Ватиканський кодекс. Яка його цінність?

ВАТИКАН прославився своїми скарбами на весь світ. Його фрески, скульптури та архітектура вражають красою і розкішшю. Втім, один з ватиканських скарбів протягом століть був недоступний для широкого загалу. Йдеться про цінний рукопис, який проливає світло на Божі думки, записані тисячі років тому. Він зберігається у Ватиканській бібліотеці і відомий як Ватиканський кодекс *.

Існує ще два стародавніх біблійних манускрипти — Александрійський та Сінайський кодекси. Сьогодні відомі цікаві факти про те, як їх було знайдено і врятовано. Однак про походження Ватиканського кодексу вчені майже нічого не знають.

Схований скарб

Першою згадкою про Ватиканський кодекс є запис, зроблений в XV столітті у каталозі Ватиканської бібліотеки. Вчені припускають, що Кодекс було створено в Кесарії (Єгипет) або навіть у Римі. Розглянувши ці припущення, професор Бірмінгемського університету (Великобританія) Дж. Невілл Бердсолл сказав: «Ми не можемо з упевненістю стверджувати, коли і де було написано Ватиканський кодекс. Незважаючи на зусилля вчених, так і не вдалося простежити його історію у період до XV століття». Однак Ватиканський кодекс вважають одним з найважливіших рукописів, який містить текст цілої Біблії. Чому?

Протягом віків деякі переписувачі, створюючи нові копії Біблії, допускалися помилок. А для перекладачів, котрі прагнуть точно передати зміст оригіналу, важливо послуговуватись достовірними рукописами. Зрозуміло, що Ватиканський кодекс сильно зацікавив вчених, адже цей грецький рукопис IV століття н. е. був створений менш ніж 300 років після написання Біблії. За винятком кількох втрачених уривків, Кодекс включає повний текст Єврейських та Християнських Грецьких Писань.

Ватиканська влада впродовж років не хотіла, щоб перекладачі користувались цим кодексом. Видатний текстолог Фредерік Кеньйон написав: «У 1843 році після кількох місяців очікувань [біблеїсту] Тішендорфу дали шість годин для перегляду рукопису... А 1845 року знаному британському досліднику Трегельсу показали Кодекс, але не дозволили переписувати жодного слова». Константин фон Тішендорф знову звернувся з проханням переглянути Кодекс. Він встиг переписати 20 сторінок, як у нього відібрали рукопис. Втім, за словами Кеньйона, «після повторного прохання йому [Тішендорфу] дозволили досліджувати Кодекс ще протягом шести днів. Загалом Тішендорф вивчав Кодекс чотирнадцять днів, по три години щодня. Він максимально використав  цей час і 1867 року опублікував найкраще тогочасне видання манускрипту». Згодом з дозволу Ватикану було видано копію повного тексту.

«Точно відтворити оригінал»

Про що дізналися вчені, дослідивши текст Ватиканського кодексу? В одному біблійному довіднику сказано, що Кодекс «вирізняється послідовністю і точністю переписування, завдяки чому текст зберігся якнайліпше. Тому можна дійти висновку, що цей текст переписували справжні фахівці» («The Oxford Illustrated History of the Bible»).

Відомі біблеїсти Весткотт і Горт були вражені якістю Ватиканського кодексу. У 1881 році вони видали «Новий Завіт мовою оригіналу», створений на основі Ватиканського і Сінайського манускриптів. Він досі є головним джерелом для сучасних перекладів Християнських Грецьких Писань, серед яких «Емфесайзд Байбл» Ротергама і «Переклад нового світу».

Однак деякі критики вважали, що довіра Весткотта і Горта до Ватиканського кодексу була безпідставною. Наскільки достовірно Кодекс передавав текст оригіналу? Вчені дуже зраділи, коли у період між 1956 і 1961 роками було опубліковано папіруси Бодмера, датовані початком III століття. Ці рукописи містили фрагменти Євангелій Луки та Івана. Чи підтвердили Бодмерівські папіруси точність Ватиканського кодексу, котрий з’явився пізніше?

«Між текстом Ватиканського кодексу і папірусами Бодмера, які дійшли до нас, існує неймовірна подібність,— написали Філіп Пейн і Пол Канарт у журналі «Новум Тестаментум» (англ.).— З огляду на таку подібність можна зробити висновок, що між текстом, з якого переписували Ватиканський кодекс, і папірусами Бодмера існує зв’язок. Очевидно, переписувач Кодексу брав за основу один з дуже давніх рукописів або його копію». Професор Бердсолл зазначив: «Ці два манускрипти тісно пов’язані між собою... [Кодекс] є надзвичайно точною копією: за ним стоїть рукописна традиція, згідно з якою треба було максимально точно відтворити оригінал».

Знахідка для перекладачів

Звичайно, давність рукопису не завжди свідчить про його точність. Проте, порівнявши Ватиканський кодекс з іншими манускриптами, вчені змогли визначити, яким саме був текст оригіналу. Наприклад, Сінайський рукопис, також датований IV століттям, зберігся лише частково. До нас не дійшла більшість історичних книг від Буття до Першої книги Хронік. Але той факт, що вони є у Ватиканському кодексі, підтверджує їхню канонічність.

Як говорилося у згаданому раніше біблійному довіднику, «уривки, котрі стосуються Христа і святої Трійці», завжди викликали серед вчених суперечки. Чи допоміг Ватиканський кодекс пролити світло на ці місця Писання?

Розгляньмо приклад. В Івана 3:13 сказано: «Жодна людина не піднімалась на небо, окрім того, хто зійшов з неба,— Сина людського». Деякі перекладачі в кінці цього вірша дописали слова «що на небі». Читач може подумати, ніби Ісус одночасно перебував і на небі, і на землі. А така думка підтверджує вчення про Трійцю. Ця додана фраза з’являється у кількох рукописах V—X століть. Однак Ватиканський і Сінайський кодекси не містять тієї фрази, тому її немає у багатьох сучасних перекладах Біблії. Без неї уривок з Івана 3:13 узгоджується з рештою Святого Письма і чітко показує, ким є Христос. Ісус не перебував одночасно в двох місцях: він зійшов з неба  і невдовзі мав піднятись до свого Батька, тобто повернутись на небо (Івана 20:17).

Ватиканський кодекс також прояснює біблійні вірші, які стосуються Божого наміру щодо землі. Приміром, у перекладі І. Огієнка слова апостола Петра передано так: «Земля та діла, що на ній, погорять» (2 Петра 3:10). Цей вірш подібно звучить в інших перекладах, зроблених на основі Александрійського кодексу та пізніших манускриптів. Через це багато щирих читачів думають, що Бог знищить землю.

Однак у Ватиканському (як і в Сінайському) кодексі, що був створений століттям раніше Александрійського, пророцтво Петра звучить так: «Земля ж і всі діла на ній будуть розкриті». Це повністю узгоджується з рештою Біблії, в якій говориться, що наша планета «не захитається по віки вічні» (Псалом 104:5, Хом.). В якому ж розумінні земля буде розкрита? У деяких біблійних віршах слово «земля» вживається образно, наприклад, про неї сказано, що вона говорить і співає (Буття 11:1; Псалом 96:1). У цих випадках слово «земля» стосується людей. Як приємно усвідомлювати, що Бог не погубить нашої планети. Натомість він викриє та знищить зло і тих, хто його чинить.

Слово Бога «повіки стоятиме»

На превеликий жаль, протягом багатьох століть доступ до Ватиканського кодексу був обмежений. Читачам бракувало цього достовірного джерела, щоб правильно розуміти деякі біблійні вірші. Після того як опублікували Ватиканський кодекс, з’явилося багато точних сучасних перекладів Біблії, і тепер щирі дослідники можуть зрозуміти, чого насправді вчить Боже Слово.

Переписувачі, чиї імена невідомі, часто робили на своїх манускриптах такий запис: «Рука, котра це написала, тліє в могилі, але написане нею триває віками». Завдяки невтомній праці цих відданих чоловіків ми можемо читати Біблію. Однак найбільша подяка за те, що вона дійшла до наших днів, належить її Автору. Багато століть тому він спонукав свого пророка написати: «Трава засихає, а квітка зів’яне, Слово ж нашого Бога повіки стоятиме» (Ісаї 40:8).

[Примітка]

[Рамка на сторінці 20]

Датування давніх рукописів

Деякі переписувачі вказували дату, коли завершували копіювати текст, проте більшість грецьких манускриптів такої інформації не містить. Як же вчені визначають вік біблійних рукописів? З кожним поколінням змінювались не тільки мова і художнє оформлення тексту, але й стиль письма. Наприклад, до IV століття і ще сотні років після того послуговувались маюскульним письмом, для якого характерні великі заокруглені літери і рівні рядки. Учені, котрі уважно порівнюють недатовані маюскульні рукописи з датованими, можуть точніше визначити, коли були написані давні манускрипти.

Звичайно, цей метод має недоліки. Брюс Метцгер, професор Прінстонської богословської семінарії, зауважив: «Оскільки почерк людини протягом її життя практично не змінюється, визначити дату рукопису можливо лише з похибкою в п’ятдесят років». Після ретельних досліджень вчені погодились, що Ватиканський кодекс було створено в IV столітті.