У Біблії сказано, що алое використовували для ароматизації одягу і спальної білизни (Псалом 45:9; Приповістей 7:17; Пісня над піснями 4:14). Цю ароматичну речовину, згадану в Біблії, скоріш за все, добували з орлиного дерева (належить до роду Aquilaria). Коли деревина гнила, то починала виділяти пахучу олію і смолу. Пізніше деревину розтирали у порошок і продавали. Цю речовину називали «алое» *.

У Біблії намети ізраїльського народу порівнюються з «деревами алойними, що Господь насадив» (Числа 24:5, 6). Можливо, ці намети за формою нагадували орлине дерево, яке сягало приблизно 30 метрів заввишки і мало розлогу крону. Ці дерева вже не ростуть у сучасному Ізраїлі. Але в одному біблійному довіднику говориться: «Нема підстав заперечувати, що в давнину в багатій і густо населеній Йорданській долині вирощували ці та інші дерева, які тепер невідомі [в цьому регіоні]» («A Dictionary of the Bible»).

Божий Закон вимагав, щоб жертви, котрі приносились у храмі, були найліпшої якості. Бог не приймав жертв із вадами (Вихід 23:19; Левит 22:21—24). За словами Філона, єврейського письменника I сторіччя н. е., священики в ті часи оглядали «з голови до п’ят» кожну тварину, аби переконатися, що вона цілком здорова і «не має жодної вади».

Біблеїст Ед Сандерс каже, що ті, хто служив у храмі, ймовірно, «дозволяли надійним торговцям продавати для принесення в жертву лише тих тварин і птахів, яких попередньо оглянули священики. Торговець повинен був дати покупцю посвідчення на доказ того, що ця жертва безвадна».

Саме таке своєрідне посвідчення, глиняну печатку, знайшли археологи у 2011 році неподалік Єрусалимського храму. Ця знахідка розміром з монету була виготовлена між I сторіччям до н. е. і 70 роком н. е. На ній були витиснені два слова арамейською мовою, що перекладаються як «чистий для Бога». Вважається, що ці печатки додавались до продуктів, призначених для церемоніальних цілей, а також до тварин, яких приносили в жертву.