РАХАВ виглядає у вікно. Вона бачить, як перші промені сонця лягають на рівнину навколо Єрихона. Там розкинули табір завойовники — військо ізраїльтян. Вони знову починають обходити місто, і від них аж здіймається курява. Звуки їхніх сурем пронизують ранкову тишу.

Єрихон — це рідне місто Рахав. Вона знає тут усі вулички, будинки, ремісничі майстерні і метушливі базари. Та навіть ліпше вона знає місцевих жителів. Рахав відчуває, як з кожним днем у людей наростає страх, навіяний дивним ритуалом ізраїльтян, які щодня роблять один обхід навколо міста. Але, коли Рахав чує відлуння сурем на вулицях і площах, її не охоплює страх і безнадія.

Починається сьомий день облоги. Рахав спостерігає, як рано-вранці військо рушає, щоб знову обійти місто. Серед ізраїльських воїнів вона бачить священиків, котрі сурмлять у сурми і несуть священний ковчег, що символізує присутність їхнього Бога, Єгови. Уявіть, як Рахав торкається червоного шнура, який звисає з її вікна, що на зовнішній стороні великого міського муру. Цей шнур нагадує Рахав про те, що вона разом зі своїми рідними має надію пережити знищення Єрихона. Чи Рахав зрадниця? Єгова так не вважає, адже він бачить в ній надзвичайну віру. Повернімося до самого початку історії про Рахав і подивімось, чого вчить її приклад.

Рахав була повією. У минулому цей факт настільки шокував деяких біблеїстів, що вони стверджували, ніби Рахав заробляла на життя тим, що приймала на нічліг подорожніх. Однак Біблія не прикрашає фактів і недвозначно говорить, чим займалася Рахав (Ісуса Навина 2:1; Євреїв 11:31; Якова 2:25). У Ханаані проституція, очевидно, вважалася доволі престижним заняттям. Однак загальноприйняті норми в суспільстві не завжди можуть заглушити голос сумління — відчуття правильного і неправильного, яким Єгова обдарував кожну людину (Римлян 2:14, 15). Напевно, Рахав добре розуміла, що займається ганебною справою. Подібно до багатьох людей, які в наш час ведуть такий самий спосіб життя, вона, мабуть, почувалася у безвиході, бо не бачила іншої можливості подбати про свою сім’ю.

Без сумніву, Рахав мріяла про ліпше життя. На її батьківщині панували насилля й неморальність і були поширені кровозмішення та скотолозтво (Левит 18:3, 6, 21—24). Головна причина розбещеної поведінки людей коренилася в релігії. У храмах процвітала ритуальна проституція, а під час поклоніння таким демонічним божкам, як Ваал і Молох, приносили в жертву дітей, спалюючи їх живцем.

Єгова бачив усе, що коїлося в Ханаані. Саме через зло ханаанеян Єгова сказав, що їхня земля стала нечистою і він покарає її за гріх, бо «землі обридли ті, що мешкали на  ній» (Левит 18:25, переклад Р. Турконяка). Що входило у покарання за гріхи ханаанеян? Ізраїльтяни отримали від Бога обіцянку: «Викидатиме Господь, Бог твій, тих людей помалу з-перед тебе» (Повторення Закону 7:22). За кілька століть до того Єгова пообіцяв, що віддасть цю землю нащадкам Авраама, а Бог «не може говорити неправду» (Тита 1:2; Буття 12:7).

Крім того, Єгова постановив, що деякі народи в Ханаані мають бути винищені (Повторення Закону 7:1, 2). Будучи «Тим, Хто всю землю судить» праведно, він бачив людські серця і знав, наскільки глибоко вкоренилися в них зло і розбещеність (Буття 18:25; 1 Хронік 28:9). Чи легко жилося Рахав у такому зіпсованому місті? Можна лише уявити, що́ вона відчувала, коли до неї дійшли звістки про ізраїльтян. Вона почула, що Бог дав своєму народу — пригнобленим рабам — остаточну перемогу над єгипетським військом, наймогутнішим у тогочасному світі. А тепер Ізраїль готувався до нападу на Єрихон! Однак жителі цього міста продовжували чинити зло. Ось чому Біблія каже, що ханаанеяни, співвітчизники Рахав, «виявляли непослух» (Євреїв 11:31).

Рахав була зовсім іншою. Напевно, впродовж років вона роздумувала над тим, що чула про ізраїльтян та їхнього Бога, Єгову. Наскільки ж він відрізнявся від ханаанських богів! Цей Бог не мучив свій народ, а боровся за нього, він спонукував своїх служителів вести не розбещене, а морально чисте життя. Цей Бог глибоко цінував жінок, а не ставився до них як до сексуального об’єкту, який можна купувати, продавати чи використовувати в принизливому поклонінні божкам. Коли Рахав дізналася, що Ізраїль отаборився за Йорданом і був готовий до нападу, її, мабуть, дуже злякала думка про можливу долю її народу. Чи Єгова помітив Рахав і оцінив те добре, що було в ній?

Сьогодні багато людей подібні до Рахав. Вони почуваються у безвиході й вимушені вести життя, яке позбавляє їх гідності і щастя. Такі люди вважають, що їх ніхто не помічає і не цінує. Приклад Рахав потішає нас і нагадує про те, що Бог помічає кожну людину. Хоч би якими пригніченими ми були, «він недалеко від кожного з нас» (Дії 17:27). Він поруч з нами і палко бажає дати нам надію, якщо ми виявляємо в нього віру. Чи Рахав виявляла віру в Бога?

Незадовго перед тим, як ізраїльтяни почнуть обходити Єрихон, до Рахав приходить двоє незнайомців. Чоловіки сподіваються, що залишаться непоміченими в цьому місті, але багато його мешканців пильнують, щоб до них не проникли ізраїльтяни. Спостережлива Рахав швидко розуміє, хто ці чоловіки. Нема нічого незвичного в тому, що до неї прийшли незнайомці, але ці двоє не бажають послуг повії, а просять лише про нічліг.

І дійсно, обидва чоловіки — розвідники з табору ізраїльтян. Їхній полководець, Ісус Навин, послав їх в Єрихон, щоб розвідати  сильні та слабкі сторони противника. Це перше місто в Ханаані, яке ізраїльтяни мають завоювати, і, скоріш за все, найміцніше зі всіх. Тож не дивно, що Ісус Навин хоче знати, з чим може зіткнутись він і його воїни. Без сумніву, розвідники невипадково вибирають для нічлігу дім Рахав. Це підхоже місце, бо тут, у помешканні повії, незнайомці можуть легко залишитись непоміченими. Напевно, розвідники також розраховують на те, що підслухають чиюсь невимушену розмову і довідаються про важливі факти.

Біблія говорить, що Рахав «гостинно прийняла посланців» (Якова 2:25). Вона кличе їх у свою домівку і дозволяє їм переночувати, хоча, очевидно, підозрює, хто вони і чому прийшли. Мабуть, вона сподівається дізнатись більше про їхнього Бога Єгову.

Та раптом до неї прибувають слуги єрихонського царя! Царю донесли, що в дім Рахав прийшли ізраїльські розвідники. Що робити Рахав? Чи не поставить вона під загрозу своє життя і життя своїх домашніх, якщо захистить двох незнайомців? Хіба мешканці Єрихона не повбивають їх усіх, довідавшись, що Рахав дала притулок ворогам? З іншого боку, тепер Рахав не має жодних сумнівів, хто ці чоловіки. А може, для неї це слушна нагода стати на сторону Єгови? Можливо, адже Рахав вже переконалася, що Єгова значно перевершує всіх божків, яким вона поклоняється.

У Рахав немає часу на роздуми, але вона винахідлива і діє швидко. Вона ховає розвідників у снопах льону, що сушаться на плоскому даху її будинку. Потім вона каже слугам царя: «Так, приходили були до мене ті люди, та я не знала, звідки вони. А коли замикалася брама зо смерком, то ті люди вийшли. Не знаю, куди ті люди пішли. Швидко женіться за ними, то ви доженете їх» (Ісуса Навина 2:4, 5). Уявіть, як Рахав вдивляється в обличчя царських слуг. Вона намагається зрозуміти, чи здогадуються вони, як шалено б’ється її серце.

Але Рахав вдається їх перехитрити! Слуги царя відправляються в погоню за розвідниками в сторону йорданських бродів (Ісуса Навина 2:7). Рахав полегшено зітхає. За допомогою простої хитрості вона врятувала життя невинним служителям Єгови та обманула вбивць, які не мали права знати правду.

Рахав поспішно піднімається на дах і розповідає розвідникам, що вона тільки-но зробила. Також вона повідомляє їм щось дуже важливе: її народ тремтить від страху перед завойовниками. Така новина, мабуть, дуже тішить розвідників. Ці злі ханаанеяни злякалися  Єгови, сильного Бога ізраїльтян! А далі Рахав каже навіть дещо важливіше: «Господь, Бог ваш,— Він Бог на небесах угорі й на землі долі» (Ісуса Навина 2:11). Їй було достатньо почути лише кілька звісток про Єгову, щоб зрозуміти: Богу ізраїльтян можна довіряти. Так, Рахав повірила в Єгову.

Рахав ніскільки не сумнівається, що Єгова дасть своєму народу перемогу. Тож вона благає про милість і порятунок для себе та своєї сім’ї. Розвідники погоджуються, але за умови: якщо Рахав хоче, щоб воїни захистили її та її рідних, вона мусить зберегти все в таємниці і прив’язати червоний шнур до свого вікна на зовнішній стороні міського муру (Ісуса Навина 2:12—14, 18).

Оповідь про Рахав вчить нас важливої істини про віру. У Біблії сказано, що «віра приходить лише після того, як почують слово» (Римлян 10:17). Рахав чула достовірні звістки про силу і справедливість Бога Єгови, тому повірила в нього і почала довіряти йому. У наші дні ми маємо набагато більше знань про Єгову. Чи докладемо ми зусиль, щоб пізнати Бога і розвинути в нього віру, яка ґрунтується на знаннях з його Слова, Біблії?

Послухавши поради Рахав, двоє розвідників спускаються з її вікна по шнуру і непоміченими втікають в гори. Уздовж стрімких схилів, що на північ від Єрихона, є чимало печер, в яких розвідники можуть переховуватися. А коли небезпека минає, вони повертаються до ізраїльського табору з добрими новинами, отриманими від Рахав.

Пізніше мешканців Єрихона охоплює ще сильніший страх: вони дізнаються, що Єгова чудом зупинив річку Йордан, дозволивши ізраїльтянам перейти її по сухому дну (Ісуса Навина 3:14—17). Але для Рахав ця звістка служить додатковим доказом того, що вона прийняла мудре рішення, повіривши в Єгову.

Потім впродовж шести довгих днів ізраїльтяни обходять Єрихон — кожного дня по одному разу. І ось настає сьомий день, який зовсім не схожий на всі попередні. Як згадувалось на початку статті, ізраїльське військо починає обходити місто на світанку, але, обійшовши його один раз, повторює свій обхід знову і знову (Ісуса Навина 6:15). Чому ізраїльтяни так роблять?

Закінчивши сьомий обхід міста, військо раптом зупиняється. Сурми змовкають. Западає тиша. У всьому місті відчувається напруження. Ісус Навин дає наказ і військо ізраїльтян вперше за сім днів починає гучно кричати. Чи вартові на мурах Єрихона думають, що цей крик — просто якась дивна атака? Якщо так, то недовго. Масивні мури починають тремтіти під їхніми ногами, трясуться, тріскаються і зрештою повністю завалюються! Коли курява спадає, ізраїльтяни бачать, що одна частина муру вціліла. Це дім Рахав, який одиноко височить над руїнами, наче пам’ятка віри цієї жінки. Лише уявіть, які почуття охоплюють Рахав, коли вона бачить, як Єгова захистив її! * Також врятувались її рідні! (Ісуса Навина 6:10, 16, 20, 21).

Народ Єгови теж вшанував Рахав за те, що вона виявила таку міцну віру. Побачивши, що лише її дім стоїть серед звалищ Єрихона, ізраїльтяни зрозуміли, що цю жінку захистив Єгова. Вона і її сім’я уникнули знищення, яке прийшло на це зле місто. Після перемоги над Єрихоном Рахав дозволили мешкати біля табору ізраїльтян. З часом Рахав приєдналася до єврейського народу. Вона вийшла заміж за чоловіка, на ім’я Салмон. Їхній син Боаз, ставши дорослим, розвинув дивовижну віру. Він одружився на моавітянці Рут * (Рут 4:13, 22). Цар Давид і сам Месія, Ісус Христос, походили з цієї видатної сім’ї (Ісуса Навина 6:22—25; Матвія 1:5, 6, 16).

Історія Рахав показує, що Єгова цінує кожного. Він помічає нас, бачить наше серце і дуже радіє, коли знаходить в ньому найменшу іскорку віри, подібну до тієї, яка загорілася в серці Рахав. Віра спонукала її до дій. У Біблії сказано, що «завдяки вчинкам... Рахав була визнана праведною» (Якова 2:25). Як же мудро було б нам наслідувати її віру!