ВІДВАЖНИЙ шотландець Джеймс Брюс не вірив своїм очам. Посеред пісків Алжирської пустелі височіла римська тріумфальна арка! Коли в 1765 році цей мандрівник зробив своє відкриття, то навіть не підозрював, що стоїть серед руїн найбільшого римського поселення, побудованого на території Північної Африки. Це було стародавнє місто Тамугаді, відоме нині як Тімгад.

Пізніше, у 1881 році, французькі археологи почали розкопки Тімгада, руїни якого доволі добре збереглися. Вони дійшли висновку, що, незважаючи на неродючу й непривітну місцевість, мешканці міста насолоджувались комфортним і розкішним життям. Але що спонукало римлян збудувати таку багату колонію у такому місці? І чого можна навчитися, довідавшись більше про це місто та його жителів?

У першому столітті до н. е. римляни розширили своє панування в Північній Африці. Через це вони наштовхнулись на люту протидію з боку деяких кочових племен. Що зробили римляни, аби досягти миру з тамтешнім населенням? Спершу воїни Третього легіону Августа спорудили чимало укріплених таборів і вартових веж у розлогій гористій місцевості, що на півночі сучасного Алжиру. Згодом вони збудували Тімгад, однак для зовсім іншої мети.

Формально римляни звели Тімгад для ветеранів своєї армії, а фактично — щоб послабити опір місцевих племен. Цей задум увінчався успіхом. Комфортне життя у Тімгаді почало приваблювати торговців, які приходили туди, щоб збувати свій товар. З надією поселитися в цьому місті, де мали право жити лише громадяни Риму, багато чоловіків охоче вступали до римського легіону, прослуживши в якому 25 років могли отримати римське громадянство для себе і своїх синів.

Деякі африканці, прагнучи більшого, аніж просто стати громадянином Риму, здобували видатні становища в Тімгаді або інших колоніальних містах. Хитрий план приборкати місцевих жителів був настільки вдалим, що вже через півстоліття після заснування Тімгада його населяли переважно мешканці Північної Африки.

Як римлянам вдалося так швидко звабити серця тамтешніх людей? Насамперед вони забезпечили рівні права для всіх громадян, діючи за принципом, якого навчав їхній державний діяч Цицерон. Землю порівну поділили між римськими ветеранами й африканцями. Також добре продумали план міста: були збудовані житлові квартали (20 метрів завдовжки і 20 метрів завширшки), які розділялися вузькими вуличками. Така рівність і порядок, без сумніву, найбільше вабили жителів міста.

У Тімгаді, як і в багатьох римських містах, у базарні дні люди збирались на форумі — головній міській площі. Там вони могли дізнатись останні новини або пограти в ігри. Напевно ті, хто мешкав поблизу в посушливих горах, не раз у спекотний день подумки прогулювалися в тіні високих колонад або ж відпочивали в одній з численних громадських купалень, насолоджуючись дзюрчанням води. Вони, ймовірно, уявляли, як сидять у прохолоді фонтанів і розмовляють з друзями. Все це, мабуть, видавалось їм мрією.

Амфітеатр також неабияк полонив серця людей. Він вміщав понад 3500 глядачів, і туди стікалися натовпи як із самого Тімгада, так і з сусідніх міст. Вистави з неморальними й жорстокими сценами відображали любов римлян до непристойних розваг.

Релігія римлян теж відіграла свою роль. Підлога та стіни купалень були викладені кольоровою мозаїкою із зображенням сцен з язичницької міфології. Оскільки жителі міста відвідували купальні щодня, вони поступово ознайомилися з богами та релігією Риму. В результаті африканці перейняли культуру римлян до такої міри, що на одному надгробку могли зображати тріади як римських, так і місцевих божеств.

Після того як у 100 році н. е. імператор Траян заснував Тімгад, римляни всіляко сприяли вирощуванню зерна і виготовленню оливкової олії та вина по цілій Північній Африці. Невдовзі ця територія стала житницею Римської імперії. Подібно до інших колоніальних міст, Тімгад під правлінням Риму процвітав. З часом його населення зросло, і місто розширилося далеко за межі своїх мурів.

Жителі Тімгада й землевласники збагачувались від торгівлі з Римом, однак цього не скажеш про місцевих дрібних землеробів. У третьому столітті н. е. соціальна несправедливість і високі податки підштовхнули їх до бунту. Декотрі з тих, хто прийняв католицьку віру, приєдналися до донатистів — групи людей, які називали себе християнами та виступали проти хабарництва в католицькій церкві. (Дивіться супровідну інформацію  «Чи донатисти були “чистою церквою”?»).

 Через релігійні конфлікти, громадянські війни й набіги варварів, які тривали не одне століття, Рим втратив свій вплив на території Північної Африки. Ще до шостого століття н. е. місцеві арабські племена вщент спалили Тімгад, і місто кануло в небуття на більш ніж 1000 років.

Археологи, які вели розкопки Тімгада, були вражені, побачивши на центральній міській площі напис латинською: «Полювати, купатися, грати і сміятися — оце життя!». Один французький історик зауважив, що в цих словах «відображено філософію, в якій, можливо, небагато амбіцій, але хтось може вбачати в ній секрет мудрості».

І справді, впродовж певного часу римляни вели саме такий спосіб життя. У першому столітті апостол Павло згадав про людей, які керувалися філософією: «Їжмо та пиймо, бо завтра помремо». Римляни були релігійними людьми, проте жили лише заради насолод, мало задумуючись про справжній зміст життя. Павло застерігав християн від спілкування з такими людьми, кажучи: «Не обманюйтеся. Погане товариство псує корисні звички» (1 Коринфян 15:32, 33).

Хоча мешканці Тімгада жили близько 1500 років тому, загалом погляд людей на життя майже не змінився. Сьогодні багато хто живе одним днем і наслідує стиль життя римлян, не задумуючись про наслідки. Однак Біблія чітко показує реальну картину: «Сцена цього світу змінюється». Тому нам слід не користуватися сповна «тим, що пропонує світ» (1 Коринфян 7:31).

Руїни Тімгада безмовно свідчать, що секрет щасливого і змістовного життя полягає далеко не в тому, про що говорить напис, який століттями ховали піски Північної Африки. Справжній секрет у тому, щоб слухатись біблійного нагадування: «І світ минає, і його прагнення, а хто виконує Божу волю, той залишається вічно» (1 Івана 2:17).