Лист з Норвегії

У безкраю білу пустелю

НАДВОРІ зима. Рано-вранці ми виглядаємо через вікно, щоб побачити, яка нині погода. Чудово! Над головою чисте блакитне небо! Ми вирушаємо на три дні проповідувати в Фіннмарксвідду — великому гірському плато за полярним колом.

Взимку в Норвегії досить холодно, тож ми трохи боїмося їхати на північ. Але згодом заспокоюємось, адже з нами їде троє Свідків Єгови, які мешкають у тій місцевості. Вони знають, як там у таку пору і чого можна сподіватись від погоди.

На півночі Норвегії доріг небагато. До людей, котрі живуть у віддалених місцях, найліпше добиратись мотосанями. Ми завантажуємо на мотосани одяг, запаси їжі та додаткове паливо і вирушаємо. Перед нами аж до обрію простягається безкрає засніжене гірське плато. Сніг виблискує на сонці, наче міріади діамантів. Аж дух перехоплює!

На плато Фіннмарксвідда живуть північні олені, лосі, рисі, зайці, лисиці, росомахи та невелика кількість ведмедів. Але нас найбільше цікавить нагода проповідувати людям, які мешкають у цьому віддаленому краю. Особливо хочеться зустріти людей, які розмовляють саамською мовою. Вони здебільшого займаються розведенням північних оленів та утримують гірські притулки для мисливців.

Неподалік від першого гірського притулку ми зустрічаємо кількох школярів, які беруть участь у лижному кросі зі своїм класом. Вони зупиняються і запитують, що́ ми тут робимо. Ми, безперечно, з радістю пояснюємо мету своєї поїздки. Коли ми з ними прощаємось, один хлопець каже: «Успішного проповідування!» Згодом на своїх мотосанях ми перетинаємо велике замерзле озеро і засніжені простори, які лежать за ним. Чи вдасться нам побачити стадо оленів?

Коли під’їжджаємо до невеликого будиночку, нас зустрічає привітний чоловік. Він один з небагатьох, хто тут постійно проживає. Побачивши, що одні з наших саней трохи поламані, чоловік запропонував відремонтувати їх. Він працює поволі, адже тут ніхто нікуди не спішить.  Його спокій передається і нам. Після всього ми дякуємо йому і коротко пояснюємо на основі Біблії, чому Бог допускає страждання. Чоловік уважно слухає. Перед від’їздом ми даємо йому книжку «Чого насправді вчить Біблія?» та журнали «Вартова башта» і «Пробудись!». Усміхнувшись, він каже: «Дякую, що завітали».

Ми відвідуємо ще кількох людей. Коли почало сутеніти, ми прямуємо до хатини, де будемо ночувати. Аж ось несподівано побачили лисицю. Її руде хутро гарно виблискує на тлі білого снігу. Лисиця на хвильку зупиняється, здивовано дивиться на нас і біжить далі. Починає сніжити і ми боїмося заблукати. Зрештою ми таки знаходимо хатину. Розпалюємо пічку, і в кімнаті стає тепло. Хоча після цілоденної їзди на мотосанях відчувається втома, ми радіємо.

Швидко промайнула ніч. Перезавантаживши мотосани, ми їдемо річковою долиною до наступного гірського притулку. Там зустрічаємо молодого чоловіка і ділимося з ним кількома підбадьорливими думками з Біблії. Після розмови він показує нам коротшу дорогу.

Останнього дня поїздки ми в’їжджаємо на територію національного парку Стаббурсдален. Які ж тут краєвиди! Ген-ген — засніжені вершини, що виблискують на сонці. І ось ми бачимо велике стадо північних оленів. Вони спокійно пасуться, розгрібаючи копитами сніг, щоб дістатись до моху. Трохи далі на своїх мотосанях сидить саамі. Чоловік спокійно спостерігає за оленями, а його пес вміло підганяє їх і стежить, щоб стадо не розбредалось. На хвилю пес зупиняється і починає внюхуватись у нашому напрямку, але швидко повертається до своєї справи. Ми підходимо до пастуха і проповідуємо йому. Цей привітний чоловік уважно нас слухає.

На зворотному шляху ми пригадуємо всіх, кого зустріли під час нашої 300-кілометрової мандрівки. Як приємно, що вдалося внести свою частку в справу проповідування людям у цій величезній білій пустелі.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 15]

© Norway Post