиками (Луки 22:20; Івана 14:2, 3; Об’явлення 5:9, 10).

Коли треба відзначати Спомин Христової смерті? Ісус започаткував Спомин в особливий день — на свято єврейської Пасхи. Євреї відзначали це свято раз у рік, 14 нісана за їхнім календарем. Якраз у цей день, приблизно за 1500 років до народження Ісуса, Єгова чудесним способом визволив ізраїльтян з Єгипту. Ісус обрав цю дату, щоб разом зі своїми послідовниками відзначити більше визволення, яке через його смерть здійснить Бог. Тому правдиві послідовники Ісуса відзначають Господню Вечерю лише раз у рік — 14 нісана за єврейський календарем.

Чи правдиві християни відзначають Спомин смерті Ісуса Христа лише тому, що їм подобається сам ритуал? Ні. А от більшість людей приймають причастя саме тому, що їх приваблює цей обряд. Авторка статті з журналу «Тайм», слова якої ми цитували на початку, зазначає: «Давні обряди приносять багатьом людям душевний мир і спокій». Ця авторка воліє, щоб богослужіння, як і в минулому, відправлялися латиною. Вона пояснює: «Мені хочеться слухати літургію мовою, яку я не розумію. Адже те, що я чую англійською, мені часто не подобається».

Свідки Єгови, а з ними мільйони інших людей, проводять Спомин Христової смерті рідною мовою. Вони хочуть глибше осягнути важливість Христової смерті. Свідки Єгови стараються роздумувати про Ісусову жертву протягом цілого року. На їхню думку, відзначання Спомину — це чудова нагода ще раз пригадати собі, наскільки сильно Бог Єгова і його Син, Ісус Христос, усіх нас люблять. Завдяки Спомину і далі проголошується «смерть Господа, аж до його приходу» (1 Коринфян 11:26).

[Примітки]

[Вставка на сторінці 27]

Як виглядало відзначання Спомину, що започаткував Ісус?

[Ілюстрація на сторінці 28]

Ісус започаткував відзначання Спомину своєї смерті

[Ілюстрація на сторінці 29]

Спомин смерті Ісуса Христа