Розділ 5

Досконалий приклад — Христос

1. Що є потрібне, щоб ми бажали наслідувати Ісуса Христа?

ЩОБ ми були спонукані від усього серця наслідувати когось, то мусимо вірити, що його приклад є гідний наслідування. Чим більше будемо шанувати і любити ту особу, то тим більше будемо хотіти ставати такими, як вона. Отже, до якої міри ми наслідуємо Ісуса Христа, як наш приклад, головно залежить від глибини нашої любові до Нього та оцінювання Його. А що допоможе нам збільшувати нашу любов до Сина Божого?

2, 3. (а) Що показує, що нам не потрібно бачити Ісуса Христа, щоб навчитись про Нього? (б) Чому багато євреїв, які дійсно бачили Сина Божого, не оцінювали Його?

² Так як багато людей, які стали християнами після Ісусової смерті в першому столітті, ми не бачили Сина Божого. (1 Петра 1:8) Але тому що ми особисто не бачили Його, то це не є перепоною для нас розвивати ще більшу любов до Нього. Багато людей, які бачили Ісуса Христа в тілі не пізнали Його. Вони судили Його по тім чим самі думали Месія повинен бути, і спотикнулись. Наприклад, люди Його власної домашньої області казали: „Звідки в Нього ця мудрість та сили чудодійні? Чи ж Він не син теслі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його — Яків, і Йосип,  і Симон та Юда? І чи ж сестри Його не всі з нами? Звідки ж Йому все оте?”— Матвія 13:54​-57.

³ Дійсно, очі й вуха тих, які висловлювались у такий невіруючий спосіб не передавали їхньому розуму й серцю акуратну інформацію. Тому що вони судили Його по зовнішньому вигляді, як походячий з родини скромного теслі, то не пізнали, що Ісус Христос був обіцяним Месією, Сином Божим. Вони не зрозуміли значення Ісусових чудес. Вони бачили Його гарні риси, але недооцінювали їх.

4. Як ми можемо краще познайомитись з Сином Божим, і що ми можемо навчитись з цього джерела?

⁴ Ми, з другого боку, можемо пізнати і більше любити Ісуса Христа, коли уважно і за допомогою молитви обдумаємо те, що Письмо каже про Нього. (Порівняйте з 1 пос. Івана 1:1​-4.) Біблія представляє дуже підбадьорюючий образ Сина Божого. Хоч Ісус Христос був досконалим, то ніколи не був лицемірним або зухвалим у Його стосунках з страждаючими людьми. (Матвія 9:10​-13) Хоч Ісус посідав вищу мудрість, то люди не почувались неосвіченими або ніяково в Його присутності, бо Він був „тихий і серцем покірливий”. (Матвія 11:29) Навіть діти почували себе спокійно з Ним. (Матвія 19:13​-15) Ісус Христос брав до уваги обмеження Своїх учнів і з терпеливістю повторював їм важливі навчання. (Івана 16:12) Бачивши хворих і духовно нужденних, Він змилосерджувався над ними і радо допомагав їм. (Матвія 9:36; Марка 6:34) Його зацікавлення нужденними можна бачити з того, що Він та Його апостоли мали загальний фонд з якого вони могли діставати гроші й допомагати  нужденним. (Івана 12:4​-6; 13:29) Палко Божий Син витрачував Свою енергію й час на користь інших, і з відвагою виявляв лицемірство та помилку. (Матвія 23:2​-35) Зрештою, на доказ Його великої любові до людства, Він віддав Своє власне життя. (Івана 15:13) Яким же чудовим прикладом відваги, покірності та любові Син Божий є для нас!

ЯК ЄГОВА ОЦІНЮЄ СВОГО СИНА

5. Якого важливого знання про Ісуса Христа неможливо здобути через такі фізичні чуття як зір, слух і дотик?

⁵ Крім цього, тільки Біблія показує нам як Бог Єгова оцінює Свого Сина. Такого знання про Ісуса Христа неможливо набути тільки фізичним відчуттям зору, слуху та дотику. Наприклад, подумайте про слова апостола Петра до своїх співвіруючих про шановну посаду Божого Сина й користь приступаючим до Нього. Апостол писав:

„Приступайте до Нього, до Каменя живого, дорогоцінного, що відкинули люди Його, але вибрав Бог. І самі, немов те каміння живе, будуйтеся у дім духовий, на священство святе, щоб приносити жертви духовні, приємні для Бога через Ісуса Христа. Бо стоїть у Писанні: ,Ось кладу Я на Сіоні Каменя вибраного, наріжного, дорогоцінного, і хто вірує в Нього, той не буде осоромлений’ ”. (1 Петра 2:4​-6)

Що це значило для християн у першому столітті?

6. (а) У першому столітті, як християни приступали до Сина Божого „як до живого каменя”? (б) Чому Ісус правильно називається „живий камінь”?

⁶ Визнанням, що Ісус Христос був їхнім Господом через Якого вони могли спастись, вони приступали до Нього, „як до Каменя живого”. Вислів „камінь живий” є дуже придатний. Ісус Христос  не є подібним до звичайного, холодного, неживого каменя від якого неможливо набирати життя-підтримуючої речовини. Син Божий є неначе скеля від якої ізраїльтяни чудово отримували воду в пустині. Згідно з натхненним апостолом Павлом, „та скеля — був Христос”. Вона була символом або ілюстрацією на Сина Божого. (1 Коринтян 10:4) Ісус Сам сказав:

„Коли прагне хто з вас — нехай прийде до Мене та й п’є”. (Івана 7:37) „А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне”. (Івана 4:14)

Таким то чином, Син Божий показав, що Його навчання, коли будемо набиратися його немов свіжої води, доведе нас до спасіння — вічного життя. Крім того, Ісус Христос також отримав життєдайну силу. Отже, так як Його Отець, Він може наділяти іншим життя на підставі Своєї умилостивлюючої жертви, воскресаючи їх з мертвих.— Івана 5:28, 29.

7. Як Ісуса Христа відкинено як „живий камінь”?

⁷ Так як Петро показав, Ісус був „відкинений людьми”. Зокрема горді релігійні провідники не бачили нічого гідного в Божому Синові, щоб наслідувати Його. Вони не оцінювали Його приклад співчуття і любов до людей. Коли Ісус давав грішникам духовну допомогу, то релігійні провідники противились: „Приймає Він грішників та з ними їсть”. (Луки 15:2) Вони бачили як Син співчутливо відновлював зір сліпим у суботу, вздоровлював хворих та калік. Але, замість тішитись і хвалити Бога за це, то ті релігійні провідники  розлютились і планували вбити Його. (Матвія 12:9​-14; Марка 3:1​-6; Луки 6:7​-11; 14:1​-6) Вони сказали одному сліпому чоловікові, якому Ісус був відновив зір: „Не від Бога Оцей Чоловік, бо суботи не держить”. (Івана 9:16) Зрештою єврейський верховний суд, синедріон, засудив Ісуса на смерть, фальшиво обвинувачуючи Його Богозневагою. (Матвія 26:63​-66) Маючи намір стратити Його, єврейські правителі змінили обвинувачення проти Ісуса, від Богозневаги на бунт. Підбуривши римського губернатора, Пилата, так що він наказав, щоб Його стратити на дереві страстей неначе найгіршого політичного злочинця.— Луки 23:1​-24.

8. Як Єгова оцінює Свого Сина?

⁸ Але те, що люди відкинули Ісуса Христа, як основу, не змінило факту що Бог Єгова оцінював Свого Сина. Тому, що Всевишній наперед визначив Ісуса бути відкупителем людства і „живим каменем” на якому Він заснує християнський збір, то Ісус, так як Петро сказав, був „вибраним” і зостався таким. Отець ніколи не сумнівався тому чи Його Син досконало сповнить цей божественний намір. Єгова знав, що Його Син був досконалим у вірності й любові. На землі, Ісус Христос доказав Свою глибоку любов до Отця, досконалим виконуванням волі Свого Отця під час великого страждання. Вірність Сина під суворим випробовуванням зробила Його дуже дорогоцінним в очах Всевишнього. Отже, християнський збір отримує благословення, тому що грунтується на Тому, Якого Бог Єгова вважає  за Свого найдорогоціннішого Сина. (Ефесян 2:20​-22) І присвячені члени цього збору дуже стараються наслідувати вірний приклад Ісуса Христа.

9. Чому християни в першому столітті могли бути певні, що їхня віра не доведе до розчарування?

⁹ Ті до яких апостол Петро писав, мали такий самий погляд про Ісуса Христа як Бог. Так як апостол сказав: „Отож бо, для вас, хто вірує, Він коштовність”. (1 Петра 2:7) Вони визнавали, що Ісус Христос був тим дуже дорогоцінним основним наріжним каменем, якого Отець заложив у небесному Сіоні, сповняючи слова Псалма 118:22 й Ісаї 8:14; 28:16. Оцінюючи Сина так як Єгова оцінює Його, і покладаючи віру в Нього, як основний наріжний камінь, то християни в першому столітті могли бути певні, що не розчаруються, і що їхні надії не зруйнуються. Ніхто не може пошкодити тій коштовній, дорогоцінній основі, твердо заснованій на небі й таким чином зруйнувати надії близькопов’язані з нею. Доти поки віруючі будуть з’єднані з Христом, непохитною основою збору, то напевно здійснять мету їхньої віри, тобто, одержать вічне життя. Проте, невіруючі зазнають велику втрату. Апостол Петро продовжував:

„А для тих, хто не вірує — ,камінь, що його занедбали були будівничі, той наріжним став каменем’, і ,камінь спотикання, і скеля спокуси’,— і об нього вони спотикаються, не вірячи слову, на що й призначені були”.— 1 Петра 2:7, 8.

10. Як Ісус Христос став „каменем спотикання і скелею спокуси”?

¹⁰ Тому що славні єврейські релігійні провідники відмовились визнати Сина Божого за їхнього  довершеного прикладу і не хотівши грунтувати на Ньому їхню надію на вічне життя, то втратили чудовий привілей стати спадкоємцями Царства. Ісус Христос був перестеріг їх: „Митники [покаяні] та блудодійки [покаяні] випереджують вас у Боже Царство”. (Матвія 21:31) Шлях, якого ті релігійні провідники вибрали не перешкодив Ісусові стати „наріжним”, укоронованим каменем „духовного дому”. Крім того, поводячись з Ісусом Христом мов Він був негідним каменем для їхньої будівничої роботи, то однак ці особи мусили рахуватись з Ним, як камінь стоячий на їхній дорозі. Вони не могли ігнорувати Божого Сина, навіть після Його смерті й воскресіння, бо Його вірні учні відважно свідкували про Нього. (Дії 5:28) Отже, Ісус Христос став каменем об якого всі, які таки не хочуть повірити спотикнуться до згубної руїни. Так як тих, які доказались бути вірними, призначено на спасіння, то так невіруючих призначено на загибель. Син Божий навіть сказав відносно Самого Себе: „Кожен, хто впаде на цей камінь — розіб’ється, а на кого він сам упаде,— то розчавить його”.— Луки 20:18.

НАСЛІДКИ З ,ПРИХОДУ ДО ЖИВОГО КАМЕНЯ’

11. Як християни в першому столітті стали мов „живі каміння”?

¹¹ У першому столітті віруючі, визнаючі Ісуса Христа бути тим Богом-вибраним, дорогоцінним „живим каменем”, стали подібними „живими каміннями”. Але в який спосіб? Вони перестали бути ,мертвими у переступах і гріхах’, але замість цього втішаються „обновленням життя”, як  сини Божі. (Римлян 6:4; Колосян 2:13) Через Христа, „живого каменя”, їм наділено життєві користі. Проте, вони не мали тільки лежати неначе б неживі, будівничі каміння і не служити жодній корисній цілі. Ні, вони мали формуватись у гармонійний будинок. Щоб сформуватись в об’єднаний будинок, то вони мусили виявляти таку саму жертовну любов один до одного, яку їхній Приклад виявляв до них. (Івана 13:34) Вони також мали працювати, так як Ісус Христос працював, коли був на землі. Син Божий був цілком заглиблений у виконуванні волі Свого Отця, відповідаючи на потреби інших і допомагаючи їм вступати на дорогу до вічного життя.— Івана 4:34.

12. У що ці „живі каміння” збудовуються, і яку відповідальність вони мають?

¹² Слова апостола Петра ставлять великий наголос на те, що християни, яких Бог збудовує в духовний дім, у святиню або храм, мають виконувати важливу роботу. (Порівняйте 1 Коринтян 3:5​-17; 6:19.) Зауважте, що Петро каже: „І самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовий, на священство святе”. Так, той храм „живого каміння” також є „святе священство”. Кожний духом-породжений християнин є священиком, який вірно служить під великим первосвящеником, Ісусом Христом. Такому християнинові не потрібно, щоб якийсь чоловік або тіло людей виконували священицькі обов’язки заради нього. Сам бувши священиком, християнин має обов’язок „приносити жертви духовні, приємні для Бога через Ісуса Христа”. (1 Петра 2:5) Але, які є ці жертви?

13-15. Що є „духовні жертви”, і як це можливо доказати з Біблії?

 ¹³ Петро каже нам, що вони є „духовні”, отже, не тваринні або хлібні представлені на якомусь матеріальному вівтарі. Час приносити такі матеріальні жертви вже закінчився, коли Син Божий віддав Себе як прийнятна гріх-покутуюча жертва.— Євреїв 10:11, 12.

¹⁴ Навіть в Єврейському Письмі бачимо які то „духовні жертви” були прийнятні так, як показують наступні уривки: „Принось Богові в жертву подяку”. (Псалом 50:14) „Хай жертви подяки приносять, і хай розповідають зо співом про чини Його”. (Псалом 107:22) „Нехай стане молитва моя як кадило [ладан, НС] перед лицем Твоїм, підношення рук моїх — як жертва вечірня”. (Псалом 141:2) „Ми принесемо у жертву плода своїх уст”. (Осії 14:3) Отже, в „духовних жертвах” включаються молитва, хвала та подяка.

¹⁵ Християнське Грецьке Письмо поміщає ще більше подробиць. Нам кажеться: „Отож, завжди приносьмо Богові жертву хвали, цебто плід уст, що Ім’я Його славлять. Не забувайте ж і про доброчинність та спільність, бо жертви такі вгодні Богові”. (Євреїв 13:15, 16) У Филип’ян 2:17, апостол Павло говорить про „жертву і службу вашої віри”, на яку він сам був „вилитий мов плинна жертва”. Ці вірші підкреслюють те, щоб дієво турбуватись духовним і фізичним добробутом інших, бувши готовими витрачати час, енергію, а також майно заради них. Таке зацікавлення показується приношенням людям Божу звістку,  допомагаючи їм з їхніми фізичними потребами, так як робив їхній Приклад, Ісус Христос. Подумайте, в очах Всевишнього те, що Його слуги роблять заради добробуту співгромадян є приємна жертва хвали.

16, 17. Через які здорові причини ми повинні приносити Богові „духовні жертви” і звіщати Божі „чесноти”?

¹⁶ Через чудові речі, яких Бог Єгова вчинив для них через Сина, то християни в першому столітті мали добру причину почуватись примушені „приносити духовні жертви”. Колись вони були у великій „темряві” і без надії. Коли були частиною світу, то знаходились під владою його „правителя”, Сатани, „князя темряви”. (Івана 14:30; Колосян 1:13) Погани не знаючі правдивого Бога й Його намірів знаходились у цілковитій темряві. Вони не мали жодного становища перед Ним. Апостол Петро звернув увагу на цей факт, коли сказав: „Колись, ,ненарод’, а тепер народ Божий, колись ,непомилувані’, а тепер ви помилувані”. (1 Петра 2:10) Так, визнавши Ісуса Христа, то євреї й погани стали „вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої”. (1 Петра 2:9) Бог „вибрав” їх за Свій люд, покликаний стати цар-священиками разом з Ісусом Христом, складаючи народ для святої цілі, якого здобуло, як власність Всевишнього дорогоцінною кров’ю Його Сина. (Порівняйте з 2 кн. Мойсеєвою 19:5, 6; Об’явлення 5:9, 10.) Яке ж чудове милосердя для духовних ізраїльтян! Члени цього „святого народу” втішались божественною освіченістю і світлом божественної ласки. Це було цілком протилежним до того часу, коли вони були „в темряві”,  відчужені від Всевишнього і не знали Його волі та наміру.

¹⁷ Беручи до уваги те, що Єгова схвалив їх і дав їм незаслужену ласку, то ці учні Ісуса Христа були спонукані звіщати всім те, що Всевишній зробив для них через Свого Сина. Вони не могли перестати говорити людям про „чесноти”, чудові вчинки, їхнього небесного Отця.

18. Як ми можемо особисто пристосовувати те, що ми навчились у цьому розділі, і чому?

¹⁸ Сьогодні всі правдиві учні Ісуса Христа, а навіть „великий натовп”, які з’єднуються дружбою з тим „святим народом”, також повинні відчувати спонуку жити праведно і активно допомагати людям набувати божественного схвалення. (Об’явлення 7:9​-15) Ми повинні сердечно бажати не шкодувати ні енергії, ні зусиль, щоб допомагати тим людям у духовній потребі. Коли будемо так наслідувати Сина Божого, то це дуже збагатить наше життя. Як ми можемо радіти через те, що збільшуємо щастя, втіху наших близьких і зміцняємо їх! (Дії 20:35) Через це, ті заради яких ми несамолюбно витрачуємо наш час, енергію і майно дуже люблять і оцінюють нас. Хоч декотрі можливо не будуть вдячні, то ми таки будемо відчувати глибоке душевне задоволення тому, що задовольняли нашого небесного Отця. І тому що виконували Його волю, то маємо запевнення Його допомоги й керівництва. (1 Івана 3:22) Продовжуймо жати рясні благословення за те, що наслідували приклад Того, Хто є найдорожчий в очах Бога Єгови.

[Запитання для вивчення]