Як віра допомогла мені пережити горе

Розповіла Соледад Кастійо

У житті мене не раз могла поглинути самотність, але цього не сталося. Коли мені було 34 роки, помер мій коханий чоловік. Через шість років я втратила батька. А через вісім місяців після його смерті виявилося, що мій єдиний син має невиліковну хворобу.

МЕНЕ звати Соледад, що в перекладі з іспанської означає «самотність». Попри це я ніколи не почувалася цілковито самотньою. Коли ставались трагедії, Бог Єгова завжди мене підтримував. Він наче запевняв: «Я — Господь, Бог твій, що держить тебе за правицю й говорить до тебе: Не бійся,— Я тобі поможу!» (Ісаї 41:13). Дозвольте розповісти, як мені вдалося пережити горе і як це зблизило мене з Єговою.

Щасливе, безтурботне життя

Я народилася 3 травня 1961 року в Барселоні (Іспанія) і була єдиною дитиною в батьків. Їх звали Хосе і Соледад. Коли мені виповнилося дев’ять років, мама дізналась правду з Божого Слова. Вона завжди цікавилась релігією, але не знаходила в церкві відповідей на свої запитання. Одного дня до нас прийшли двоє Свідків Єгови і пояснили з Писань все, що її цікавило. Мама радо погодилась вивчати Біблію.

Невдовзі мама охрестилась і стала Свідком Єгови. Через кілька років до неї приєднався і тато. Еліана, яка вивчала Біблію з мамою, відразу помітила моє щире зацікавлення Божим Словом. Вона запропонувала проводити зі мною вивчення, хоча тоді я була ще дитиною. Її допомога та мамина підтримка посприяли тому, що я охрестилась у віці 13 років.

У підліткові роки я часто молилась до Єгови, особливо коли треба було приймати якісь рішення. Щиро кажучи, в тому віці у мене не було багато проблем. Я мала близькі стосунки з батьками, а в зборі мене оточувало багато друзів. У 1982 році я вийшла заміж за Феліпе, Свідка, в якого були такі ж духовні цілі, як у мене.

Вчимо сина любити Єгову

Через п’ять років у нас народився гарненький хлопчик, якого ми назвали Саулом. Феліпе і я дуже раділи та сподівались, що Саул любитиме Бога і ростиме здоровим та зрівноваженим. Ми присвячували  синові багато часу: розмовляли з ним про Єгову, разом їли, гуляли в парку та грали в ігри. Саулу подобалось, коли Феліпе йшов з ним розповідати людям про біблійні вчення. Він старався з раннього віку залучати сина до служіння і заохочував його дзвонити у двері або пропонувати людям буклети.

Наша любов і навчання благотворно вплинули на Саула. У шість років він уже регулярно проповідував з нами. Син любив слухати біблійні оповідання і з нетерпінням чекав сімейних вивчень Біблії. Невдовзі після того, як Саул пішов у школу, він почав самостійно приймати деякі рішення відповідно до того, що вже знав з Божого Слова.

Однак коли Саулу виповнилось сім років, наше життя докорінно змінилося. Феліпе підхопив вірусну інфекцію, яка вразила його легені. Протягом 11 місяців він боровся з хворобою. Феліпе не міг працювати і нерідко був прикутий до ліжка. У віці 36 років мій чоловік помер.

Я досі плачу, згадуючи той важкий рік. Я бачила, як мій чоловік поступово здавав у боротьбі з вірусом, і нічого не могла зробити. Увесь час я намагалася підбадьорювати Феліпе, хоча глибоко всередині розуміла, що всі мої надії і плани розбиваються на друзки. Я читала чоловіку біблійні статті. Це зміцнювало нас, коли ми не могли відвідувати зібрання. Після смерті Феліпе я відчула глибоку порожнечу.

І все ж Єгова підтримав мене. Я постійно благала, щоб він дав мені свого духа, і дякувала за щасливі роки, прожиті з Феліпе, а також за надію побачитись з ним після його воскресіння. Я просила Бога, щоб він допоміг мені з радістю згадувати наше спільне минуле і дав мудрості виховати сина справжнім християнином. Попри великий душевний біль я відчула полегшення.

Мої батьки і члени збору дуже мене підтримували. Однак тепер я мусила сама навчати сина біблійних істин і того, як служити Єгові. Мій колишній роботодавець запропонував мені хорошу офісну роботу. Втім я вирішила працювати прибиральницею, що дозволило б проводити більше часу з Саулом і бути вдома, коли він повертатиметься зі школи.

Слова з Приповістей 22:6 допомогли мені усвідомити, наскільки важливо навчати Саула Божих норм. Там сказано: «Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, не уступиться з неї». Я чітко зрозуміла: якщо робитиму все, аби прищеплювати Саулу біблійні принципи, Єгова поблагословить мої зусилля. Звичайно, мені довелося пожертвувати певними матеріальними вигодами, але я прагнула проводити час з сином. Це було для мене важливішим за будь-які статки.

 Коли Саулу було 14, помер мій тато. Саул відчував особливе спустошення, тому що смерть дідуся повернула біль, якого він зазнав, втративши свого батька. Крім того, тато завжди був хорошим прикладом любові до Єгови. Після його смерті Саул вважав, що тепер він єдиний «чоловік» у сім’ї і мусить піклуватися про маму та бабусю.

Боротьба з лейкемією

Через вісім місяців відколи помер мій батько наш сімейний лікар скерував Саула в лікарню. Син страждав від сильної втоми. Йому зробили кілька аналізів, після чого лікарі повідомили мені, що Саул хворий на лейкемію *.

Протягом наступних двох з половиною років Саул боровся з раком, періодично лягаючи в лікарню. Лікарі призначили йому хіміотерапію. Перший курс лікування тривав шість місяців і приніс полегшення на півтора року. Проте хвороба повернулась, і Саулу призначили другий, коротший курс, який дуже його ослабив. Рак відступив, втім ненадовго. Третього курсу Саул вже не міг витримати. Він присвятив своє життя Богу і хотів охреститись як один зі Свідків Єгови, але помер невдовзі після того, як йому виповнилось 17.

Часто, щоб пом’якшити тяжкі наслідки хіміотерапії, лікарі рекомендують переливання крові. Однак воно не лікує раку. З самого початку, відколи лікарі виявили в Саула лейкемію, ми з сином чітко пояснили їм, що не погоджуємося на таку процедуру, оскільки прагнемо слухатись наказу Єгови «стримуватися... від крові» (Дії 15:19, 20). Кілька разів, коли мене не було поряд, Саулу доводилось переконувати лікарів, що це було його особисте рішення. (Дивіться супровідну інформацію на сторінці 31).

Зрештою лікарі визнали, що рішення Саула було свідомим і він добре розумів природу свого захворювання. Вони погодились піти нам на поступки і запропонували безкровний метод лікування, хоча постійно спонукували нас змінити своє рішення. Я дуже пишалася Саулом, коли чула, як він відстоює свою позицію перед лікарями. Безумовно, мій син мав близькі взаємини з Єговою.

Того літа, коли ми дізналися про хворобу Саула, на обласному конгресі в Барселоні оголосили про видання книжки «Наблизьтесь до Єгови». Ця безцінна публікація стала для нас наче якір, який допомагав залишатись непохитними перед лицем невизначеності і страху. Ми читали її разом під час перебування в лікарні. Згодом у важкі хвилини ми нерідко згадували думки з книжки. Особливого значення для нас набув уривок з Ісаї 41:13, який цитується в передмові. У ньому говориться: «Я — Господь, Бог твій, що держить тебе за правицю й говорить до тебе: Не бійся,— Я тобі поможу!»

Віра Саула зворушує серця інших

Зрілість і оптимізм Саула глибоко вразили лікарів та медсестер лікарні «Вай д’Еброн». Всі, хто за ним доглядав, дуже його полюбили. Після Саула головний гематолог, який лікує рак крові, почав надавати допомогу й іншим дітям Свідків і ставитись до них з великою повагою. Він пригадує тверде рішення Саула триматись своїх переконань, його мужність перед лицем смерті і позитивний погляд на життя. Медсестри говорили Саулу, що він найкращий пацієнт з усіх, які в них  були. Вони сказали, що він ніколи не нарікав і не втрачав почуття гумору — навіть перед самою смертю.

Психолог сказала мені, що багато дітей, які мають смертельну хворобу в такому віці, схильні бунтуватися проти лікарів та батьків, бо відчувають розчарування й біль. Але вона помітила, що Саул поводився зовсім інакше. Її дивував спокій та оптимізм мого сина. Це дало нам нагоду розповісти їй про свої переконання.

Я також зауважила, як віра Саула допомогла одному Свідку в нашому зборі. Той Свідок близько шести років страждав на депресію, і лікування не покращило його стану. Кілька разів він чергував уночі біля Саула в лікарні. Цей Свідок розповів мені, що його дуже вразив оптимізм Саула, хоча той був важко хворий. Він помітив, що, незважаючи на виснаження, Саул намагався підбадьорювати всіх, хто до нього приходив. Той чоловік сказав: «Приклад Саула додав мені сил боротися з депресією».

Після смерті Саула минуло три роки. Звичайно, я досі відчуваю біль втрати. Сама я слабка, але Єгова дає мені «силу, яка перевершує людську» (2 Коринфян 4:7). Я зрозуміла, що навіть дуже складні і болісні ситуації в житті можуть мати позитивний бік. Навчившись долати горе, яке принесла мені смерть чоловіка, батька та сина, я стала менш егоїстичною і більш чутливою до тих, хто страждає. А понад усе, це дуже зблизило мене з Єговою. Я не боюся майбутнього, тому що мій небесний Батько продовжує зміцнювати мене. Він і далі тримає мене за руку.

[Примітка]

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 31]

ЧИ ВАС ЦІКАВИТЬ?

Можливо, ви чули, що Свідки Єгови не погоджуються на переливання крові. Чи вас цікавить чому?

Така позиція Свідків ґрунтується на Святому Письмі, але часто люди неправильно розуміють її. Вони думають, що Свідки Єгови взагалі відмовляються від лікування або просто не цінують життя. Однак усе це неправда. Свідки Єгови прагнуть отримати найкраще медичне обслуговування, яке тільки доступне їм та їхнім сім’ям. При цьому вони погоджуються лише на безкровні методи лікування. Чому?

Свідки підкоряються незмінному закону, який Бог дав людству. Відразу після Потопу Бог дозволив Ною та його родині їсти м’ясо тварин. Однак він чітко наказав їм не вживати крові (Буття 9:3, 4). Від Ноя пішли всі людські раси, тож цей закон стосується кожної людини. Його ніхто не скасовував. Через вісім сторіч після Потопу Бог повторив наказ ізраїльському народові, пояснивши, що кров є святою і символізує душу, тобто саме життя (Левит 17:14). Ще через 1500 років християнські апостоли підтвердили цю вимогу, наказавши всім християнам «стримуватися... від крові» (Дії 15:29).

Хіба людина стримуватиметься від крові, якщо погодиться на її переливання? Для Свідків Єгови відповідь очевидна. Саме тому вони, спираючись на Біблію, наполягають на альтернативних методах лікування. Нерідко завдяки цьому Свідки отримують значно якісніше медичне обслуговування. Через це багато людей, які не є Свідками, також бажають, щоб їх лікували без застосування крові.

[Ілюстрація на сторінці 29]

З чоловіком Феліпе і нашим сином Саулом

[Ілюстрація на сторінці 29]

Мої батьки, Хосе і Соледад

[Ілюстрація на сторінці 30]

Саул за місяць до смерті