ЖИТТЄПИС
«Я це бачив і не розумів»
У 1975 році, коли мені було два роки, мама вперше запідозрила, що зі мною не все гаразд. Вона тримала мене на руках, коли її подруга, яка була поряд, впустила на підлогу важкий предмет. Мама помітила, що я навіть не здригнувся від сильного звуку. У три роки я все ще не говорив. А потім лікарі повідомили моїм рідним жахливу новину: я був повністю глухий!
Мої батьки розлучилися, коли я був маленьким, тож мама сама виховувала мене і трьох старших дітей — двох моїх братів і сестру. В ті часи у Франції глухих дітей навчали у школах не так, як тепер, і методи, які використовувалися, іноді завдавали дітям важких емоційних травм. Все ж з дитинства у мене була перевага, якої не має більшість людей з вадами слуху. Дозвольте розповісти.
Дуже довго педагоги вважали, що глухих дітей треба вчити розмовляти, а також читати по губах. У тодішніх школах Франції заборонялося використовувати жестову мову, і на уроках деяким глухим дітям навіть зав’язували за спиною руки.
Коли я був зовсім малим, зі мною щотижня по кілька годин займався сурдопедагог. Мене тримали за щелепу або голову і змушували видавати звуки, які я не чув. Я не міг спілкуватися з дітьми і тому сильно страждав.
У шестирічному віці мене відправили до спеціалізованої школи-інтернату. Уперше я познайомився з глухими дітьми. У тій школі мова жестів також була заборонена. Якщо в класі ми показували щось жестами, нас били по пальцях або смикали за волосся. Але ми все одно потайки використовували жестову мову, яку придумали самі. Нарешті я міг спілкуватися з іншими дітьми. Так почалися чотири щасливі роки мого життя.
А втім, коли мені виповнилось десять, мене перевели у звичайну початкову школу. Там я навчався з дітьми, які не мали вад слуху. Я був у розпачі! Я думав, що всі глухі діти повмирали і я залишився один такий на світі. За порадою лікарів, які боялися, що я втрачу набуті навички мовлення, мої рідні не вивчали жестової мови і не дозволяли мені бачитися з глухими дітьми. Пам’ятаю, як одного разу ми прийшли до лікаря-сурдолога і в нього на столі я помітив підручник з мови жестів. Побачивши малюнки на обкладинці, я показав пальцем на книжку і сказав: «Я це хочу!» Лікар поспішно сховав книжку *.
ЯК Я ПОЧАВ ВИВЧАТИ БІБЛІЮ
Моя мама старалася виховувати нас за християнськими принципами. Вона брала нас на зібрання Свідків Єгови в місті Мериньяк, що поблизу Бордо. Я майже нічого не розумів на зібраннях. Але біля мене завжди хтось сідав і коротко записував на папері те, що говорилося. Мене зворушувала любов і турбота цих людей. Вдома мама вивчала зі мною Біблію, проте я ніколи повністю не розумів, що вона мені пояснювала. Я почувався наче пророк Даниїл, який, отримавши пророцтво від ангела, сказав: «Я це слухав і не розумів» (Даниїла 12:8). Що ж до мене, то «я це бачив і не розумів».
І все ж основні біблійні істини поступово вкоренилися в моєму серці. Я цінував, мов скарб, те, що чітко зрозумів, і намагався застосовувати здобуті знання. Також я багато чого вчився, коли спостерігав за поведінкою інших. Наприклад, Біблія наказує нам бути терпеливими (Якова 5:7, 8). Я не знав, що це означає. Але, спостерігаючи за одновірцями, які виявляли цю рису, я усвідомив, що таке терпіння. Без сумніву, християнський збір дуже допоміг мені в цьому.
ГІРКЕ РОЗЧАРУВАННЯ І ПРИЄМНА НЕСПОДІВАНКА
Коли я був підлітком, то якось побачив на вулиці глухих молодих людей, які розмовляли мовою жестів. Я почав таємно спілкуватися з ними і вивчати французьку мову жестів. У той же час я продовжував ходити на християнські зібрання і подружився з молодим Свідком Стефаном, який взяв мене під своє крило. Він докладав великих зусиль, щоб спілкуватися зі мною, і я дуже до нього прив’язався. Але мене чекало гірке розчарування: Стефана ув’язнили за те, що він відмовився служити в армії. Це надзвичайно мене пригнітило. Коли Стефана посадили, я занепав духом і майже перестав відвідувати зібрання.
Через 11 місяців Стефана звільнили і він повернувся додому. Уявіть моє здивування, коли він звернувся до мене жестовою мовою. Я не міг повірити своїм очам! Що ж сталося? У в’язниці Стефан вивчив французьку мову жестів. Коли я спостерігав за руками Стефана і виразом його обличчя, мене переповнювала радість, бо я знав, що це означає для мене.
НАРЕШТІ Я ЗРОЗУМІВ БІБЛІЙНУ ПРАВДУ
Стефан почав вивчати зі мною Біблію. Врешті-решт окремі уривки знань почали складатися в цілісну картину. У дитинстві мені дуже подобалися малюнки в біблійних публікаціях. Щоб добре запам’ятати біблійні історії, я розглядав персонажів, звертаючи увагу на кожну деталь. Я знав про Авраама, його «потомство» і про «великий натовп», але ця інформація набула для мене справжнього змісту тільки тоді, коли мені пояснили все жестовою мовою (Буття 22:15—18; Об’явлення 7:9). Я відчув, що знайшов свою «рідну» мову, мову мого серця.
Тепер те, що говорилося на зібраннях, було для мене зрозумілим і торкалося мого серця. У мене з’явилася жага до знань. Стефан допоміг мені поглибити розуміння Біблії, і 1992 року я присвятив своє життя Богу Єгові та охрестився. Хоч я зробив значний поступ, але через брак спілкування в дитинстві залишився замкнутою і сором’язливою людиною.
БОРОТЬБА ІЗ СОРОМ’ЯЗЛИВІСТЮ
З часом невеличку групу глухих, до якої я належав, приєднали до збору в Пессаку, передмісті Бордо. Це ще більше посприяло моєму духовному поступу. Мені досі було важко спілкуватися, проте мої друзі, які не мали
вад слуху, робили все від них залежне, щоб я їх розумів. Одна пара, Жиль і Елоді, докладала особливих зусиль, щоб спілкуватися зі мною. Часто після зібрання вони запрошували мене до себе на обід або на чашечку кави, і між нами зав’язалася міцна дружба. Як же приємно бути серед людей, які наслідують люблячого Бога!Саме в цьому зборі я зустрів чарівну дівчину, на ім’я Ванесса. Вона дуже сподобалася мені за її чуйність і справедливість. Ванесса ніколи не вважала мою глухоту бар’єром, для неї це була можливість навчитися чогось нового. Вона покорила моє серце, і 2005 року ми одружилися. Хоча спілкування з людьми все ще не дається мені легко, Ванесса допомогла мені побороти сором’язливість і навчитися бути більш комунікабельним. Я дуже вдячний їй, що вона допомагає мені справлятися з обов’язками в християнському зборі.
ЩЕ ОДИН ПОДАРУНОК ВІД ЄГОВИ
У той рік, коли ми одружилися, французький філіал Свідків Єгови в Лув’є запросив мене пройти місячний курс навчання для перекладачів. Протягом останніх років у філіалі була зроблена чимала робота, щоб видати кілька публікацій на DVD французькою мовою жестів. Оскільки планувалося видати ще більше публікацій, перекладацькій групі знадобилася допомога. Тож я почав займатися перекладом.
Я і Ванесса вважали великою честю та подарунком від Бога Єгови те, що мене запросили служити у філіалі. Але мушу визнати: спочатку ми мали побоювання. Що станеться з нашою жестовою групою? Що нам робити зі своїм будинком? Чи Ванесса знайде роботу поблизу філіалу? Єгова чудовим способом вирішив кожну з цих проблем. Я відчув, що Єгова любить нас з Ванессою і всіх глухих людей.
ПІДТРИМКА ВІД ОБ’ЄДНАНОГО НАРОДУ
Беручи участь у перекладі, я ліпше розумію, яка велика праця виконується, щоб духовно допомагати глухим. І як же мені приємно, що мої співпрацівники стараються спілкуватися зі мною! Мене зворушує, що вони намагаються вивчити кілька жестів, аби щось мені сказати. Я зовсім не почуваюся зайвим. Така любов — це доказ надзвичайної єдності, яка панує серед народу Єгови (Псалом 133:1).
Я дуже вдячний Єгові, що він дбав про те, щоб у християнському зборі поряд зі мною завжди були ті, хто підтримував мене. Також я ціную можливість хоча б трошки допомагати глухим знайомитися з люблячим Творцем і наближатися до нього. Я з нетерпінням чекаю часу, коли будуть знищені мовні бар’єри, і тоді всі люди, як одна об’єднана сім’я, знатимуть «чисту мову» — правду про Бога Єгову та його наміри (Софонії 3:9).
^ абз. 9 Французький уряд офіційно дозволив використовувати жестову мову в навчанні глухих дітей лише 1991 року.