Я народилася в Баку і була другою донькою у батьків. Тато сповідував іслам, а мама — юдаїзм. Між ними панувала любов, і вони поважали релігійні погляди одне одного. Мама підтримувала тата, коли він постив у час рамадану, а тато — маму, коли вона святкувала Пасху. Вдома ми мали Коран, Тору і Біблію.

Я вважала себе мусульманкою. Хоча я ніколи не сумнівалась в існуванні Бога, мене турбували деякі запитання. Наприклад, мені було незрозуміло, навіщо Бог створив людей і яка користь з того, що хтось страждає все своє життя, аби потім вічно мучитись у пеклі. Люди казали, що на все Божа воля, тож я думала: «А може, Бог — це ляльковик, якому подобається дивитись на наші страждання?»

У 12 років я почала проказувати намаз — обов’язкову п’ятиразову щоденну молитву мусульман. Приблизно в той час ми з сестрою за бажанням батька стали відвідувати єврейську школу. Окрім інших предметів, ми вивчали Тору і єврейську мову. Щодня перед уроками ми мали молитися за юдейським звичаєм. Тож вранці вдома я промовляла намаз, а в школі — єврейські молитви.

Я відчайдушно шукала логічних відповідей на свої запитання і не раз запитувала рабинів у школі: «Чому Бог створив людей? Як Бог ставиться до мого тата, який є мусульманином? Чому він, така добра людина, вважається нечистим? Навіщо Бог створив його?» Відповіді, які я отримувала, були нелогічними й непереконливими.

У 2002 році моя віра в Бога сильно похитнулась. Ми щойно переїхали жити до Німеччини, як через тиждень у батька стався інсульт і він впав у кому. Не один рік я молилась про здоров’я та щастя для своїх рідних. Я вірила, що Всемогутній має владу над життям і смертю, тому  день у день благала, щоб тато жив. Я думала: «Богові зовсім не складно сповнити щире бажання маленької дівчинки». Я була впевнена, що Бог задовольнить моє прохання. Але тато помер.

Для мене це стало важким ударом. Я почувалася спустошеною, адже здавалося, що Богу байдуже. Я міркувала: «Або мої молитви неправильні, або Бога просто не існує». Проказувати намаз я більше не могла, інші релігії не мали для мене змісту. Тож я дійшла висновку, що Бога немає.

Через півроку до нас завітали Свідки Єгови. Ми з сестрою були не дуже хорошої думки про християнство, тому вирішили ввічливо показати їм, що вони помиляються. Ми запитали: «Чому християни поклоняються Ісусу, Марії, хресту та іншим ідолам, якщо Десять заповідей забороняють це?» Свідки у Святому Письмі показали нам переконливий доказ того, що правдивим християнам забороняється поклонятись ідолам і що молитися треба виключно до Бога. Мене це здивувало.

Тоді ми поцікавились: «А що ви скажете про Трійцю? Якщо Ісус є Богом, то як він міг жити на землі і померти від рук людей?» Знову Свідки на основі Біблії пояснили, що Ісус не є Богом та не є рівним йому. Вони сказали, що саме тому не вірять у Трійцю. Мене це так вразило, що я подумала: «Якісь дивні християни».

Все ж я й далі думала про те, чому помирають люди і чому Бог допускає страждання. Свідки показали мені книжку «Знання, яке веде до вічного життя» *, в якій були цілі розділи на цю тему, і відразу почали вивчати зі мною Біблію.

Під час кожного вивчення я знаходила в Біблії логічні відповіді на свої запитання. Я дізналась, що Бога звати Єгова і що його головною рисою є безкорислива любов (Псалом 83:18; 1 Івана 4:8). Також я довідалась, що він створив людей, бо хотів поділитися даром життя. Я зрозуміла, що, хоча Бог і допускає несправедливість, він ненавидить її та невдовзі усуне назавжди. Я побачила, що бунт Адама і Єви стягнув на людство біду (Римлян 5:12). Смерть близьких нам людей, у моєму випадку батька,— це один з гірких наслідків бунту. Однак у новому світі, що вже не за горами, Бог покінчить зі смертю і ті, хто помер, повернуться до життя (Дії 24:15).

Біблія відповіла на всі мої запитання. Я знову повірила в Бога. Ближче познайомившись зі Свідками Єгови, я переконалась, що вони є всесвітнім братством, в якому панує єдність і любов (Івана 13:34, 35). Набуті знання про Єгову спонукували мене до служіння йому. Тож 8 січня 2005 року я охрестилась і стала Свідком Єгови.

Чіткі й зрозумілі біблійні вчення повністю змінили мій погляд на життя. Гідні довір’я відповіді з Божого Слова дали мені внутрішній спокій, а обіцянка про воскресіння і надія знову зустрітися з батьком приносять невимовну потіху (Івана 5:28, 29).

Ось уже шість років я одружена з Джонатаном, чудовим і богобоязливим Свідком Єгови. Ми обоє впевнилися, що правда про Бога логічна і проста, та водночас безцінна. Тому ми охоче ділимось з іншими своєю вірою й чудовою надією. Тепер я знаю, що Свідки Єгови не дивні, а правдиві християни.