У Нагірній проповіді Ісус сказав своїм послідовникам: «Ви — сіль землі. Якщо ж сіль втратить свої властивості, то як зробити її знову солоною? Вона вже ні до чого не придатна, тому її викидають геть і топчуть» (Матвія 5:13). Сіль — це консервант. Тож приклад, який навів Ісус, очевидно, означав, що його учні можуть і повинні оберігати інших від духовного і морального зіпсуття.

Однак щодо Ісусового зауваження про те, що сіль може втратити свою солоність, у «Міжнародній стандартній біблійній енциклопедії» (англ.) сказано: «Сіль Мертвого моря зазвичай містила домішки мінералів; при намоканні з цієї суміші сіль відділялася і залишалась речовина, яка не мала смаку». Зрозуміло, чому про цю речовину Ісус сказав, що вона «вже ні до чого не придатна, тому її викидають геть». У цій енциклопедії також говориться: «Хоча через домішки сіль Мертвого моря була нижчої якості, ніж інші морські солі, проте в Палестині повсюдно використовували саме цю сіль, адже її можна було просто назбирати на узбережжі».

Ісус розказав притчу про жінку, яка, загубивши одну зі своїх десяти драхм, запалила світильник і почала старанно замітати дім, аж поки не знайшла монету (Луки 15:8—10). За днів Ісуса одна драхма становила майже одноденний заробіток, тож втрата монети такої вартості була значною. Але існують також інші історичні відомості, які підтверджують реалістичність Ісусової розповіді.

Як зазначається в деяких довідкових виданнях, жінки часто використовували монети як прикраси. Тому, можливо, Ісус мав на увазі монету, яка була цінною родинною реліквією або частиною приданого. Хоч би як там було, зрозуміло, що, загубивши одну зі своїх десяти монет, жінка дуже хотіла знайти її.

Крім того, оселі простих людей в часи Ісуса будували так, щоб в них потрапляло якомога менше світла і тепла. В цих будинках було мало, а то й зовсім не було вікон. Підлогу зазвичай вкривали соломою чи сухими стеблами рослин. Тож коли монета падала на підлогу, її було важко знайти. За словами одного біблійного коментатора, «якщо хтось губив в такому місці якусь дрібну річ, наприклад монету, то перше, що робили в такому випадку,— запалювали світильник і замітали підлогу».