Рибальство на Галілейському морі

ЯКИМ було життя рибалок на Галілейському морі в I столітті? Розглянувши це запитання, ми краще зрозуміємо оповіді з Євангелій, подібні до тієї, про котру йшлося в попередній статті.

Галілейське море — це прісноводне озеро, 21 кілометр завдовжки і 12 кілометрів завширшки. З давніх-давен у ньому водилось багато риби. Очевидно, біля Рибної брами в Єрусалимі містився ринок, де продавали  морепродукти (Неемії 3:3). Сюди привозили рибу також з Галілейського моря.

Апостол Петро був родом з Віфсаїди, міста на березі Галілейського моря. Назва «Віфсаїда», мабуть, означає «дім рибалки». Інше місто, розташоване на березі, це Магадан, або Магдала. Саме сюди Ісус поплив зі своїми учнями, після того як чудом пройшов по воді (Матвія 15:39). Згідно з одним джерелом, грецьку назву цього міста можна перекласти як «містечко, в якому переробляють рибу». У Магдалі рибу сушили, солили, а також виготовляли з неї соус, котрий зберігали в глиняних амфорах. Готовий продукт пакували та відправляли в усі куточки Ізраїлю і навіть за його межі.

Отже, за Ісусових часів риболовний промисел у Галілеї був дуже поширений. Логічно, що він мав приносити людям великий прибуток. Насправді ж, за словами одного дослідника, рибальство «не було “вільним підприємництвом”, як може думати той, хто сьогодні читає Новий Завіт». Цю діяльність «суворо регулювала держава, а прибуток отримувала лише еліта».

Обласним правителем Галілеї був Ірод Антипа. На цю посаду його призначили римляни. Ірод наглядав за дорогами, портами, копальнями, лісами, сільським господарством та рибним промислом. Податок з видобутку природних ресурсів приносив Іроду величезний дохід. Точно не відомо, якою була система оподаткування в Галілеї I століття. Та очевидно, Ірод стягав податки за тим же принципом, що й римляни в інших східних провінціях, або так, як раніше це робили грецькі правителі. Найбільший прибуток з підприємництва та видобуття природних ресурсів отримував не простий народ, який важко працював, а верхівка суспільства.

Тягар податків

У дні Ісуса найкращі землі Галілеї належали царській родині. Вони були поділені на великі маєтки, які Ірод щедро роздавав вельможам й усім, кому забажав. Цар жив у розкошах, зводив грандіозні будівлі, мав складну адміністративну систему, щедро жертвував кошти на розвиток міст та робив дорогі подарунки друзям. Усе це вимагало чималих коштів і лягало важким тягарем на його підданих, які мали сплачувати різні податки, збори й мита.

Ірод також повністю контролював використання водойм. Тому рибальським промислом керувала або царська родина, або ті, кого Ірод наділяв окремими маєтками. Якщо хтось хотів займатись  рибальством у території, підвладній Іроду, то мусив отримати на це дозвіл. Така особа мала укласти договір з начальником податкової служби. Цю посаду займали заможні чоловіки, які купували на аукціоні право збирати податки. Вони мали посередників, котрі укладали угоди з місцевими рибалками. Дехто припускає, що Матвій був таким посередником, оскільки працював у податковій конторі в Капернаумі *.

Як видно з документів II—I століть до н. е., в Палестині податки часто сплачували товаром. Це означає, що за право продовжувати риболовлю рибаки віддавали 25—40 відсотків улову. У деяких територіях Римської імперії цей промисел залишався державною монополією. За ним наглядали призначені державні інспектори. Наприклад, в Пісідії існувала спеціальна служба, яка стежила за тим, щоб рибалки мали дозвіл на вилов риби і продавали її тільки уповноваженим перекупникам. Ті у свою чергу перебували під державним контролем і мали сплачувати податки.

За словами одного аналітика, такий суворий нагляд і система оподаткування «збагачували царя або власників маєтків, тимчасом як заробіток рибалок був мізерний». Така сама ситуація панувала в інших сферах економіки, які теж підлягали жорсткому оподаткуванню. Для людей податки завжди були тягарем. А загальна неприязнь до збирачів податків зростала через нечесність і жадібність цих чоловіків, котрі наживалися, безжально здираючи гроші з простих людей (Луки 3:13; 19:2, 8).

Рибалки, згадані в Євангеліях

З Євангелій ми дізнаємось, що Симон Петро займався рибальством не сам. Коли Ісус чудом наповнив сіті рибою, Петрові «товариші у другому човні» прийшли йому на допомогу (Луки 5:3—7). Вчені кажуть, що «рибалки могли створювати кооперативи... адже так було легше отримати дозвіл на вилов риби і укласти договір про оренду». Імовірно, саме таким чином Петро і Андрій разом з синами Зеведея та іншими партнерами могли відкрити свою справу.

У Біблії не сказано, чи ці чоловіки мали власні човни і рибальські снасті. Дехто вважає, що так. Про Ісуса говориться, що він «увійшов до човна Симона» (Луки 5:3). Але, як зауважувалось в одній статті на цю тему, «цілком можливо, що човни належали посередникам, які здавали їх в оренду». Хоч би як там було, Біблія показує, що рибальство було клопіткою справою. Наприклад, Яків та Іван мусили лагодили сіті. Крім того, рибалки самостійно збували рибу, яку наловили, а також наймали робітників.

Отже, у I столітті професія рибалки в Галілеї була не такою легкою, як здається. Їхня справа була частиною складної економічної системи. Усвідомлення цього допомагає глибше розуміти Ісусові слова про рибальство і рибалок та інші розповіді з Євангелій. До того ж ми починаємо більше цінувати віру Петра, Андрія, Якова та Івана. Рибальство було для них єдиним надійним джерелом доходу. Не відомо, чи вони добре заробляли, але ці чоловіки з готовністю залишили все, щоб піти за Ісусом і стати «ловцями людей» (Матвія 4:19).

[Примітка]

[Карта на сторінці 25]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Озеро Хула

Віфсаїда

Капернаум

Магадан

Галілейське море

Єрусалим

Мертве море

[Відомості про джерело]

Todd Bolen/Bible Places.com

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 26]

Todd Bolen/Bible Places.com