МОАВІТЯНКА Рут ішла поруч з Ноомі дорогою через моавські рівнини. Вони були лише вдвох на цих безмежних степах. Звечоріло. Рут почала думати, чи не час знайти місце для ночівлі. Вона переживала за свою свекруху Ноомі, бо дуже її любила.

Обидві жінки зазнали гіркоти втрати. Ноомі вже багато років була вдовою, проте нещодавно вона знову горювала — померли двоє її синів, Кілйон і Махлон. Сумувала також Рут, адже Махлон був її чоловіком. Тепер Рут і Ноомі прямували до ізраїльського міста Віфлеєма. Проте Ноомі поверталася додому, а Рут ішла на чужину — вона покинула родину, рідні краї та звичаї, у тому числі своїх богів (Рут 1:3—6).

Чому ця молода жінка зважилась на таке? Чи зможе вона влаштувати собі життя на новому місці та піклуватися про Ноомі? З того, як вона давала собі раду, можна багато чого навчитися. Її приклад віри скріпляє нашу віру. Спершу подивімось, що пережили ці жінки.

Родинна трагедія

Рут виростала в Моаві — невеликій країні, що на схід від Мертвого моря. Це була здебільшого гориста місцевість, порізане глибокими ущелинами плоскогір’я з бідною рослинністю. Проте «моавські поля» давали багаті врожаї навіть тоді, коли в Ізраїлі був голод. Власне через голод туди пішов Елімелех з дружиною Ноомі та двома синами (Рут 1:1).

Там, на чужині, їхня віра зазнавала випробувань, адже ізраїльтяни мали регулярно ходити на поклоніння Богу Єгові у вказане ним місце (Повторення Закону 16:16, 17). Ноомі зберегла свою віру, хоча й побивалась через смерть чоловіка (Рут 1:2, 3).

Згодом вона, можливо, знову відчувала біль. Цього разу через те, що її сини одружилися з моавітянками (Рут 1:4). Ноомі знала, що їхній прабатько Авраам доклав неабияких зусиль, щоб знайти дружину для свого сина Ісака з-посеред свого народу, який служив Єгові (Буття 24:3, 4). Крім того, Мойсеїв закон застерігав ізраїльтян, щоб вони не дозволяли своїм синам і дочкам одружуватися з чужинцями, бо це могло довести Божий народ до ідолопоклонства * (Повторення Закону 7:3, 4).

Усе ж Махлон і Кілйон побралися з моавітянками. І, хоча Ноомі була розчарована рішенням синів, вона старалась виявляти своїм невісткам Рут і Орпі справжню доброту й любов.  Можливо, вона сподівалася, що невістки також стануть служити Єгові. Хоч би як там було, Рут і Орпа любили Ноомі. Це допомогло їм подолати горе, яке прийшло в їхню родину. Махлон і Кілйон померли досить рано, адже у них навіть не було дітей. Тож невістки Ноомі стали, як і вона, вдовами (Рут 1:5).

Чи релігія Рут допомогла їй пережити горе? Навряд. Моавітяни поклонялися багатьом богам, головним серед яких був Кемош (Числа 21:29). Характерною особливістю їхньої релігії була жорстокість та огидні звичаї, в тому числі принесення в жертву дітей. Отже все, що Рут довідалася від Махлона або Ноомі про Єгову — доброго та милосердного Бога Ізраїлю — дуже їй подобалось. Ізраїльтяни любили Єгову, а не жахалися його (Повторення Закону 6:5). Втративши чоловіка, Рут, напевне, ще більше зблизилася з Ноомі. Вона ще охочіше слухала розповіді  цієї старшої жінки про всемогутнього Бога Єгову, про його чуда і сердечне та милосердне ставлення до людей.

Ноомі завжди прагнула чути вісточки з рідного краю. І ось вона почула від мандрівних купців, що в Ізраїлі голоду вже немає. Єгова згадав про свій народ. У Віфлеємі, назва якого означає «Дім хліба», знову був достаток їжі. Тож Ноомі вирішила повернутися додому (Рут 1:6).

А що зроблять Рут і Орпа? (Рут 1:7). Горе зблизило їх зі свекрухою. Її доброта і непорушна віра в Єгову особливо привабила Рут. Отже, три вдови подалися до Віфлеєма.

Розповідь про Рут показує, що трагедії трапляються як хорошим, так і поганим людям (Екклезіяста 9:2, 11). Також вона вчить нас, що, зазнаючи гіркої втрати, варто шукати розради і підтримки в інших, особливо тих, хто покладається на Єгову — Бога, якому служила Ноомі (Приповістей 17:17).

Віддана любов Рут

Ноомі з невістками пройшла чималий шмат дороги. Вона думала про любов, яку невістки виявляли до неї та її синів. Ноомі не бажала, щоб вони, чужоземки, прийшовши у Віфлеєм, зазнали там нових страждань.

Тож Ноомі сказала: «Ідіть, верніться кожна до дому своєї матері. І нехай Господь зробить із вами милість, як ви зробили з померлими та зо мною». Вона також висловила сподівання, що Єгова дасть їм нових чоловіків. «І вона поцілувала їх, а вони підняли свій голос та плакали». Зрозуміло, чому Рут і Орпа так прив’язалися до цієї добросердої та несамолюбної жінки. Вони наполягали: «Ні,— з тобою ми вернемось до народу твого» (Рут 1:8—10).

Але Ноомі наполягала на своєму, кажучи, що в Ізраїлі вона мало чим зможе їм допомогти. Адже вона не має чоловіка, який би про неї піклувався, а також не має синів, котрі взяли б їх  за жінок. Вона сказала, що їй дуже боляче через те, що не може про них подбати (Рут 1:11—13).

Орпа погодилася зі словами Ноомі. У Моаві в неї залишились батьки, родина, дім. Виглядало так, що справді ліпше залишитися в Моаві. Тож Орпа на прощання поцілувала Ноомі та пішла додому (Рут 1:14).

А Рут? Чи її також налякали слова Ноомі? Ні. Ми читаємо: «Рут пригорнулася до неї». Ноомі пішла далі, а Рут за нею. Та Ноомі заперечила: «Ось зовиця твоя вернулася до народу свого та до богів своїх,— вернися й ти за зовицею своєю» (Рут 1:15). Ці слова відкривають нам цікаву та важливу подробицю: Орпа повернулась не лише до свого народу, але й до «богів своїх». Вона вирішила залишитися поклонницею Кемоша та інших фальшивих богів. А що сказати про Рут?

Рут почувалася добре зі своєю свекрухою Ноомі. Її серце було сповнене любов’ю до Ноомі та до Бога, якому та служила. Тому Рут сказала: «Не силуй мене, щоб я покинула тебе, щоб я вернулася від тебе, бо куди підеш ти, туди піду й я, а де житимеш ти, там житиму й я. Народ твій буде мій народ, а Бог твій — мій Бог. Де помреш ти, там помру й я, і там буду похована. Нехай Господь зробить мені так, і так нехай додасть, і тільки смерть розлучить мене з тобою» (Рут 1:16, 17).

Які чудові слова, вони і досі, через 30 століть, зворушують серце кожного, хто читає цю розповідь. Вони увиразнюють дорогоцінну рису — віддану любов. Рут була настільки відданою і так любила Ноомі, що була готова йти за нею, хоч би куди та пішла. Лише смерть могла розлучити їх. Народ Ноомі мав стати її народом, бо заради своєї свекрухи вона охоче покинула все найдорожче для неї, навіть моавських богів. Рут, на відміну від Орпи, могла щиро сказати, що хоче, аби Єгова — Бог Ноомі — був також її Богом *.

Отже, дві жінки пішли далі. За деякими підрахунками, з Моаву до Віфлеєма треба було йти тиждень. Дорогою вони, напевне, старалися підбадьорювати одна одну.

Ми теж потребуємо підбадьорення. Біблія передбачала, що настануть «скрутні часи, коли жити буде дуже важко», коли також ми зазнаємо́ різних утрат (2 Тимофія 3:1). Тож нам варто розвивати таку ж рису, яку мала Рут,— віддану любов. Така любов  зближує людей і допомагає долати труднощі в цьому безсердечному світі. Вона зміцнює подружжя, стосунки між членами родини й друзями, а також між одновірцями. Ми наслідуємо приклад Рут, коли розвиваємо таку любов.

Рут і Ноомі у Віфлеємі

Одна річ говорити про віддану любов, інша — виявляти її в житті. Рут мала нагоду виявити цю любов не лише до Ноомі, але й до Бога Єгови, якому вона вирішила служити.

Зрештою жінки прийшли до Віфлеєма, що за 10 кілометрів на південь від Єрусалима. Здається, в цьому містечку Ноомі з родиною раніше були досить знаними, бо всі його мешканці заговорили про її повернення. Люди дивились на неї та запитували: «Чи це Ноомі?» Очевидно, за час її перебування у Моаві вона дуже змінилася — виглядала втомленою і згорьованою (Рут 1:19).

Своїм родичам і сусідам Ноомі розповіла, яким гірким було її життя. Вона навіть вважала, що треба змінити її ім’я з Ноомі («приємна») на Мара («гірка»). Нещасна Ноомі, подібно до Йова, який жив раніше, вважала, що це Єгова спровадив на неї лихо (Рут 1:20, 21; Йова 2:10; 13:24—26).

Тепер Рут думала, як найліпше подбати про Ноомі та про себе. Вона довідалася, що, згідно з Законом Єгови, вбогі ізраїльтяни могли мати найнеобхідніше для прожиття. Їм дозволялося приходити на поле в час жнив і збирати те, що залишалося за женцями, а також те, що не було вижате  по краях поля * (Левит 19:9, 10; Повторення Закону 24:19—21).

У квітні місяці настав час збору ячменю. Рут вийшла в поля довідатись, хто дозволив би їй назбирати трохи зерна. Вона випадково прийшла на поле Боаза — заможного родича померлого чоловіка Ноомі. Хоча за Законом Рут мала право збирати зерно, вона все ж попросила дозволу на це в одного з Боазових робітників, який наглядав за женцями. Він їй дозволив (Рут 1:22—2:3, 7).

Отже, Рут взялась до роботи. Вона пішла за женцями, які жали ячмінь крем’яними серпами. Те, що падало на землю або залишалося незжатим, вона збирала і відносила в місце, де пізніше можна було це вимолотити. Така праця копітка і важка. Особливо важко стає, коли сонце вже високо. Але Рут працювала, не розгинаючи спини, і зупинялась лише для того, аби витерти піт з чола й трохи поїсти «в домі», тобто в тимчасовому укритті, яке давало тінь.

Рут не хотіла звертати на себе увагу. Але Боаз таки побачив її та запитав про неї свого робітника. Боаз був вірним Богові чоловіком, він вітався зі своїми робітниками, серед яких могли бути навіть чужинці, такими словами: «Господь з вами!» Вони відповідали подібно. Цей богобоязливий літній чоловік по-батьківськи зацікавився Рут (Рут 2:4—7).

Він назвав її дочкою і запропонував знову прийти на його поле збирати зерно. Він порадив їй триматися ближче до молодих жінок з його родини, аби ніхто з робітників не чіпав її. Боаз також подбав про те, щоб вона мала що їсти на полі. Але передусім, він старався хвалити її та підбадьорювати (Рут 2:8, 9, 14).

Коли Рут запитала Боаза, чим вона, чужинка, заслужила в нього такої ласки, він відповів, що чув про її любов до Ноомі. Очевидно, Ноомі хвалила свою невістку серед жінок Віфлеєма. Про це почув теж Боаз. Він знав, що Рут почала служити Єгові, бо сказав: «Нехай Господь заплатить за чин твій, і нехай буде нагорода твоя повна від Господа, Бога Ізраїлевого, що ти прийшла сховатися під крильми Його» (Рут 2:12).

Як же підбадьорили Рут ці слова. Вона вирішила знайти сховок під крильми Бога Єгови, наче пташеня у гнізді під захистом крил своєї матері. Рут була вдячна Боазові за ці теплі слова. Вона продовжувала працювати аж до вечора (Рут 2:13, 17).

Рут залишила всім нам зразок віри, адже ми живемо в часи, коли важко зводити кінці з кінцями. Вона була вдячною жінкою і не вважала, що інші зобов’язані для неї щось робити. Вона не соромилась довго і тяжко працювати заради Ноомі, хоча така праця не була престижною. Рут з радістю прийняла і застосувала мудрі поради Боаза. А найважливіше:вона знала, що справжнім сховком для неї є її небесний Батько, Бог Єгова.

Якщо ми, подібно до Рут, виявляємо віддану любов і наслідуємо її смиренність, працьовитість та вдячність, то наша віра також стане гарним прикладом для інших. У наступній статті цієї серії ми побачимо, як Єгова дбав про Рут і Ноомі.

[Примітки]

[Рамка на сторінці 26]

«Коштовна перлина»

Книга Рут названа коштовною перлиною, шедевром у мініатюрі. Звичайно, за обсягом інформації цю книгу не порівняєш з книгою Суддів, яка описує значно більший період історії (Рут 1:1). Обидві книги були написані, очевидно, пророком Самуїлом. Читаючи Біблію, можна побачити, що книга Рут гармонійно поєднується з рештою книг біблійного канону. Після розповідей про битви і військові походи, змальовані в книзі Суддів, ми читаємо про мирні часи. Книга Рут розповідає про турботливого Бога, який зважає на щоденні потреби й проблеми свого народу. Це зворушлива і повчальна розповідь про буденне життя простих людей — про їхню любов, нещастя, віру та відданість.

[Ілюстрація на сторінці 24]

Керуючись мудрістю, Рут трималася Ноомі за часу смутку і біди

[Ілюстрація на сторінках 24, 25]

«Народ твій буде мій народ, а Бог твій — мій Бог»

[Ілюстрація на сторінці 27]

Рут не соромилась тяжко працювати заради себе і Ноомі, хоча така праця не була престижною