Чому змінився погляд на гріх

«СЬОГОДНІ людей не влаштовує ідея про первородний гріх. Їх обурює те, що всі ми повинні нести покарання за жахливу помилку наших предків. До того ж вони не визнають, що самі чинять гріх... Грішать і грішили такі люди, як Адольф Гітлер і Йосиф Сталін, а решта — просто жертви обставин» («Уолл-стрит джорнел»).

З цих слів видно, що поняття гріха набуло зовсім іншого змісту. Чому так сталось? Що ж насправді включає в себе поняття гріха і чому воно викликає у людей такий протест?

Поняття гріха охоплює як успадковану гріховність, так і власні гріхи людини. Гріховність ми отримуємо у спадок, хочемо ми цього чи ні, а от грішні вчинки ми робимо самі. Розгляньмо детальніше ці дві грані.

Чи ми тавровані первородним гріхом?

Згідно з Біблією, після гріхопадіння наших прабатьків первородний гріх перейшов до усього людства. Ось чому кожен народжується з тавром недосконалості. Боже Слово каже: «Усяка неправедність — це гріх» (1 Івана 5:17).

Вчення про те, що всі ми народжуємось недосконалими через прадавній гріх, до якого ми не причетні, здається нелогічним і неприйнятним для багатьох парафіян. За словами теолога Едварда Оукса, одні приймають цю доктрину «з німим подивом, інші відверто заперечують. Дехто визнає її, проте це жодним чином не впливає на його спосіб життя».

Однією з причин, чому людям важко погодитись з вченням про первородний гріх, є те, як його пояснює церква. Наприклад, на Тридентському соборі (1545—1563) священнослужителі проголосили, що кожен, хто відкидає хрещення немовлят, яке очищує від гріхів, підлягає осуду. Як стверджували богослови, коли нехрещене дитя помирає, невідпущені гріхи навіки закривають йому шлях до Бога. А Кальвін навіть навчав, що новонароджені «були прокляті ще в утробі матері». Через свою гріховність вони, за словами Кальвіна, «ненависні та огидні в очах Бога».

Багато хто не може змиритись з думкою, що чисті і невинні немовлята мають терпіти муки через успадкований гріх. Зрозуміло, такі твердження церкви  заважали людям прийняти вчення про первородний гріх. Навіть деякі церковнослужителі не наважувались засудити нехрещених немовлят до пекельних мук. На їхню думку, доля цих дітей — теологічна загадка. Ідея, ніби душі нехрещених малят перебувають в лімбі *, не стала релігійною догмою, але католицька церква століттями насаджувала це вчення.

Іншою причиною, котра похитнула віру у вчення про первородний гріх, стало те, що філософи, науковці і теологи XIX століття почали піддавати сумніву достовірність Біблії. Теорія еволюції Дарвіна перетворила історію про Адама і Єву на міф. У результаті Біблію почали вважати книгою, яка віддзеркалює спосіб мислення і звичаї її письменників, а не думки Бога.

Такі теорії формують погляд людей на вчення про первородний гріх. Якщо твердити, що Адам і Єва вигадані особи, то первородного гріха теж не було. Навіть для тих, хто погоджується, що люди грішні, історія про гріхопадіння — це лише пояснення людської недосконалості.

Ми розглянули ставлення людей до первородного гріха. А що сказати про гріхи, які чинить кожен з нас?

Чи це гріх?

Для багатьох вчинити гріх означає порушити одну з Десяти заповідей, наприклад: скоїти вбивство, зрадити подружнього партнера, піддатись жадобі, щось вкрасти або жити статевим життям до шлюбу. Церква вчить, що кожен, хто помирає не розкаявшись у таких гріхах, іде на вічні муки в пекло *.

Згідно з вченням католицької церкви, єдиний спосіб уникнути такої долі — піти на сповідь до священика, який начебто наділений владою відпускати гріхи. А втім, більшість католиків вважають сповідь, відпущення гріхів і покуту пережитком минулого. Приміром, недавнє дослідження показало, що в Італії понад 60 відсотків католиків перестали сповідатися.

 Те, чого церква навчає про особисті гріхи та їхні наслідки, не стримує людей від гріховної поведінки. Чимало парафіян більше не бачать у грішних вчинках нічого поганого. Скажімо, дехто вважає, що не можна засуджувати осіб, котрі мають статеві стосунки за взаємною згодою і цим не кривдять третьої сторони.

Чому існують такі погляди? Очевидно, люди не переконані в тому, чого їх навчали про грішну поведінку. І справді, важко повірити, що люблячий Бог вічно мучить людей за гріхи у пеклі. Зневіра у церковні вчення частково пояснює, чому гріх не сприймається серйозно. Однак існують ще й інші причини.

Відмова від моральних цінностей

Події останніх століть докорінно змінили життя і мислення людей. Дві світові війни, численні воєнні конфлікти та геноциди призвели до занепаду споконвічних моральних цінностей. Люди задумуються, чи варто у час високих технологій жити за нормами сторічної давнини, які, на їхню думку, не відповідають потребам сучасності. Чимало прихильників раціоналізму та етики вважають, що ні. Вони стверджують, що суспільство повинне звільнитись від забобонів та деяких моральних обмежень і завдяки освіті розкрити свій безмежний потенціал.

Ці та подібні ідеї відвертають людей від Бога. Наприклад, в багатьох європейських країнах мало хто відвідує церкву. Зростає кількість як тих, хто збайдужів до релігії, так і тих, хто вороже сприймає церковні догмати, вважаючи їх безглуздям. На думку таких осіб, людина — це лише наслідок еволюції і природного добору, тому немає сенсу говорити про її відповідальність за порушення моральних принципів.

У XX столітті занепад моралі на Заході призвів до так званої сексуальної революції. Студентські протести, рухи проти усталених суспільних і моральних цінностей, а також поява надійних протизаплідних засобів посприяли відмові від традиційних уявлень про порядність. Тож не дивно, що сучасне  суспільство відкинуло і біблійні принципи моралі. Воно створило свою мораль і власне трактування гріха. Відтоді, як каже один автор, «кохання стало єдиним мірилом того, що є правильним і неправильним». Це пояснює, чому тепер люди поблажливо ставляться до недозволених статевих стосунків.

«Комфортна релігія»

За повідомленням газети «Ньюсуїк», у США «чимало релігійних провідників, подібно до торговців на ринку, котрі всіляко намагаються заманити і втримати покупця, проповідують те, що до вподоби людям». Боячись втратити парафіян, такі священики не нагадують їм про високі моральні вимоги. Сьогодні ніхто не хоче чути, що треба бути смиренним, стриманим і чеснотливим, що треба зважати на докори сумління і каятись у гріхах. Тому проповіді багатьох християнських релігій «далеко відійшли від Євангелій і зводяться лише до самозаспокоєння, задоволення власних потреб та навіть самолюбування» (газета «Чикаго сан-таймс»).

У результаті з’явилась тенденція довільно пояснювати, ким є Бог, і зосереджуватись не на його вимогах, а на людині та її потребах. Головна мета — задовольнити паству. Плодом такого мислення стала релігія, вільна від норм і правил. В «Уолл-стрит джорнел» зазначалось: «Що сталось з моральним стрижнем християнства? Його замінило спотворене поняття співчуття, згідно з яким “хорошій людині” можна пробачити усе».

Тепер кожна релігія, в якій людині комфортно, вважається доброю. Усі, хто переймає такий погляд, «готові сповідувати будь-яку релігію, головне, щоб вона не висувала жодних моральних вимог, заспокоювала і не засуджувала» («Уолл-стрит джорнел»). Церкви у свою чергу радо приймають віруючих «такими, якими вони є», не вимагаючи від них дотримання моральних норм.

Усе вищезгадане перегукується з біблійним пророцтвом, яке у I столітті записав апостол Павло: «Настане час, коли люди будуть нетерпимі до здорової науки. Керуючись власними бажаннями, вони збиратимуть собі вчителів, які б влещували їм вуха, і відвернуться від правди» (2 Тимофія 4:3, 4).

Деякі релігійні провідники виправдовують гріх або взагалі заперечують його існування. Вони говорять те, що парафіяни хочуть чути, і не звертають їхню увагу на Божі вимоги. Цим релігійні наставники завдають людям шкоди і перекручують основні вчення християнства. Поняття гріха та прощення були серед головних тем проповідування Ісуса і його апостолів. Аби дізнатись про те, чого вони навчали про гріх, прочитайте наступну статтю.

[Примітки]

[Вставка на сторінці 7]

«Комфортна релігія» приносить погані плоди

[Рамка на сторінці 6]

Чи гріх — це «пережиток минулого»?

▪ «Сьогодні для церкви це одне з найскладніших питань. Ми більше не вважаємо себе грішниками, котрі потребують прощення. Можливо, люди колись і відчували тягар гріха, але тепер це пережиток минулого. Хоча церква пояснює, як звільнитися від цього тягаря, для більшості американців гріх вже не є проблемою, принаймні складною» (Джон Студебейкер, релігійний оглядач).

▪ «Нерідко люди кажуть: “У мене високі моральні вимоги до себе і до інших, але всі ми люди, тому я завжди тримаюсь золотої середини”. У питаннях моралі ми шукаємо зону комфорту, якісь доступні і неважкі для нас вимоги. Ми косимо газони, не загороджуємо в’їзд на паркувальний майданчик, проте закриваємо очі на серйозні гріхи» (Альберт Молер, голова Південної богословської семінарії баптистів).

▪ «Те, що колись засуджувалось, тепер стало бажаним. Батьки виховують в дітях гордість, вважаючи її основою самоповаги. Група шеф-поварів з Франції звертається до Ватикану з проханням не називати пристрасть до їжі гріхом. Заздрість — рушійна сила шоу-бізнесу, похіть — запорука успішної реклами, а гнів — природна реакція на образу. Мені ж понад усе у світі хочеться полінуватись» (Ненсі Ґіббс, «Тайм»).

[Ілюстрація на сторінці 5]

Для багатьох історія про Адама і Єву стала міфом