Правда про гріх

ЧИ МОЖЕ хвора людина переконати інших у тому, що не має високої температури, коли просто розіб’є термометр? Звичайно, ні. Подібно й те, що люди відкидають Божий погляд на гріх, не означає, що гріха не існує. Біблія розкриває поняття гріха. Розгляньмо її пояснення.

«Не можемо віддзеркалювати Божу славу»

Близько двох тисяч років тому апостол Павло розчаровано сказав: «Добро, яке хочу, не роблю, а знову й знову роблю зло, якого не хочу» (Римлян 7:19). Якщо ми чесні самі з собою, то ви́знаємо, що Павлові слова стосуються також нас. Навіть коли ми прагнемо дотримуватись Десятьох заповідей чи інших норм моралі, нам не вдасться робити це сповна, оскільки ми недосконалі. Павло пояснив це, сказавши: «Якщо ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це роблю, а гріх, який живе в мені» (Римлян 7:20).

Ми, як і апостол Павло, успадкували гріх, тому від народження є недосконалими. Павло написав: «Всі люди згрішили й не можуть віддзеркалювати Божу славу». Чому? Він продовжив: «Як через одного чоловіка [Адама] у світ увійшов гріх, а через гріх — смерть, так і смерть поширилась на всіх людей, бо всі згрішили» (Римлян 3:23; 5:12).

Багато хто заперечує, що гріхопадіння наших прабатьків віддалило нас від Бога і позбавило досконалості, але саме цього вчить Біблія. Під час свого земного служіння Ісус посилався на перші розділи книги Буття. Цим він засвідчив правдивість історії про Адама і Єву (Буття 1:27; 2:24; 5:2; Матвія 19:1—5).

Ісус прийшов на землю, аби очистити від тавра гріховності тих, хто виявляє віру у нього. Це одна з основоположних біблійних істин (Івана 3:16). Наше вічне благополуччя залежить від того, чи ми приймаємо ті заходи, які Єгова вживає, щоб звільнити нас від рабства гріха. Однак якщо ми не до кінця розуміємо Божий погляд на гріх, то не зможемо виявляти вдячність за все, що Єгова робить для нашого спасіння.

Важливість Ісусової жертви

Єгова дарував першим людям можливість жити вічно. Якби вони залишились слухняними Богу, то повік втішалися б цим прекрасним життям. А втім, Адам збунтувався проти Єгови і став грішним (Буття 2:15—17; 3:6). Він повівся всупереч Божій волі, втратив досконалість і зіпсував свої взаємини з Творцем. Порушивши Божий закон, тобто вчинивши гріх, Адам став на шлях смерті. На жаль, усі його нащадки, в тому числі ми, народились грішними і приречені на смерть.

Недосконалі батьки не можуть народити досконалих дітей. Адамові потомки народились грішними, а, як сказав апостол Павло, «плата за гріх — смерть» (Римлян 6:23). Проте друга половина цього вірша дає нам надію: «Дар від Бога — вічне життя завдяки  Христу Ісусу, нашому Господу». Отже, жертовна смерть Ісуса може очистити слухняних і вдячних людей від наслідків Адамового гріха * (Матвія 20:28; 1 Петра 1:18, 19). Як це має впливати на нас?

Нас спонукує Христова любов

Під натхненням Бога апостол Павло сказав: «Спонукує нас Христова любов... Помер він за всіх, аби всі, хто живе, жили вже не для себе, а для того, хто за них помер і воскрес» (2 Коринфян 5:14, 15). Коли ми з вдячністю визнаємо, що Ісусова жертва може звільнити нас від наслідків гріха, то з усіх сил будемо виконувати волю Бога. Для цього треба дізнаватись про його вимоги, виховувати своє сумління за біблійними принципами і жити згідно з ними (Івана 17:3, 17).

Грішні вчинки руйнують наші взаємини з Богом Єговою. Коли цар Давид усвідомив, що його гріхи — перелюб з Вірсавією та вбивство її чоловіка — дуже серйозні, то, без сумніву, відчував глибокий сором. Але найбільше він засмутився через те, що його гріхи образили Бога. Давид з жалем визнав перед Єговою: «Тобі, одному Тобі я згрішив, і перед очима Твоїми лукаве вчинив» (Псалом 51:6). Йосип також зважав на почуття Єгови. Коли його примушували до статевої неморальності, він запитав: «Як же я вчиню це велике зло, і згрішу перед Богом?» (Буття 39:9).

Зрозуміло, втрата доброго імені чи довіри з боку людей — не найгірші наслідки гріха. Коли ми порушуємо біблійні принципи щодо статевих стосунків, чесності, поваги до інших чи поклоніння, то втрачаємо хороші взаємини з Богом. А свідомий гріх робить нас Божими ворогами. Ця істина змушує тверезо оцінити своє ставлення до гріха (1 Івана 3:4, 8).

 Тож чи змінилось поняття гріха? Ні. Змінилося лише ставлення до нього. Люди по-різному називають грішні вчинки, сподіваючись, що так применшать серйозність своїх провин. Багато хто приглушує голос сумління або взагалі ігнорує його. Аби подобатись Богу, необхідно уникати такого мислення. Людина розплачується за гріх не лише приниженим почуттям власної гідності або відчуттям сорому. Заплата за гріх — смерть.

Однак в нас є надія. Якщо ми щиро розкаюємось у своїх гріхах і стараємось не повторювати їх, то на основі Ісусової викупної жертви можемо отримати прощення. Апостол Павло написав: «Щасливі ті, чиї беззаконні вчинки прощені та гріхи закриті. Щаслива людина, якій Єгова не зарахує гріха» (Римлян 4:7, 8).

[Примітка]

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 10]

Переворот у богослов’ї

Для більшості католиків вчення про лімб завжди було неясним. Протягом останніх десятиліть його згадували дедалі рідше, і зрештою воно зникло з видань катехізису. У 2007 році католицька церква винесла лімбу смертний вирок: вона повідомила, що «з’явилася теологічна підстава сподіватись, що нехрещені немовлята отримають спасіння і вічне блаженство» (Міжнародна богословська комісія).

Чому відбувся такий переворот у богослов’ї? За словами французького журналіста Анрі Тенка, церква, відмовившись від лімба, звільнила себе від «тягаря, який несла, починаючи від середньовіччя аж до XX століття. Хитрі церковнослужителі використовували вчення про лімб, щоб залякати батьків і спонукати їх якомога швидше хрестити своїх дітей». Однак через відмову від цього вчення виникає багато нових запитань.

Вчення Бога чи людей? Вчення про лімб виникло у XII столітті в результаті богословських дебатів про чистилище. Оскільки католицька церква навчала, що душа продовжує жити після смерті, треба було знайти притулок душам нехрещених дітей. Душі цих немовлят не могли йти на небо, але й не заслуговували на пекельні муки. Так народилась ідея про лімб.

А втім, Боже Слово не вчить, що душа безсмертна і переживає смерть тіла. У Біблії чітко сказано, що душа, яка грішить, «буде знищена» або «помре» (Дії 3:23; Єзекіїля 18:4). Якщо душа помирає, то логічно, що лімба не існує. Більш того, Біблія описує смерть як стан несвідомості, подібний до сну (Екклезіяста 9:5, 10; Івана 11:11—14).

У своєму Слові Бог пояснив, що для нього діти правдивих християн святі (1 Коринфян 7:14). Таке твердження не має змісту, якщо хрещення немовлят обов’язкова умова для їхнього спасіння.

Вчення про лімб ображає Бога, змальовуючи його як деспота, котрий жорстоко карає невинних діток. Насправді ж Бог справедливий і люблячий Батько (Повторення Закону 32:4; Матвія 5:45; 1 Івана 4:8). Ось чому щирі християни ніколи не погоджувались з небіблійним вченням про лімб.

[Ілюстрації на сторінці 9]

Дотримання біблійних вимог сприяє хорошим взаєминам з Богом та з ближніми