Кольори і тканини у біблійні часи

У БІБЛІЙНИХ розповідях є багато згадок про стилі одягу, барви і матеріал, які використовували люди за давніх часів.

Звичайно, Біблія не є книгою моди чи стилів. Але згадані в ній подробиці допомагають читачеві ліпше уявити записані події.

Ми читаємо, наприклад, про примітивний одяг, який зробили Адам та Єва, щоб прикрити свою наготу. Вони зшили з фігового листя пов’язки на стегна. Але пізніше Бог замінив цей одяг надійнішим — він дав їм «одежу шкуряну» (Буття 3:7, 21).

У книзі Вихід, розділах 28 і 39, детально описано вбрання ізраїльських первосвящеників. Воно складалося з лляної спідньої білизни, білої довгої сорочки, тканого поясу, блакитної безрукавої сорочки, вишитого ефода й нагрудника, тюрбана і блискучої золотої пластинки. Опис вбрання, яке складалося зі стількох дорогих матеріалів, допомагає нам уявити, як урочисто виглядав первосвященик (Вихід 39:1—5, 22—29).

Одяг пророка Іллі був настільки особливий, що люди швидко впізнавали цього пророка лише з опису його зовнішності: «Це чоловік волохатий, а шкуряний пояс оперезаний на стегнах його». Через сотні років деякі люди вважали Івана Хрестителя Іллею, можливо, через те, що він мав подібне вбрання (2 Царів 1:8; Матвія 3:4; Івана 1:21).

 Тканини й кольори Біблія згадує багато видів тканин, кольорів і барвників. У ній також розповідається, що люди пряли, ткали й шили *. Найчастіше згадується про вовну з домашніх тварин і лляне полотно. Наприклад, в Біблії Авель названий «пастухом отари», хоча й не сказано, чи він розводив овець заради вовни (Буття 4:2). Тонке лляне полотно вперше згадується в розповіді про те, як фараон дав Йосипові вбрання. Це було у XVIII сторіччі до н. е. (Буття 41:42). У Біблії не говориться про бавовну, з якої виготовляли матеріал для одягу, а втім, її здавна використовували в країнах Близького Сходу.

З льону і вовни виготовляли волокно, яке скручували в нитки різної товщини. З ниток ткали полотно. Нитки і полотно фарбували різними барвниками. Готову тканину кравець розрізав на шматки відповідного розміру, з яких  зшивали одяг. Одяг нерідко прикрашали, переплітаючи різнокольорові нитки, що додавало йому краси і цінності (Суддів 5:30).

У Біблії часто згадується блакитний, пурпурний і багряний колір тканини. Ізраїльтянам було наказано прикріпляти «на кутаса поли блакитну нитку», яка мала нагадувати, що в них особливі стосунки з Богом Єговою (Числа 15:38—40). Єврейське слово техелет — один з відтінків блакитного кольору, і слово арґаман — здебільшого перекладене словом «пурпур», вжиті в Біблії стосовно вбрання первосвящеників і речей у скинії та храмі.

Скинія і частини храму Скинія, яку ізраїльтяни ставили в пустелі, а пізніше храм в Єрусалимі, були для них центром поклоніння. Тому Біблія детально описує велику кількість предметів, з яких складалася і якими була прикрашена скинія та Соломонів храм. Крім опису предметів і кольорів, з яких робили накриття і завіси намету, детально згадано, з чого вони були виткані, чим пофарбовані, як зшиті та вигаптувані.

Згідно з Божими вказівками ремісники Бецал’їл та Оголіяв разом з іншими людьми вірно виконували унікальне завдання — виготовляли намет зборів (скинію), який був гідним місцем поклоніння Єгові (Вихід 35:30—35). У 26-му розділі книги Вихід матеріал і будова всіх частин скинії описані до найменших подробиць. Наприклад, її вишукане, барвисте полотнище було виткане з «тонкої лляної крученої нитки, синьої пряжі, пурпурної вовни та яскраво-червоної пряжі». Багато з тих матеріалів ізраїльтяни, напевне, взяли з собою під час виходу з Єгипту. Особливу увагу приділяли масивній барвистій завісі, на якій були вишиті херувими. Вона розділяла «Святе від Найсвятішого» у внутрішній частині скинії (Вихід 26:1, 31—33, НС). Подібно цар Соломон давав конкретні вказівки тим, хто виготовляв тканини для Єрусалимського храму (2 Хронік 2:1, 7).

 Усе це показує, що стародавні ізраїльтяни дуже майстерно використовували доступні їм матеріали. Вони не були народом, який одягався без смаку та одноманітно. Ізраїльтяни любили різне барвисте вбрання, яке одягали відповідно до події, пори року та своїх статків.

У Біблії розповідається, що Бог дав ізраїльтянам для проживання хороший край — край, «що тече молоком та медом» (Вихід 3:8; Повторення Закону 26:9, 15). Коли вони вірно служили Єгові, він їх рясно благословляв. Людям добре жилося, вони були щасливі та задоволені. Тож «безпечно сидів Юда та Ізраїль, кожен під своїм виноградником та під своєю фіґою від Дану й аж до Беер-Шеви всі дні Соломона» (1 Царів 5:5).

[Примітка]

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 26, 27]

Вовна і полотно

За біблійних часів овечок розводили передусім заради молока і вовни. Лише з кількох овець господар мав достатньо вовни, щоб одягнути всю сім’ю. Якщо овечок у нього було багато, надлишок вовни він міг продати місцевим ткачам. Деякі міста і села мали свої спілки ткачів. Віддавна завдяки щорічній стрижці овець люди мали нагоду заробити собі на прожиття (Буття 31:19; 38:13; 1 Самуїла 25:4, 11).

Лляне полотно, з якого найчастіше шили одяг, виготовляли з волокон льону (Вихід 9:31). Цю рослину збирали, коли вона вже майже дозрівала. Стебла висушували на сонці й тоді вимочували у воді, щоб розм’якшити його тверді частини. Після сушки стебла тіпали, завдяки чому відділяли волокна, які потім скручували у пряжу. Лляний одяг особливо цінували члени царської родини й високопосадовці.

[Ілюстрація]

Висушений льон перед замочуванням

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 27]

Прядіння

Окремі волокнини — лляні, вовняні чи з козячої шерсті — надто слабі й короткі для використання. Тож декілька волокнин скручували докупи, утворюючи нитку або пряжу потрібної товщини та довжини. Про «жінку чеснотну» Біблія говорить: «Вона руки свої простягає до прядки, а долоні її веретено тримають» (Приповістей 31:10, 19). Це опис прядіння за допомогою ручної прядки і веретена, які складалися здебільшого з двох паличок.

Жінка тримала в одній руці прядку, на якій був закріплений жмут волокна. Іншою рукою вона висмикувала потрохи волокно і скручувала його в нитку, яку прикріпляла до гачка або вставляла в проріз на кінці веретена. На іншому кінці веретена був дископодібний тягарець, який називався прясельцем і служив свого роду маховиком. Жінка розкручувала веретено, яке вільно звисало, і сукала з волокна нитку певної товщини. Нитка намотувалась на держак веретена, наче на котушку. Поступово все волокно перетворювалось у нитку, яку пізніше фарбували і використовували для ткання.

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 28, 29]

Фарбування

Після прядіння й миття вовняну і лляну пряжу або зіткане полотно фарбували в різні кольори. Коли пряжу замочували у фарбу кілька разів, колір ставав насиченішим. Пряжу ретельно викручували, щоб залишки барвника стікали назад у чан для фарбування, адже барвники були досить дорогими. Після цього пофарбовану пряжу або тканину висушували.

У минулому люди не знали синтетичних барвників, тому навчилися добувати з тварин та рослин стійкі барвники найрізноманітніших кольорів і відтінків. Наприклад, жовтий барвник виготовляли з листя мигдалю і перемелених шкірок граната, а чорний — з кори гранатового дерева. Червоний барвник добували з коріння марени або з кошенілі, синій — з квіток індиго. Змішуючи певні барви, добуті з молюсків мурексів, отримували барвники різних кольорів та відтінків: від темно-фіолетового до блакитного і темно-червоного.

Скільки молюсків було потрібно для пофарбування одного предмету одягу? З одного молюска можна було отримати вкрай мало барвника. Тож, згідно з певним дослідженням, щоб пофарбувати накидку в темно-фіолетовий колір, потрібно було близько 10 000 молюсків. За часу правління вавилонського царя Набоніда вовна пурпурного кольору коштувала в 40 разів дорожче, ніж вовна інших кольорів. Стародавнє місто Тир було головним постачальником цього цінного барвника, тому він став називатися Тирським пурпуром.

[Ілюстрації]

Мушля морського слимака

II або III ст. до н. е. цистерна для пурпурного барвника. Тель Дор (Ізраїль)

[Відомості про джерело]

The Tel Dor Project

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 29]

Ткання

Щоб виткати з пряжі полотно бажаного розміру, використовували спеціальний станок — кросна. Одні нитки утворювали основу, а поміж них переплітали під прямим кутом інші нитки.

Ткацьким станком за біблійних часів була або горизонтальна рама, котру клали на долівку, або висока вертикальна рама. У деяких вертикальних рамах до нижніх кінців ниток основи кріпили тягарці. Такі тягарці було знайдено під час розкопок у багатьох місцевостях Ізраїлю.

Ткацтво часто було родинним заняттям, але в деяких місцях цим займались цілі села. Наприклад, у 1 Хронік 4:21 (НС) сказано, що «родини ремісників... виготовляли тонку тканину». Це, очевидно, були ремісничі спілки ткачів.

[Ілюстрація на сторінках 26, 27]

Синя пряжа і пурпурна вовна (Вихід 26:1, НС)