Розділ 11

Живіть надією на сповнення обітниці

1, 2. (а) Що ще має статись згідно з незмінним „Словом Божим”, і які запитання заходять? (б) Як апостол Петро описує те, що станеться з теперішнім ладом?

ВЖЕ прийшов час на зміну цілого світового ладу. Ця зміна буде впливати на кожну точку людського життя. Ця зміна є неминуча тому, що нехибне „слово Боже” декретувало кінець теперішніх небес та землі й їхнє заміщення славетними новими небесами й новою землею. Що ті події значитимуть для нас? Як нам показати, що ми живемо надією сповнення цієї обітниці Єгови?

² Згадавши про глобальний потоп за Ноєвого часу, апостол Петро пише: „А теперішні небо й земля заховані тим самим словом, і зберігаються для огню на день суду й загибелі безбожних людей”. (2 Петра 3:7) Апостол продовжує, що „небо мине шиплячим грукотом, а стихії, бувши дуже гарячі, будуть знищені, а земля та діла на ній будуть відкриті”.— 2 Петра 3:10, НС.

3. Маючи на увазі історію в 1 кн. Мойсеєвій, то до якого висновку ми логічно приходимо про матеріальний всесвіт, включаючи нашу землю?

³ Чи з цих натхненних слів нам робити висновок, що наша буквальна земля, як і сонце, місяць та зорі будуть знищені? Щоб відповісти на це запитання, то перше мусимо застановитись над Божим поглядом про Його творіння. Про кінець творчої доби, історія в Першій книзі Мойсеєвій  каже нам: „І побачив Бог усе, що вчинив. І ото,— вельми добре воно”. (1 Мойсеєва 1:31) Перші люди мали надію жити вічно в щасті на землі, якщо тільки будуть слухняні. (1 Мойсеєва 2:16, 17; 3:3) У 1 Мойсеєвій немає натяку, що земля мала бути тільки тимчасовим домом для людини, і що зрештою вона буде знищена в якомусь майбутньому судному дні. З цього логічно виходить, що Божий намір є, щоб матеріальний всесвіт, а навіть наша Земля, назавжди існував.

4. (а) Як Петро розрізняє між станом перед і після Потопу? (б) Що Потоп не зробив?

⁴ Крім того, апостол Петро розрізнив між (1) „небом що було напочатку, а землею із води та водою складена”, і (2) „теперішнім небом та землею”. (2 Петра 3:5, 7) Однак, та Земля, яка існувала перед Потопом є та сама планета, яка ще до цих пір існує. Правда, Потоп змінив фізичний вигляд Землі. Тому що високо над Землею вже не було води, то для людського спостерігача це змінило вигляд видимого всесвіту. Проте, ці зміни були тільки всебічні наслідки Потопу. Бог не мав на меті знищити буквальну планету, але безбожницьке людське суспільство поза ковчегом. У Потопі, всі діла та розпорядки того безбожницького людського суспільства були знищені.

5. Щоб була подібність до глобального потопу, то що мусить статись у дні розплати?

⁵ Отже, мусить статись щось подібного до того глобального потопу,— усе пов’язане з теперішнім лукавим людським суспільством необхідно знищити, немов спалити вогнем. Так, цілий суспільний людський лад розвитий після Потопу, збережено на знищення в дні суду або розплати.

6. Чи „вогонь”, за допомогою якого закінчиться старий лад, є буквальний?

 ⁶ Що тут ужито „вогонь”, щоб ним символізувати цілковите знищення, підтверджує біблійна книга Об’явлення, де показується, що Господь Ісус Христос є воюючий Цар. Там описується, що Його війна лишає багато трупів порозкиданих на поверхні землі, щоб їх споживали падлом-живлячіся птахи. (Об’явлення 19:15​-18) Цей образ не міг би сповнитись коли б цю планету буквально перемінено в безжиттєвий попіл.

7. Що слова в 2 Петра 3:10 показують про прийдешнє знищення?

⁷ Отже, знищення теперішньої землі та небес зображене Петром стосується до знищення безбожного людського суспільства. Людиною-творені уряди, які панували над людським суспільством немов ті „небеса” минуть. (Порівняйте з кн. Ісаї 34:2​-5; Михея 1:3, 4.) Шум їхнього знищення, описаний як „шиплячий гуркіт”, немов та пара під натиском, буде посилюватися. А „стихії”, тобто дух, який спонукує безбожне людство думати, планувати, говорити й ходити їхнім Богозневажаючим шляхом, буде знищений, зруйнований вщент. (Порівняйте з кн. Дії апостолів 9:1; Ефесян 2:1​-3.) Це буде значити знищення всіх філософій, теорій, розпорядків та схем, які відбивають дух людства відчуженого від Всевишнього. „Земля з її вчинками буде відкрита” або виявлена, тобто заслужуючи знищення. Жодний член злого людського суспільства, „землі”, не втече. (Порівняйте з 1 кн. Мойсеєвою 11:1; Ісаї 66:15, 16; Амоса 9:1​-3; Софонії 1:12​-18.) Всі вчинки безбожних людей,— інституції й організації з усіма їхніми зв’язками — виявляться бути божественно несхвалені,  щоб їх знищити немов те нічого не варте сміття.

8. Тому що кожна частина теперішнього ладу буде знищена, то на яку Петрову пораду нам слід звернути серйозну увагу?

⁸ Ми, слуги Божі, хочемо жити наше життя, у такий спосіб, щоб показати, що ми дійсно віримо в вічне знищення кожної частини теперішнього безбожницького ладу. Апостол Петро заохочує нас робити це, кажучи:

„А коли все оце поруйнується, то якими мусите бути в святому житті та побожності ви, що чекаєте й прагнете скорого приходу Божого дня, в якім небо, палючися, зникне, а розпалені стихії розтопляться!”— 2 Петра 3:11, 12.

9. Тільки хто переживе приходяче знищення, з вічним благословенням на увазі?

⁹ Коли кожна частина цього ладу зникне немов спалена „вогнем” Божого гніву вираженого через Господа Ісуса Христа, то тільки ті особи праведної поведінки й побожної посвяти збережуться. Правдиве поклоніння не є бездіяльне, виявляючись тільки в тім, що людина стримується від деякого злочину. Хоч необхідно триматись морально й духовно чистими, то ми також є під обов’язком любити нашого ближнього бувши охочі ревно фізично й духовно допомагати їм коли потрібно. І це збільшує радість, бо „блаженніше давати, ніж брати”.— Дії апостолів 20:35.

ВЧИНКИ, ЯКІ ПОКАЗУЮТЬ, ЩО МИ ПРИЗНАЄМО НАБЛИЖАЮЧИЙСЯ КІНЕЦЬ

10. Через наближаючийся „кінець усіх речей”, то яке застереження Петро дав?

¹⁰ Наступні слова апостола Петра посилюють те, що ми мусимо робити, беручи до уваги зближаючийся „кінець усіх речей”: „Отже, будьте мудрі й  пильнуйте в молитвах! Найперше майте щиру любов один до одного, бо любов покриває багато гріхів! Будьте гостинні один до одного без нехоті”.— 1 Петра 4:7​-9.

11. Що є потрібне, щоб ми були „мудрими”?

¹¹ У гармонії з цим застереженням, то щоб триматись морально чистими або праведними поведінкою і щоб допомагати іншим вбудовувати духовність, то необхідно бути „мудрими”. Це вимагає, щоб ми вважали і не дозволяли хвилюванням запановувати, щоб вони розумово не виводили нас з рівноваги. Дуже важливим є пізнати те, що дійсно є важливим у житті, щоб бути зрівноваженими й знати, котрі то справи заслуговують першого місця в нашому житті.— Филип’ян 1:9, 10.

12. (а) Чому це є важливе „пильнувати в молитвах”? (б) Як з його власного досвіду, Петро почав оцінювати важливість цього?

¹² Якщо бажаємо зостатись Божими вірними слугами, то не можемо мати надії на успіх з нашої власної сили. Ми мусимо покладатись на Бога Єгову за допомогою молитви „пильнувати в молитвах”. З особистого досвіду, апостол Петро навчився про важливість „пильності”, обережності, або настороженості, відносно молитов. Саме перед тим, коли озброєна товпа заарештувала Христа в Гефсиманському саду, то Син Божий заохочував Петра, Якова та Івана молитись, щоб вони не стали жертвою спокуси. Проте, всі три апостоли задрімали у тому критичному часі. (Матвія 26:36​-46; Марка 14:32​-42; Луки 22:39​-46) Ослаблений через те, що не „пильнував” у молитві, Петро пізніше втричі відрікся Ісуса Христа. (Івана 18:17, 18, 25​-27) Однак, раніше з великим самовпевненням  Петро був сказав: „Господи, я з Тобою готовий іти до в’язниці й на смерть”. (Луки 22:33) „Якби й усі спокусились про Тебе,— Я не спокушуся ніколи”.— Матвія 26:33.

13. Що ми можемо навчитись з Петрового досвіду, коли він „не пильнував у молитвах”?

¹³ Ми можемо багато навчитись з цього Петрового досвіду. Він навіває нам про небезпеку крайньої самовпевненості. Через наші обмеження та слабкості, то тільки за божественною допомогою, ми можемо успішно уникати спокус. Отже, продовжуймо молитись з настороженим розумом, і з серцем наповненим непохитною любов’ю до Бога Єгови й Ісуса Христа.

14. З якої спонуки ми повинні сповняти нашу християнську відповідальність, і як це виявляється в наших стосунках з співвіруючими?

¹⁴ Крім настороженості й рівноваги відносно обов’язків Христових учнів, то було б добре подумати про те чи любов спонукує нас сповняти наші відповідальності. (1 Коринтян 13:1​-3) Апостол Петро заохочував, щоб ми „щиро любили” співвіруючих. Така щира любов відбивається духом прощення. Якщо так, то ми не будемо перебільшувати вад наших братів або звертати неналежної уваги на їхні хиби. Ми не шукаємо помилок, ставлячи переступи інших у найгіршому можливому світлі. Коли будемо так прощати, то наша любов буде покривати багато гріхів, замість виявляти їх, щоб інші могли бачити.

15. Чому деколи буде треба бути гостинним, і з яким відношенням її слід практикувати?

¹⁵ Гостинність також є виразом любові. Як гарно коли ділимось харчами та потребами з іншими, зокрема з нужденними! (Луки 14:12​-14) Коли співвіруючі загублюють усе своє майно через природні  нещастя або переслідування, іноді буде треба запросити їх перебувати в нашому домі на якийсь час. Це може бути дуже невигідним для нас і ми можемо нарікати тому, що мусимо витрачати більше майна та енергії. У таких випадках було б добре не нарікати тому, що знову й знову мусимо бути гостинними, але визнавати, що це є гарний спосіб показати нашу любов тим, які люблять Бога.

16, 17. (а) Як ми повинні вважати наші дари? (б) Яке гарне відношення Павло радив і сам виявляв?

¹⁶ Ми всі маємо таланти або дари, яких можемо вживати допомагати іншим. Чи ми зостанемось як Божі схвалені слуги залежить від того чи будемо весело й енергійно застосовувати наші дари. Ми не будемо порівнювати себе з іншими. І через це не будемо знеохочуватись, коли бачимо, що хтось може багато більше вдіяти від нас. З другого боку, ми не будемо відчувати якусь перевагу, тому що в чомусь можемо більше вдіяти від інших. (Галатів 6:3, 4) Зверніть увагу на те, що апостол Петро сказав: „Служіть один одному, кожен тим даром, якого отримав, як доморядники всілякої Божої благодаті”. (1 Петра 4:10) Згідно з цим, ми маємо відповідальність вживати всі свої дари до повної міри. За допомогою Божої незаслуженої ласки, ми є тим чим є і маємо те, що маємо. Отже, вся наша енергія, здібності та таланти — це дари, яких нам дано через незаслужену ласку Єгови, щоб ними приносити славу та честь Всевишньому.

¹⁷ Апостол Павло підкреслив правильне відношення наступними запитаннями: „Хто тебе відрізняє від іншого? Дійсно, що ти маєш, чого не  одержав? Якщо справді одержав, то чого хвалишся, ніби не одержав?” (1 Коринтян 4:7, НС) Хоч Павло сам міг сказати, „що працював більш” за всіх апостолів, то не приписував собі честі, але сказав: „Не я, але Божа благодать, що зо мною вона”.— 1 Коринтян 15:10.

18. В який спосіб ми повинні вживати наші дари?

¹⁸ Як вірні доморядники, ми бажаємо, до повної міри, користуватись нашими будь-якими дарами, щоб ними допомагати іншим духовно й матеріально. Спосіб, яким ми робимо це також є дуже важливий. У цьому відношенні, Петро писав:

„Коли хто говорить, говори, як Божі слова. Коли хто служить, то служи, як від сили, яку дає Бог, щоб Бог прославлявся в усьому Ісусом Христом, що Йому слава та влада на віки вічні, амінь”.— 1 Петра 4:11.

19. Як ми можемо прославляти Бога, коли допомагаємо іншим духовно й матеріально?

¹⁹ Отже, коли допомагаємо іншим духовно, то говорім у такий спосіб, щоб показати, що джерело наших підбадьорюючих, любих слів є Бог Єгова. У такому разі, наше проповідування й навчання буде підбадьорювати й не буде викликати відчуття неповноцінності, або сорому в тих, яким стараємось допомогти. Подібно, коли вживаємо наш час і енергію давати людям фізичної допомоги, то будемо покладатись на Бога, щоб Він давав нам силу. Це відверне увагу від наших власних здібностей й покаже, що це Бог користується нашими здібностями для чинення добра. У цей спосіб, наш небесний Отець буде прославлений. (1 Коринтян 3:5​-7) Оскільки славу або честь віддається Отцеві, тому що ми є учнями Його Сина, то Бог Єгова „прославляється через Ісуса Христа”. Так  це Всевишній дав нам здібність і силу чинити добро.

20. Чому ми із захопленням повинні чекати приходу великого дня Єгови, отже, що нам слід робити?

²⁰ Вживаючи наш час, майно та енергію, щоб допомагати іншим, то цим показуємо, що ми є духовно приготовлені, готові зустріти великий день Єгови. Знаючи, що Господь Ісус Христос може прийти в будь-якому часі, як виконавець божественної помсти, то це може спонукати нас зоставатись духовно пробудженими. Тому то ми ніколи не хочемо забути про певний прихід великого дня Єгови. Через те, що той день буде днем чудових можливостей для всіх вірних учнів Ісуса Христа, то ми правильно можемо чекати на нього з великою надією. День Єгови значитиме вічне звільнення від неправедності та тиску теперішніх ладів, щоб утішатись благословеннями „нових небес і нової землі”. Яке ж важливе це є „не забувати” цього дня, і палко бажати його! (2 Петра 3:12, 13) Наша ревна співучасть у проповідуванні людям про Божі наміри є доказом правильного відношення. Це показує, що ми є переконані про прихід дня Єгови й що іншим потрібно знати про нього й діяти у гармонії з цим важливим знанням.

21. (а) Про що ми можемо бути певні відносно Божої обітниці „нових небес і нової землі”? (б) Як це повинно впливати на нас?

²¹ Божа обітниця „нових небес і нової землі”, перший раз дана через пророка Ісаю, повнозначно сповниться. (Ісаї 65:17; 66:22) Праведне правління в руках Ісуса Христа й Його спільних цар-священиків над земним суспільством підкореним правилам божественного закону, мусить здійснитись. (Об’явлення 5:9, 10; 20:6) Певність цього може  зворушити нас до діяльності, спонукувати нас старатись робити все можливе, щоб бути між тими, які одержать ті благословення. Апостол Петро нагадував: „Тож, улюблені, чекаючи цього, попильнуйте, щоб ви знайшлися для Нього нескверні та чисті у мирі”. (2 Петра 3:14) Як Божі слуги, ми цікавимось бути схвалені Господом Ісусом Христом, не бувши заплямовані або осквернені світськими відношеннями, способами та вчинками. Ми хочемо бути вільними від заплямування гріхом. Тому що гріх розбиває наш мир з Богом, то тільки коли зостанемось у стані де буде можливо покутувати за наші гріхи, тоді будемо „у мирі” в часі приходу Його великого дня.

ОЦІНЮЙТЕ БОЖЕСТВЕННЕ ДОВГОТЕРПІННЯ

22. Чому ми не повинні ставати нетерплячими щодо сповнення Божої обітниці?

²² Хоч це правильно надіятись на „нові небеса і нову землю”, то ми не хочемо бути нетерплячими про сповнення тієї обітниці. Тому що великий день Єгови не прийшов давно тому, то це дало нам нагоду спастись. Апостол Петро заявив:

„А довготерпіння Господа нашого вважайте за спасіння, як і улюблений брат наш Павло написав був до вас за даною йому мудрістю, як і по всіх посланнях, що в них він говорить про це. У них є дещо тяжко зрозуміле, що неуки та незміцнені перекручують, як і інші Писання, на власну загибіль свою”.— 2 Петра 3:15, 16.

23. (а) Чому ми не повинні зловживати Божою терпеливістю? (б) Як деякі в першому столітті не розуміли причини на Божу терпеливість?

²³ Бувши особами, які оцінюють довготерпіння Єгови, ми мусимо вважати, щоб не зловживати нею, оправдуючи якийсь самолюбний шлях на  підставі, що Божий великий день ще є далеко в майбутності. У першому столітті н.е., здається деякі віруючі робили це. Апостол Петро називає їх „неуками та незміцненими”, які не розуміли Божого Слова докладно, і були нестійкі відносно християнських доктрин та практик. Такі особи навіть старались користуватись висловами з листів натхненного апостола Павла та з інших Писань, щоб ними виправдувати їхню неправильну поведінку. Може бути, що вони звертали увагу на те, що Павло написав про вияв сумління й про визнання себе праведними через віру, а не через діла Мойсеєвого закону, які дають вільність на всяку поведінку, суперечно Божій волі. (Порівняйте з пос. до Римлян 3:5​-8; 6:1; 7:4; 8:1, 2; Галатів 3:10.) Вони могли зловживати такими точками, як наступні:

„Христос для волі нас визволив. Тож стійте в ній та не піддавайтеся знову в ярмо рабства”. (Галатів 5:1) „Усе мені можна”. (1 Коринтян 6:12) „Для чистих все чисте”. (Тита 1:15)

Проте, вони ігнорували те, що Павло також сказав:

„Щоб ваша воля не стала приводом догоджати тілу, а любов’ю служити один одному! Бо ввесь Закон в однім слові міститься: ,Люби свого ближнього, як самого себе’ ”. (Галатів 5:13, 14) „Нехай не шукає ніхто свого власного, але кожен — для ближнього”.— 1 Коринтян 10:24.

24. Чому ми повинні бути обережними з ким ми товаришуємо навіть у зборі?

²⁴ Так як у першостолітньому зборі, так само і сьогодні, деякі любили б поширювати межі християнської свободи до такого ступеня, що самі стануть поневолені гріхом. Отже, ми добре робимо,  коли вважаємо з ким товаришуємо, щоб не збитись з путті через шкідливий вплив. Звертаючи увагу на цей факт, апостол Петро писав: „Тож ви, улюблені, знаючи це наперед, стережіться, щоб не були ви зведені блудом безбожних і не відпали від свого вгрунтування”.— 2 Петра 3:17.

РОБІТЬ УСПІХ, ЯК ХРИСТИЯНИН

25, 26. Набувши віри, то що нам слід робити в гармонії з 2 пос. Петра 1:5​-7?

²⁵ Щоб не втратити благословень, яких Бог Єгова має для нас, то ми повинні бажати робити успіх у християнському житті й діяльності. (2 Петра 3:18) Робити так гармонізується із заохоченням апостола Петра:

„Тому докладіть до цього всю пильність, і покажіть у вашій вірі чесноту, а в чесноті — пізнання, а в пізнанні — стримання, а в стриманні — терпеливість, а в терпеливості — благочестя, а в благочесті — братерство, а в братерстві — любов”.— 2 Петра 1:5​-7.

²⁶ Через Свого Сина, Бог Єгова дав нам можливість мати віру. Отже у відповідь на це або внаслідок того, що Бог зробив для нас, ми повинні розвивати інші гарні риси на доказ, що ми маємо дійсну віру. Ми робимо це коли дозволяємо Божому Слову й Його духові впливати з цілої сили на наше життя. (2 Петра 1:1​-4) Апостол Петро нагадував, щоб ми ,докладали всю пильність’, намагалися з усією силою, і співпрацювати в роботі, яку наш небесний Отець виконує, щоб завершити нас, як християни.— Порівняйте з 1 пос. до Коринтян 3:6, 7; Якова 1:2​-4.

27. Що це значить додавати чесноту до нашої віри?

²⁷ Додати чесноту до віри значить старатись бути високоморальними особами, наслідуючи нашого  Приклада, Христа. Така чеснота або моральна вищість є позитивна риса. Посідаючий її не тільки стримується від чинення зла або шкоди своєму ближньому, але також старається чинити добро, позитивно допомагаючи людям духовно, фізично та хвилюючо.

28. Чому це є важливе збільшувати наше знання?

²⁸ Моральна вищість не може існувати окремо від знання. Нам потрібно знання, щоб розрізняти добро від зла. (Євреїв 5:14) Знання також є потрібне, щоб вирішувати як чинити добро в якомусь даному стані. (Филип’ян 1:9, 10) Не так як легковірність, яка не ставиться серйозно до або навіть протидіє знанню, здорово обгрунтована віра спочиває на знанні й завжди користає з нього. Отже, старанне пристосовування Святих Писань, зміцнить нашу віру коли будемо продовжувати збільшувати знання про Бога Єгову й Його Сина.

29. (а) Чому знання є потрібне для розвитку самовладання? (б) Яке є споріднення між самовладанням, а витривалістю?

²⁹ Це знання буде стримувати нас, щоб ми не спокушувались грішними пристрастями, не ставали непомірними та невгамованими поведінкою, або якимись іншими способами не ставали винуваті в серйозному переступі й не відбивали божественний образ відношенням, словом та вчинком. Знання збільшує наше самовладання, уміння стримувати себе, наші вчинки й мову. Практикуванням самовладання, ми будемо мати потрібну рису витривалості. Душевна сила, яку витривалість видає також може допомогти нам стримуватись від грішних пристрастей, компромісу під час переслідування або коли займаємось щоденними справами, розвагами або матеріальним майном.  Ця витривалість походить від того коли покладаємось на Всевишнього за силою та керівництвом.— Порівняйте з пос. до Филип’ян 4:12, 13; Якова 1:5.

30. (а) Що це є благочестя, і як воно виявляється? (б) Що показує, що без братерської любові побожність не може існувати?

³⁰ Благочестя або шанобливість слід додати до витривалості. Таке відношення відрізняє ввесь життєвий шлях щирого християнина. Благочестя виявляється здоровою повагою і пошаною Творця, з глибокою пошаною до батьків та інших, яким належиться відданість. (1 Тимофія 5:4) Без братерської любові побожність не може існувати. Апостол Іван заявив:

„Як хто скаже: ,Я Бога люблю’, та ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить”. (1 Івана 4:20)

Той хто гордується своєю побожністю та відданістю таки мав би велику недостачу, коли б не був люб’язний, добрий та дружній з своїми братами. Ми не можемо сердечно ставитись до Бога, а непривітно до наших братів.

31. Кого ми повинні любити, і чому?

³¹ Любов — це видатна риса, яку наше життя повинно зокрема відображувати. Таку любов не обмежено тільки до наших християнських братів. Хоч ми мусимо люб’язно ставитись до наших духовних братів, то мусимо любити ввесь людство. Ця любов не залежить від морального становища людини. Навіть ворогів треба любити, зокрема бажаючи допомогти їм духовно.— Матвія 5:43​-48.

32. Що стається, коли ми пристосовуємо пораду в 2 Петра 1:5​-7?

 ³² Що стається, коли чесність, знання, самовладання, терпеливість, благочестя, братерська прихильність і любов додано до віри? Апостол Петро відповідає: „Бо коли це в вас є та примножується, то воно зробить вас нелінивими, ані безплідними для пізнання Господа нашого Ісуса Христа”. (2 Петра 1:8) Тоді ми не будемо стояти на одному місці бездіяльними, духовно недіяльними. З цими побожними рисами прикріплені до наших сердець, дійсно будучи частиною нашої особи, то будемо спонукані думати, говорити й поводитись у Богомсхвалений спосіб. (Порівняйте з Єв. Луки 6:43​-45.) Коли такий буде наш стан, то прихід Господа Ісуса Христа, щоб перебрати управління земних справ, буде початком благословень багато більших від тих, яких ми тепер можемо уявити собі.

33-35. Як ми користаємо, коли живемо як учні Ісуса Христа?

³³ Отже, ніколи не ставаймось байдужими нашою поведінкою або в виконуванні наших християнських відповідальностей, включаючи життєву роботу проголошувати людям Божу звістку. Якщо ми вибрали життя, як учні Ісуса Христа, то можемо втішатись чистим сумлінням і благотворною дружбою з нашими співвіруючими. Ми зазнаємо Божу підбадьорюючу допомогу під час випробовування, і наше споріднення з іншими поліпшиться, коли будемо сумлінно пристосовувати біблійні принципи.

³⁴ Немає галузі життя — вдома, на роботі, у наших стосунках з урядовою владою, на всіх рівнях — щоб на неї не впливало наше старанне наслідування Божого Слова. Воно також більше усвідомить  нас про важливість сердечно проповідувати стільки людям скільки ще можливо біблійну потішаючу звістку. Ми знайдемо велике щастя й правдиве почуття завершення відповідаючи на потреби людей, а зокрема на їхні духовні потреби.

³⁵ Найважливіше за все, жити як правдиві учні Ісуса Христа, то тільки цей шлях подає обітницю на вічну майбутність щасливого життя. Певно, ми не хотіли б згубити те, що вже здобули. Нехай кожний переходячий день знайде нас готовими для приходу нашого Господа, як цілком переможного Царя. Тільки тоді зазнаємо безмежну радість, як наслідок того, що вибрали сповняти наше присвячення, щоб вірно служити Богові Єгові.

[Запитання для вивчення]