Я виростала в Анкрамі, маленькому містечку на півночі штату Нью-Йорк. У ньому було дуже багато молочних ферм, а корів — більше, ніж людей.

Моя сім’я ходила до єдиної в нашому містечку церкви. Щонеділі вранці дідусь начищав мені черевички і я, взявши маленьку білу Біблію, яку подарувала бабуся, йшла в недільну школу. Мене, а також моїх молодших братика і сестричку вчили старанно працювати, виявляти повагу до сусідів, допомагати їм і бути вдячними за все, що маємо.

У дорослому віці я покинула батьківський дім і стала вчителькою. Мене хвилювало багато запитань про Бога й життя. Декотрі мої учні були досить обдарованими, інші не мали особливих талантів, але сумлінно вчились. Одні мали фізичні обмеження, тоді як інші — хороше здоров’я. Я вважала, що це несправедливо. Інколи батьки менш здібних учнів казали: «Це Божа воля, щоб моя дитина була такою». Я не могла зрозуміти, чому Бог допускає, аби деякі діти народжувалися з вадами. Вони ж не зробили нічого поганого.

Також я роздумувала над тим, чи веду змістовне життя, адже бачила, як швидко воно минає. Я виростала в чудовій сім’ї, навчалась у хороших школах і тепер займалась улюбленою роботою. Але що далі? У кращому випадку я могла вийти заміж, мати гарний дім та дітей, працювати до пенсії і врешті опинитися в будинку для людей похилого віку. Мене турбувало питання, чи в цьому вся суть людського життя.

Одного літа я разом зі своїми колегами по роботі подорожувала Європою. Ми побували у Вестмінстерському абатстві, Соборі Паризької Богоматері, Ватикані та в багатьох інших церквах. Усюди я ставила свої запитання. Повернувшись додому в місто Слоцбург (штат Нью-Йорк),  я відвідала кілька церков. Однак ніхто не міг дати мені вичерпних відповідей.

Якось до мене підійшла моя 12-річна учениця і поставила три запитання. Спочатку дівчинка поцікавилась, чи я знаю, що вона Свідок Єгови. Я сказала, що так. Потім вона запитала, чи я хочу довідатися про Свідків більше. Я знову відповіла ствердно. І насамкінець школярка спитала, де я живу. Коли я назвала свою адресу, з’ясувалося, що я мешкаю неподалік. Тоді я навіть не здогадувалась, що ці три запитання повністю змінять моє життя.

Невдовзі вона приїхала до мене додому на велосипеді і почала вивчати зі мною Біблію. Я поставила їй ті ж запитання, що й священикам та пасторам. На відміну від них, дівчинка показала мені в моїй Біблії чіткі й вичерпні відповіді, яких я раніше не знаходила.

Біблійні знання приносили мені велику радість і задоволення. Мене вразили слова з 1 Івана 5:19: «Весь світ лежить у владі Злого». Я втішилася, довідавшись, що це Сатана, а не Бог, спричиняє всі страждання і що Бог покладе цьому край (Об’явлення 21:3, 4). Завдяки зрозумілим поясненням я побачила, що Біблія дуже логічна. Дівчинка-Свідок, яка вивчала зі мною, мала всього 12 років, але я переконалась, що правда залишається правдою, хоч би хто її говорив.

Усе ж я хотіла побачити, чи Свідки дотримуються того, чого навчають. Наприклад, ця дівчинка підкреслювала, що правдиві християни виявляють терпеливість і доброту (Галатів 5:22, 23). Я вирішила перевірити, чи вона теж має ці риси. Одного разу я навмисне спізнилася на вивчення. Я міркувала: «Чи вона дочекається мене? Чи злитиметься, що я прийшла невчасно?» Коли я під’їжджала, то побачила, що дівчинка стоїть на сходах мого будинку. Вона підбігла до автомобіля і сказала: «Я вже збиралась іти додому і просити маму зателефонувати в лікарню та в поліцію, щоб дізнатися, чи з вами все гаразд, бо ви ніколи не запізнюєтесь на вивчення. Я дуже хвилювалася за вас!»

Іншого разу я поставила запитання, яке, на мою думку, було надто складним для 12-річної дитини. Мені було цікаво, чи не почне вона просто вигадувати відповідь. Але, почувши моє запитання, вона пильно подивилась на мене, а тоді промовила: «Це важке запитання, я запишу його і покажу батькам». На наступне вивчення дівчинка принесла примірник «Вартової башти», в якому воно обговорювалося. Мене захоплювало те, що публікації Свідків містили біблійні відповіді на всі мої запитання. Я продовжувала вивчати з тією школяркою і через рік охрестилася, ставши Свідком Єгови *.

Коли я зрештою знайшла вичерпні відповіді на свої запитання, то захотіла розповідати про це кожному (Матвія 12:35). Спершу моїм рідним дуже не подобалось те, що я стала Свідком, проте з часом вони пом’якшали. Наприкінці свого життя моя мама почала вивчати Біблію. Хоча вона померла, не встигнувши охреститись, я впевнена, що в неї було сильне бажання служити Єгові.

У 1978 році я вийшла заміж за Свідка, якого звали Еліас Казан, а вже в 1981 ми стали членами родини Бетелю у США *. На жаль, всього через чотири роки Еліас помер. Я продовжила працювати в Бетелі. Це допомагало мені зосереджуватися на служінні Богові й долати смуток.

У 2006 році я вийшла заміж за бетелівця Річарда Елдреда, і тепер ми разом виконуємо служіння в Бетелі. Дізнавшись правду про Бога, я знайшла не лише відповіді на свої запитання, але й справжній зміст у житті. А все почалося з трьох запитань маленької дівчинки.