Коринф — «господар двох портів»

ПОДИВІТЬСЯ на карту Греції, і ви побачите, що основна територія країни лежить на двох півостровах, один з яких більше схожий на острів. Їх з’єднує невеличка смуга землі, котра в найвужчому місці сягає шести кілометрів завширшки. Це Коринфський перешийок, який сполучає півострів Пелопоннес на півдні з головною частиною країни на півночі.

Коринфський перешийок відіграє важливу роль. З давніх давен він служив своєрідним морським мостом. На сході цю смугу землі омиває затока Саронікос, що відкриває шлях до Егейського моря і східного Середземномор’я, а на заході — Коринфська затока Іонічного моря, що уможливлює прохід до Адріатичного моря та західного Середземномор’я. Саме в такому стратегічному місці лежить місто Коринф, яке було важливим пунктом на шляху місіонерських подорожей апостола Павла. У стародавньому світі воно прославилось розкішшю, достатком і аморальністю своїх жителів.

Вигідне положення

Коринф розташований ближче до західного кінця перешийка. Місто збагачувалось за рахунок двох портів: Лехея на західному боці перешийка та Кенхреї на  східному. Саме тому грецький філософ Страбон назвав Коринф «господарем двох портів». Коринф лежав на перехресті сухопутних шляхів з півночі і півдня та морських шляхів зі сходу та заходу. Завдяки цьому він контролював міжнародну торгівлю.

З давніх часів кораблі зі сходу (Малої Азії, Сирії, Фінікії, Єгипту) та з заходу (Італії, Іспанії) прибували до одного з портів і розвантажували свій товар, який потім транспортувався суходолом на другий бік перешийка. Там вантаж продовжував свій шлях на інших кораблях. Невеликі судна тягли через перешийок дерев’яним волоком, який називався «діолк». (Дивіться  супровідну інформацію на сторінці 27).

Чому моряки надавали перевагу сухопутній переправі через перешийок? Тому що 320-кілометрова подорож довкола Пелопоннесу була надто ризикованою. У відкритому морі біля південних мисів півострова часто бушували шторми. Особливо моряки боялися мису Малея, про який навіть склали приказку: «Мис Малея обігнеш — і додому не вернеш».

Кенхрея — затоплений порт

Порт Кенхрея, що лежить за 11 кілометрів на схід від Коринфа, був кінцевим пунктом азійських морських шляхів. Через сильний землетрус, який стався у IV столітті н. е., цей порт наполовину затопило. Страбон описав Кенхрею як метушливе і багате місто, а римський філософ Апулей назвав його «величною гаванню, до якої вчащають кораблі численних народів».

За часів римлян з порту в море виступало два моли, які нагадували підкову. Вони утворювали прохід завширшки 150—200 метрів. Через нього могли пройти навіть 40-метрові кораблі. Розкопки у південно-західній частині гавані виявили залишки храму, очевидно присвяченому богині Ісіді. Комплекс споруд на протилежному кінці порту був, імовірно, храмом Афродіти. Ці дві богині вважалися заступницями моряків.

Те, що в порту велась активна діяльність, може пояснити, чому апостол Павло шив намети в Коринфі (Дії 18:1—3). У книжці «Слідами св. Павла» зауважується:  «Коринфські виробники наметів також виготовляли паруси. Тому з настанням зими вони мали дуже багато роботи. Обидва порти були переповнені кораблями, які в них зимували, оскільки в ту пору морем пересуватися було небезпечно. Екіпажі прагнули швидко полагодити судна та запастися всім необхідним. Тож корабельні постачальники з Лехея та Кенхреї мали роботу чи не для кожного чоловіка, котрий міг зшивати парусину».

Пробувши в Коринфі більше ніж півтора року, Павло відплив з Кенхреї до Ефеса, ймовірно в 52 році н. е. (Дії 18:18, 19). Приблизно за чотири наступні роки в Кенхреї було сформовано християнський збір. У Біблії говориться, що Павло просив співвіруючих в Римі підтримати християнку на ім’я Фіва з «кенхрейського збору» (Римлян 16:1, 2).

Сьогодні відвідувачі Кенхреї можуть купатися у бухті з кришталево чистою водою, яка ховає під собою залишки величного колись порту. Мало хто з них усвідомлює, що багато століть тому тут процвітала торгівля, а також ревно проповідували перші християни. У Лехеї — другому коринфському порту на західному боці перешийка — теж вирувало життя.

Лехей — західні ворота

Від агори, або міського майдану, в Коринфі до Лехея простягалась двокілометрова мощена вулиця, яку називали Лехейською дорогою. Щоб збудувати порт, стародавні інженери поглибили частину узбережжя і насипали земляний вал, який захищав заякорені кораблі від лютих вітрів із затоки. Колись це був один з найбільших портів Середземномор’я. Археологи розкопали там залишки маяка — статую Посейдона з полум’ям у руці.

З обох боків Лехейської дороги здіймалися подвійні мури. Уздовж неї тяглися тротуари і стояли державні будівлі, храми та галереї з крамницями. Це було зручне місце для проповідування, адже там Павло міг зустріти усіляких людей — покупців, крамарів, рабів, підприємців та звичайних любителів поговорити.

Лехей був не лише торговим портом, а й великою військово-морською базою. Дехто стверджує, що трієру, один з найкращих бойових кораблів античності, було створено саме на лехейських верфях приблизно 700 року до н. е. Її, ймовірно, винайшов коринфський суднобудівник Амінокл. Завдяки перевагам трієр 480 року до н. е. афіняни отримали вирішальну  перемогу над перським флотом біля острова Саламін.

Сьогодні на місці жвавого порту можна побачити лише чорні, порослі очеретом лагуни. Тут ніщо не нагадує про один з найбільших портів Середземномор’я, що існував багато століть тому.

Небезпеки для християн у Коринфі

Порти Коринфа не лише служили торговельними центрами, але й були дверима для нових поглядів, які швидко поширювались серед мешканців міста. Коринф процвітав та збагачувався завдяки високим портовим зборам і платні за транспортування вантажів та кораблів дерев’яним волоком. У місті також стягувалось мито за сухопутні перевезення. Приблизно в кінці VII сторіччя до н. е. завдяки торговельному миту і миту за використання портів державні доходи настільки зросли, що жителів міста навіть звільнили від сплати податків.

Коринф збагачувався також за рахунок купців, які приїжджали до міста. Чимало з них любили розкіш і віддавались аморальним розвагам. Крім того, в місті постійно товпилися моряки, які, за словами Страбона, легко розставалися зі своїми грошима. Самі жителі Коринфа надавали безліч послуг, у тому числі ремонтували кораблі.

За певними даними, в дні Павла населення міста сягало близько 400 000. Більшим за нього було лише населення Рима, Александрії та сирійської Антіохії. У Коринфі жили греки, римляни, сирійці, єгиптяни та євреї. До його портів постійно прибували мандрівники, митці, філософи, підприємці, відвідувачі атлетичних змагань та інші люди. Вони жертвували богам і приносили дари в місцеві храми. Тож у цьому великому квітучому місті вирувало життя. Однак був і зворотній бік медалі.

У книжці «Слідами св. Павла» говориться: «Коринф, що лежав між цих двох портів, був багатонаціональним містом, яке увібрало в себе пороки усіх тих народів, чиї кораблі швартувалися в його гаванях». Привезені зі Сходу та Заходу розпусні звички глибоко пустили свої корені. Мешканці Коринфа купалися у безсоромній розкоші і дедалі сильніше деградували морально. З усіх міст стародавньої Греції Коринф був найбільш розбещеним. У грецькій мові навіть існував вислів, який означав «жити за коринфськими звичаями». Його вживали як синонім до вислову «вести аморальне життя».

Дух матеріалізму і такий моральний занепад загрожували духовності християн. Щоб залишатися чистими в Божих очах, послідовники Ісуса в Коринфі потребували нагадувань. Ось чому Павло у своїх листах до коринфян суворо засуджував пожадливість, здирництво і статеву розпусту. Ці листи добре показують, якому згубному впливові мусили протистояти коринфські християни (1 Коринфян 5:9, 10; 6:9—11, 18; 2 Коринфян 7:1).

З іншого боку, змішання різних культур мало свої переваги. У Коринф постійно проникали нові ідеї, і його жителі були більш толерантними, ніж люди в інших містах, які відвідував Павло. Як сказав один біблійний коментатор, «у цьому стародавньому портовому місті Схід зустрівся із Заходом, його мешканці постійно знайомилися з новими поглядами, філософіями та віруваннями». Тож коринфяни терпимо ставились до різних релігій, і це створювало добрі умови для проповідування Павла в місті.

Отже, коринфські порти Кенхрея і Лехей сприяли процвітанню та славі міста. Водночас атмосфера, яка в них панувала, загрожувала непорочності християн. Те саме можна сказати про сучасний світ. Матеріалізм і неморальність загрожують духовності людей, котрі бояться Бога. Тому було б добре взяти до серця настанови, які Павло дав під натхненням християнам у Коринфі.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 27]

 ДІОЛК — СУХОПУТНА ПЕРЕПРАВА

Після невдалих намагань спорудити через перешийок канал було винайдено унікальний спосіб транспортування вантажів через цю смугу землі *. Під кінець VII сторіччя до н. е., коли в Коринфі правив Періандр, побудували «діолк» (з грецької дослівно перекладається як «тягнути через») — дорогу, вимощену кам’яними плитами. У ній були глибокі борозни з вкладеними дерев’яними рейками, які змащували жиром. В одному з портів товари перевантажували з кораблів на колісні платформи, і тоді раби тягли їх до іншого порту. Іноді дерев’яним волоком переправляли невеличкі судна з вантажем на борту.

[Примітка]

[Карта на сторінці 25]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

ГРЕЦІЯ

Коринфська затока

Лехей

Стародавній Коринф

Кенхрея

Коринфський перешийок

затока Саронікос

півострів Пелопоннес

ІОНІЧНЕ МОРЕ

мис Малея

ЕГЕЙСЬКЕ МОРЕ

[Ілюстрація на сторінці 25]

Сьогодні вантажні судна перетинають Коринфський перешийок каналом

[Ілюстрація на сторінці 26]

Порт Лехей

[Ілюстрація на сторінці 26]

Порт Кенхрея

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 25]

Todd Bolen/Bible Places.com