Чи ви знаєте?

Що означають слова апостола Павла з Галатів 6:17: «Я ношу на своєму тілі тавро Ісусового раба»?

▪ Людям, які жили в I столітті та чули ці слова, могли спадати на думку різні образи. У стародавні часи розпеченим залізом таврували полонених, рабів-утікачів і злодіїв, які грабували храми. Таке тавро вважалося ганебним.

Однак не всі мітки на тілі людей мали негативний зміст. У багатьох давніх народах їх використовували, щоб показати належність до певного племені або релігії. Згідно з «Теологічним словником Нового Завіту» (англ.), «сирійці присвячували себе богу Гададу і богині Атаргатіс, випалюючи знаки на зап’ястку або шиї... Поклонники Діоніса наносили тавро у формі плющового листка».

Чимало сучасних дослідників припускає, що Павло мав на увазі шрами, які він отримав від побоїв під час місіонерських подорожей (2 Коринфян 11:23—27). А втім, Павло, мабуть, хотів сказати, що про його належність Христу свідчили не якісь буквальні мітки, а спосіб життя.

Чи не ставали міста сховища у стародавньому Ізраїлі притулком для злочинців?

▪ У давнину язичницькі храми нерідко служили прихистком для втікачів або злочинців. Монастирі і церкви середньовічного християнства теж надавали притулок таким особам. Однак цього не можна сказати про ізраїльські міста сховища, адже перебування в них регулювалося чіткими правилами.

Згідно з Законом Мойсея, утікати до міст сховища можна було лише тим, хто ненавмисно когось убив (Повторення Закону 19:4, 5). Така особа могла побігти до поблизького міста сховища, щоб не потрапити в руки найближчого родича вбитої людини, адже той міг помститися. Там утікач мав розповісти старійшинам про свою справу. Потім його відводили до міста, яке вирішувало судові справи місцевості, де було скоєно вбивство. Його справа розглядалася, і він мав змогу довести свою невинність. Старійшини з’ясовували, які стосунки мав утікач з жертвою і чи не ворогували вони між собою (Числа 35:20—24; Повторення Закону 19:6, 7; Ісуса Навина 20:4, 5).

Якщо вбивцю визнавали невинним, він повертався до міста сховища і залишався там. Ці міста не були в’язницями. Утікач міг працювати й бути корисним членом суспільства. Після смерті первосвященика усі втікачі, не боячись помсти, могли покинути місто сховища (Числа 35:6, 25—28).

[Карта на сторінці 15]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

МІСТА СХОВИЩА

1 КЕДЕШ

2 ҐОЛАН

3 ҐІЛЕАДСЬКИЙ РАМОТ

4 СИХЕМ

5 БЕЦЕР

6 ХЕВРОН

річка Йордан