Догмат 2: Злі мучаться в пеклі
Походження догмата.
«З усіх античних філософів саме Платон найсильніше вплинув на формування традиційного уявлення про пекло» (Жорж Мінуа, «Історія пекла», сторінка 50, франц.).
«Починаючи з другої половини II століття по Р. Х., християни, обізнані з грецькою філософією, прагнули пояснювати свої переконання за допомогою філософських понять... Найбільше їм підходив платонізм (вчення Платона)» («Нова британська енциклопедія», 1988 рік, том 25, сторінка 890).
«Церква навчає, що існує вічне пекло. Відразу після смерті ду́ші людей, які померли в стані смертного гріха, йдуть до пекла. Там вони терплять вічні муки у невгасимому вогні. Пекло — це найстрашніше покарання, бо є вічним відчуженням від Бога» («Катехізис католицької церкви», 1994 рік, сторінка 270, англ.).
Що каже Біблія?
«Знають живі, що помруть, а померлі нічого не знають... Немає в шеолі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрости» (Екклезіяста 9:5, 10).
У деяких перекладах Біблії єврейське слово шео́л, яке буквально означає «місцеперебування померлих», передано як «пекло». Але що виявляє про стан померлих вищенаведений вірш? Чи страждають вони у шеолі, спокутуючи свої гріхи? Ні, адже померлі «нічого не знають». Ось чому вірний патріарх Йов, прагнучи звільнитись від важкої хвороби, благав Бога: «Нехай би у пеклі [євр. шеол] сховав ти мене» (Йова 14:13, Москаленко). Це прохання не мало би змісту, якби шеол був місцем вічних мук. Згідно з Біблією, шеол є спільною могилою людства, в якій померлі перебувають у стані небуття.
Це визначення логічне і узгоджується зі Святим Письмом. Хіба існує такий злочин, хай і найважчий, за який люблячий Бог вічно мучив би грішника? (1 Івана 4:8). Якщо догмат про пекельні муки вигадка, то що сказати про небесне життя?
Поміркуйте над такими біблійними віршами: Псалом 146:3, 4; Дії 2:25—27; Римлян 6:7, 23.
ФАКТ
Бог не карає людей у пеклі