«Перші християнські філософи перейняли від грецьких мислителів ідею про безсмертя душі і про те, що Бог, створивши душу, вселяє її в людину при зачатті» («Нова британська енциклопедія», 1988 рік, том 11, сторінка 25).

«Душа, що грішить,— вона помре» (Єзекіїля 18:4).

Ось як у Божому Слові описується створення першої людської душі: «Створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її,— і стала людина живою душею [євр. не́феш]» (Буття 2:7, курсив наш).

Єврейське слово нефеш, перекладене як «душа», буквально означає «істота, яка дихає». Коли Бог створив першого чоловіка, Адама, то не вселив у нього безсмертної душі. Натомість Бог дав йому життєву силу, яка підтримується диханням. Тож, згідно з Біблією, слово «душа» стосується живої істоти. Якщо душу позбавити життєвої сили, котра походить від Бога, то вона помирає (Буття 3:19; Єзекіїля 18:20).

У зв’язку з догматом про безсмертя душі виникли такі запитання: куди йде душа після смерті? Що стається з душами злих людей? Шукаючи відповіді на ці питання, церква мусила прийняти ще один небіблійний догмат — вчення про пекло.

Поміркуйте над такими біблійними віршами: Екклезіяста 3:19; Матвія 10:28; Дії 3:23.