Чому життя здається беззмістовним?

СОЛОМОН писав, що наше «марне життя» триває «небагато днів» і проминає «немов тінь» (Екклезіяста 6:12). Чому можна бути впевненими, що в майбутньому життя буде наповнене справжнім змістом? Тому що це обіцяє Боже натхнене Слово, Біблія,— правдиве і надійне джерело інформації (2 Тимофія 3:16, 17).

Біблія розповідає, яким був Божий початковий намір щодо землі. Вона також розкриває причину повсюдної несправедливості, утисків і страждань. Чому важливо це знати? Бо люди здебільшого не бачать змісту в житті через те, що не знають або не хочуть знати, який намір Бога для землі та людства.

Який Божий намір для землі?

Згідно з наміром Бога Єгови * уся земля мала стати раєм. У цій прекрасній домівці досконалі  люди могли вічно втішатись повнокровним, щасливим життям. Ця важлива істина спростовує один поширений, але небіблійний погляд. Багато хто думає, ніби Бог створив землю як випробувальний полігон, аби побачити, чи заслуговує людина більш змістовного життя у невидимому духовному світі. (Дивіться супровідну інформацію  «Чи змістовне життя можливе лише у небі?», що на сторінці 6).

Бог створив чоловіка та жінку на свій образ, наділивши їх здатністю наслідувати його чудові риси (Буття 1:26, 27). Він створив їх досконалими. У людей було все необхідне, щоб вічно насолоджуватись плідним і змістовним життям. Вони мали наповнювати землю нащадками, доглядати за нею і згодом перетворити на рай, подібний до Едемського саду (Буття 1:28—31; 2:8, 9).

Що стало на заваді?

Як бачимо, щось завадило виконанню Божого наміру. Загалом люди не відображають рис Бога. Земля не перетворилася на рай. Що ж сталося? Наші прабатьки, Адам і Єва, зловжили своєю свободою волі. Вони захотіли стати такими, як Бог, і самостійно встановлювати норми добра й зла. Так вони підтримали Сатану Диявола, який першим збунтувався проти Бога (Буття 3:1—6).

Отже, зло не було частиною якогось таємничого задуму Бога. Зло з’явилося, коли Сатана — а потім Адам з Євою — збунтувались проти Божого правління. Через непослух наші прабатьки втратили Рай і досконалість. Вони стягнули гріх і смерть не лише на себе, а й на своїх нащадків — цілу людську сім’ю (Буття 3:17—19; Римлян 5:12). З часом умови життя настільки погіршились, що люди перестали бачити в ньому зміст.

Чому Бог не знищив зло відразу?

Дехто запитує: «Чому Бог відразу не усунув зло? Він міг знищити Сатану та інших бунтарів і почати все знову». Та чи було б це розумно? Що ви подумали б про могутнього правителя, який відразу страчував би кожного, хто противиться його владі? Хіба це не обурювало б справедливих людей і не підривало б авторитет цього правителя?

Бог не покарав бунтарів відразу. Він вирішив почекати, поки повністю не з’ясуються висунуті в Едемі питання, котрі піддавали сумніву справедливість його правління.

Кінець злу

Важливо пам’ятати, що Бог дозволив злу існувати лише обмежений час. Він знав, що усуне всі сумні наслідки зла, як тільки будуть спростовані закиди бунтарів щодо справедливості його правління.

Бог не відмовився від свого початкового наміру для землі та людства. Єгова через пророка Ісаю запевняє, що він є Творцем землі і «не як порожнечу її створив,— на проживання на ній Він її  вформував» (Ісаї 45:18). Дуже скоро Бог почне відновлювати на землі досконалі умови. Тоді справедливість його правління буде цілковито доведена і він по праву використає свою незрівнянну силу для того, щоб виконати свою волю і назавжди знищити зло (Ісаї 55:10, 11). У зразковій молитві Ісуса Христа міститься прохання про це. Ісус вчив молитися: «Нехай виконується твоя воля як на небі, так і на землі» (Матвія 6:9, 10). Що це означає?

Божа воля щодо землі

Бог обіцяє, що «покірні вспадкують землю» (Псалом 37:9—11, 29; Приповістей 2:21, 22). Ісус Христос «визволить... бідаря, що голосить, та вбогого... Від кривди й насилля врятує їхню душу» (Псалом 72:12—14). Більше не буде війн,  смерті, сліз, болю та страждань (Псалом 46:9; Об’явлення 21:1—4). Мільйони людей, котрі померли у період, коли Бог терпів зло, воскреснуть до життя на землі. Вони відчують на собі ці та інші блага (Івана 5:28, 29).

Єгова повністю усуне шкоду, якої завдав бунт Сатани. Тоді назавжди «забудуться утиски давні [усе, що сьогодні завдає смутку і болю]» (Ісаї 65:16—19). Цій обіцянці можна повністю довіряти, адже Бог не обманює. Кожне його слово сповнюється. Життя вже не буде «марнотою та ловленням вітру» (Екклезіяста 2:17). Воно наповниться змістом.

А що сказати про наш час? Чи може знання з Біблії та розуміння Божого наміру щодо землі вже тепер додати справжнього змісту вашому життю? Це питання обговорюється в наступній статті.

[Примітка]

[Рамка на сторінці 6]

 Чи змістовне життя можливе лише в небі?

Упродовж віків люди, котрі не знали Божого наміру щодо землі, навчали, ніби земне життя не має справжнього змісту.

Дехто казав, що душі, «перш ніж вселитися в людські тіла, існували у вищій формі» («Новий теологічний словник», англ.). Інші твердили, що душі «ув’язнені в тілі, бо покарані за гріхи, які вони вчинили у небесному житті» («Енциклопедія біблійної, теологічної та церковної літератури», англ.).

Грецькі філософи, як-от Сократ і Платон, навчали, що душа, вирвавшись із в’язниці людського тіла, «звільнена нарешті від блукань, нерозсудливості, страху, дикої хтивості та інших людських напастей» і «навічно оселяється серед богів» (Платон, «Федон», 81, А).

Пізніше провідники загальновизнаного християнства додали ідею грецьких філософів «про безсмертя душі» до своїх вчень (з книжки «Christianity— A Global History»).

Порівняйте ці філософські ідеї з трьома важливими біблійними істинами.

1. Бог створив землю, щоб вона була вічною домівкою для людей, а не тимчасовим випробувальним полігоном, де визначається придатність людей до небесного життя. Якби Адам з Євою слухались Божих наказів, вони б досі жили в раю на землі (Буття 1:27, 28; Псалом 115:16).

2. У той час як більшість релігій вчать, що людина має душу — якусь невидиму субстанцію, що живе у тілі,— біблійне вчення просте й зрозуміле. Сама людина є «живою душею», створеною з «пороху земного» (Буття 2:7). Ніде у Біблії не сказано, що ця душа безсмертна. Боже Слово показує, що душу можна вбити чи знищити, повністю припинивши її існування (Псалом 146:4; Екклезіяста 9:5, 10; Єзекіїля 18:4, 20). Перша душа, Адам, померла і повернулась до пороху, з якого була створена. Адам повернувся у небуття (Буття 2:17; 3:19).

3. Людина зможе жити вічно не тому, що має безсмертну душу, яка відлітає у духовний світ, а тому, що Бог воскресить її до вічного життя у раю на землі (Даниїла 12:13; Івана 11:24—26; Дії 24:15).