Чому Ісус не втручався в політику?

БУВ 32 рік н. е. Ісуса, передреченого Месію, вже добре знали за його чуда — зцілення і навіть воскресіння. Одного дня Христос здивував тисячі людей: він виконав чимало могутніх діл та розкрив дивовижні істини про Бога. Надвечір Ісус розділив людей на невеликі групи, помолився до Єгови і зробив ще одне чудо — нагодував увесь натовп, маючи лише кілька рибин та хлібів. Потім він позбирав залишки їжі, щоб нічого не змарнувалося. Як це вплинуло на людей? (Івана 6:1—13).

Побачивши чудеса Ісуса, його організаторські здібності і те, як він задовольнив потреби величезного натовпу, люди захотіли зробити його своїм царем (Івана 6:14). І це не дивно. Вже багато років їхня батьківщина перебувала під жорстоким правлінням чужинців. Люди прагнули мати дбайливого і здібного керівника, який походив би з їхнього народу. Тому вони намагались втягнути Ісуса в політику. Зверніть увагу, як він повівся у цій ситуації.

В Івана 6:15 сказано: «Ісус, знаючи, що його збираються схопити і зробити царем, знову пішов сам на гору». Божий Син чітко показав, що не буде втручатись у політичні справи рідного краю. Ісус завжди займав таку позицію. Він сказав, що його послідовники дотримуватимуться такого ж погляду (Івана 17:16). Чому Ісус був нейтральним щодо політики?

Чому Ісус займав позицію нейтралітету?

Ісус був нейтральним у політичних питаннях, тому що дотримувався біблійних принципів. Ось лише два з них.

«Запанувала людина над людиною на лихо для неї» (Екклезіяста 8:9). Саме так Біблія описує результат людського правління. Перед приходом на землю Ісус незліченні роки жив у небі як духовна істота (Івана 17:5). Він добре розумів, що людина, навіть маючи добрі наміри, не здатна задовольнити потреби мільйонів. Крім того, вона не була створена для цього (Єремії 10:23). Ісус знав, що земні уряди не в змозі вирішити проблеми людства.

«Весь світ лежить у владі Злого» (1 Івана 5:19). Чи ви це знали? Цей факт дивує багатьох людей, адже вони бачать, як чимало політиків прагне покращити умови життя та досягти миру й безпеки. Навіть ті керівники, котрі вирізняються чесністю, не можуть протистояти впливу того, кого Ісус назвав «правителем цього світу» (Івана 12:31; 14:30). Зрозуміло, чому Ісус сказав одному урядовцеві такі слова: «Моє царство не належить цьому світу» (Івана 18:36). Бог обрав Ісуса царем небесного уряду. Отже, втручаючись в політику, Ісус перестав би виявляти відданість уряду свого Батька.

Чи навчав Ісус, що його послідовники не мають жодних обов’язків перед владою? Зовсім ні. Ісус заохочував своїх учнів виконувати вимоги держави, не порушуючи Божих принципів.

Ісус поважав світську владу

Одного разу, коли Ісус навчав у храмі, противники поставили йому провокаційне  запитання. Їх цікавило, чи треба сплачувати податки. Якби Ісус відповів «ні», пригноблені люди, котрі прагнули звільнитись від гніту римлян, сприйняли б це як заклик до бунту. Коли б Ісус відповів «так», люди могли подумати, що він підтримує несправедливе правління римлян. Однак зважена відповідь Ісуса вразила слухачів. Він сказав: «Віддавайте кесареве кесарю, а Боже — Богові» (Луки 20:21—25). Отже, християни мають обов’язки як перед Богом, так і перед кесарем, тобто перед світською владою.

Уряди забезпечують порядок у суспільстві. Вони по праву вимагають, щоб громадяни були чесними, сплачували податки і дотримувались встановлених законів. А як Ісус віддавав «кесареве кесарю»? Його батьки слухались закону, хоча це не завжди було легко. Наприклад, щоб виконати наказ кесаря про перепис населення, Йосип зі своєю вагітною дружиною, Марією, вирушив у 150-кілометрову подорож до Віфлеєма (Луки 2:1—5). Ісус також був законослухняний: він сплачував навіть ті податки, які не повинен був (Матвія 17:24—27). До того ж він ніколи не перевищував даних Богом повноважень (Луки 12:13, 14). Ісус поважав державний апарат, хоча й відмовлявся керувати ним. А що Ісус мав на увазі, коли говорив віддавати Боже Богові?

Ісус віддавав Боже Богові

Якось Ісуса запитали, котра заповідь є найбільшою. Він відповів:  «“Люби Єгову, Бога свого, всім серцем, всією душею і всім розумом”. Це — перша й найбільша заповідь. І друга подібна до неї: “Люби свого ближнього, як самого себе”» (Матвія 22:37—39). Отже, насамперед ми маємо віддавати Богові любов. А вона виявляється у цілковитій відданості.

Чи можна сказати, що ми любимо Бога усім серцем, якщо віддані не лише його небесному уряду, але й людському правлінню? Ісус проголосив принцип: «Ніхто не може бути рабом двох панів, бо якщо одного з них він буде любити й горнутися до нього, то іншого він обов’язково зненавидить або принаймні ним знехтує» (Матвія 6:24). Хоча тут Ісус говорив про Бога та багатство, він дотримувався цього принципу стосовно політики. Такий же погляд мали його учні.

Як свідчать історичні записи, християни I століття не втручалися в політику. Вони, як і Христос, поклонялися Богу і тому відмовлялись присягати на вірність імператору і Римській імперії, іти до війська або займати державну посаду. За це християн усіляко переслідували. Вороги називали їх «ненависниками людського роду». Чи було справедливим таке звинувачення?

Правдиві християни турбуються про людей

«Люби свого ближнього, як самого себе» — це друга найбільша заповідь, яку назвав Ісус. Тому немислимо, щоб справжній  послідовник Христа ненавидів ближнього. Ісус любив людей, допомагав їм не шкодуючи сил і задовольняв їхні головні потреби (Марка 5:25—34; Івана 2:1—10).

За що передусім був відомий Ісус? Він здійснював багато могутніх діл, годував тисячі людей і воскрешав мертвих, однак люди не називали його Цілителем або Чудотворцем. Його слушно кликали Вчителем (Івана 1:38; 13:13). Ісус пояснив, що одна з причин, чому він прийшов на землю,— навчати людей про Боже Царство (Луки 4:43).

Правдиві послідовники Ісуса виконують працю, яку розпочав їхній Учитель,— розповідають іншим добру новину про Боже Царство. Ісус Христос наказав своїм учням проповідувати про те Царство по цілій землі (Матвія 24:14; 28:19, 20). Цей непорушний небесний уряд пануватиме над усім Божим творінням, керуючись законом любові. Царство здійснить Божий намір і покладе край стражданням та смерті (Матвія 6:9, 10; Об’явлення 21:3, 4). Тож не дивно, що Ісусові вчення названі в Біблії «доброю новиною» (Луки 8:1).

По чому сьогодні можна розпізнати правдивих послідовників Ісуса Христа? Вони, як і Ісус, не втручаються в політику, натомість присвячують свій час і сили тому, щоб звіщати добру новину про Боже Царство.

Чи ви бажаєте більше дізнатись про Царство Бога і про те, як воно може змінити ваше життя вже тепер? Зверніться до місцевих Свідків Єгови або відвідайте офіційний сайт їхньої організації www.watchtower.org.

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 24, 25]

Що Свідки Єгови роблять для суспільства?

Свідки Єгови політично нейтральні. Однак вони не байдужі до людей, серед яких живуть, хоч би яке походження ті мали. Ось кілька прикладів того, як Свідки допомагають іншим.

▪ Понад сім мільйонів Свідків Єгови щороку добровільно присвячують більш ніж 1,5 мільярда годин освітній діяльності. Вони несуть людям біблійне знання і пояснюють, як воно допомагає долати шкідливі звички, будувати щасливі сім’ї та покращувати інші сфери життя.

▪ Вони друкують і безплатно розповсюджують літературу понад 500 мовами. Серед цих мов є такі, якими не видається жодної іншої літератури.

▪ Вони проводять уроки ораторського мистецтва. Такі заняття допомогли мільйонам навчитись чітко і тактовно висловлювати свої думки.

▪ Вони організовують курси письменності, що допомогли вже десяткам тисяч людей по цілому світі навчитись читати і писати.

▪ Вони зводять центри біблійної освіти. Для цього Свідки сформували понад 400 регіональних будівельних комітетів, під керівництвом яких добровольці набувають вмінь та навичок у будівництві. За останні десять років було збудовано більше 20 000 Залів Царства, тобто місць поклоніння.

▪ Вони надають допомогу як одновірцям, так і іншим людям, котрі потерпіли від стихійних лих. Наприклад, протягом двох років після ураганів, які завдали великих збитків у Сполучених Штатах, Свідки-добровольці відбудували понад 90 Залів Царства і 5500 приватних будинків.

[Ілюстрація на сторінці 23]

Люди намагались втягнути Ісуса в політичні справи, але він залишив натовп і «пішов сам на гору»