Чи папа римський є «наступником святого Петра»?

У 2002 році папа Іван Павло II написав листа єпископу Лімбурга (Німеччина), в якому скасував рішення цього єпископа стосовно аборту. У листі папа нагадав, що несе відповідальність за «благополуччя і єдність усіх церков, згідно з волею Ісуса Христа». Іван Павло ІІ зробив це на правах папи, який вважається «наступником святого Петра».

Як пояснює римо-католицька церква, «Христос настановив св. Петра головою над усіма апостолами». До того ж католицька церква стверджує: «Христос постановив, що Петро повинен мати наступників на такому високому становищі, і саме римські єпископи є цими наступниками» («Нова католицька енциклопедія», 2003, том 11, сторінки 495, 496, англ.).

Такі твердження дуже серйозні. Чи ви коли-небудь перевіряли, наскільки вони обґрунтовані? Розгляньте відповіді на три важливі запитання: 1) Чи Біблія підтверджує, що Петро був першим папою? 2) Як почалося папське правління? 3) Чи поведінка і вчення пап свідчать про те, що вони наступники Петра?

Чи був Петро першим папою?

На доказ твердження, що церква заснована на Петрові, католики ще здавна наводять Ісусові слова з Матвія 16:18, де сказано: «Ти — Петро, і на цій скелі я збудую свій збір». Ісусові слова навіть написані латинською під куполом собору св. Петра в Римі.

Августин, шанований отець церкви, вважав, що збір збудований на Петрові. Однак наприкінці життя він переглянув своє розуміння Ісусових слів. У своїй праці «Перегляди» (Retractationes) Августин доводив, що церква, тобто християнський збір, заснована на Ісусі, а не на Петрові *.

Звичайно, у Євангеліях часто згадується про Петра. Більш того, Петро був одним з трьох апостолів (ще Іван та Яків), яких Ісус брав з собою, аби вони стали свідками важливих подій (Марка 5:37, 38; 9:2; 14:33). Ісус доручив Петру символічні «ключі від небесного царства», котрими апостол відкрив дорогу до Царства — спочатку євреям та прозелітам, потім самарянам і, зрештою, язичникам (Матвія 16:19; Дії 2:5, 41; 8:14—17; 10:45). Завдяки товариській вдачі Петро нерідко говорив від імені усіх апостолів (Дії 1:15; 2:14). Але чи це означає, що він був головою першого збору?

Апостол Павло написав, що Петро виконував «апостольське служіння обрізаним» (Галатів 2:8). Але він не говорив, що Петро керував збором. Павло радше  наголошував на ролі Петра у проповідуванні євреям.

Хоча Петро мав багато обов’язків, у Біблії ніде не сказано, що він вважав себе головою збору і самостійно приймав рішення за всіх учнів. У своєму листі він говорив про себе як про одного з апостолів чи старійшин, але не більше (1 Петра 1:1; 5:1).

Як почалося папське правління?

Коли і як з’явилася ідея настановляти пап? Думка про те, ніби одна людина має право займати більш видатне становище серед одновірців, зародилася ще за життя апостолів. Як вони до цього ставились?

Сам Петро закликав чоловіків, котрі брали провід у зборі: «Не пануйте над Божою отарою». Вони мали виявляти смирення у стосунках одні з одними (1 Петра 5:1—5). Апостол Павло попереджав, що у зборі з’являться чоловіки, які «будуть перекручувати правду, щоб потягти за собою учнів» (Дії 20:30). Наприкінці I століття апостол Іван написав листа, в якому засудив учня, на ім’я Діотреф. Чому? Однією з причин було те, що Діотреф любив «бути вищим від інших» (3 Івана 9). Такі перестороги апостолів певний час стримували амбіції тих, хто прагнув влади (2 Фессалонікійців 2:3—8).

Після смерті останнього з апостолів деякі чоловіки почали займати у зборі високе становище. В одній книжці з історії християнства сказано: «До середини II століття в Римі, очевидно, не було якогось єдиновладного єпископа» (The Cambridge History of Christianity). А вже в III столітті єпископ Рима здобув вищу владу принаймні у деяких церквах *. Щоб підтвердити авторитет римських єпископів, дехто склав список наступників Петра.

А втім, цей список не може служити доказом їхнього авторитету. Чому? Насамперед тому, що існування деяких осіб зі списку неможливо підтвердити. Більш того, для цього списку немає надійного підґрунтя. Навіть якщо Петро і проповідував у Римі, як можна припустити з огляду на світські документи з I і II століть, доказів, ніби він був головою римського збору, не існує.

Підтвердженням того, що Петро не був головою збору в Римі, є лист Павла до римлян. У ньому Павло подає довгий список християн того збору. Але він нічого  не згадує про Петра (Римлян 16:1—23). Якби той був головою римського збору, хіба міг би Павло забути про нього або проігнорувати його?

Зауважте також, що у час, коли Петро написав свій перший натхнений лист, Павло написав другий лист до Тимофія. У ньому Павло згадує Рим. По суті, Павло написав у Римі шість натхнених листів, але в жодному з них ні слова про Петра.

Приблизно через 30 років після того, як Павло написав свої листи, апостол Іван написав три натхнені листи і книгу Об’явлення. Іван ніде не згадує, що збір у Римі був найголовніший. Він також не згадує про якогось керівника, котрий був наступником Петра і посідав високе становище. Ані Біблія, ані історичні факти не підтверджують ідеї, ніби Петро був першим єпископом римського збору.

Чи поведінка і вчення пап свідчать про те, що вони наступники Петра?

Логічно, що поведінка і вчення того, хто називає себе «наступником Петра» і «намісником Христа», мають відповідати поведінці та вченням як Петра, так і Христа. Наприклад, чи прагнув Петро виняткової шани від своїх одновірців? Ні. Він відхиляв будь-які спроби інших виявити до нього недоречну пошану (Дії 10:25, 26). А як щодо Ісуса? Він говорив, що прийшов для того, щоб служити іншим, а не для того, щоб інші служили йому (Матвія 20:28). Чи можна сказати те саме про пап? Чи відмовляються вони від високого становища та пишних титулів? Чи уникають хизування багатством і владою?

Петро та Ісус були високоморальними людьми, які сприяли миру. Порівняйте їхнє життя з тим, що в одній католицькій енциклопедії сказано про папу Льва X: «Лев X вплутувався у політику, протегував своїх родичів, нестримно віддавався світським втіхам. Він нехтував важливими духовними обов’язками» (Lexikon für Theologie und Kirche). Католицький священик і професор історії церкви Карл Амон каже, що достовірні джерела містять величезну кількість доказів того, що папа Александр VI «безсоромно порушував моральні принципи, зловживав владою, продавав церковні посади і займався розпустою».

А що сказати про вчення пап? Чи узгоджуються вони з тим, чого навчали Петро і Христос? Петро не вважав, що всі добрі люди йдуть до неба. Скажімо, про доброго царя Давида він сказав: «Давид на небо не піднімався» (Дії 2:34). Петро також не вчив, що треба хрестити немовлят. Натомість він говорив, що хрещення — це свідомий крок (1 Петра 3:21).

Ісус застерігав, щоб ніхто з його учнів не прагнув бути вищим від інших. Він казав: «Хто хоче бути першим, той має бути останнім і всім служити» (Марка 9:35). Незадовго до смерті він дав своїм послідовникам чітку вказівку: «Не називайтеся “вчителями”, бо одного маєте Вчителя, усі ж ви — брати. І нікого на землі не називайте “батьком”, бо одного маєте Батька — небесного. Також не називайтеся “провідниками”, бо одного маєте Провідника — Христа» (Матвія 23:1, 8—10). Як ви вважаєте, чи папи дотримуються вчень Петра та Христа?

Дехто каже, що папа має залишатись при владі, навіть якщо його спосіб життя не відповідає християнським нормам. Наскільки розумний такий аргумент? Ісус сказав: «Всяке добре дерево приносить добрі плоди, а спорохнявіле — погані. Добре дерево не може давати поганих плодів, а спорохнявіле — добрих». Як ви вважаєте, розглянувши вищенаведені факти: чи хотіли б Петро та Ісус бути причетними до плодів, які приносять папи? (Матвія 7:17, 18, 21—23).

[Примітки]

[Ілюстрації на сторінці 25]

Чи факти підтверджують, що папи наслідують приклад Петра?