Розділ 6

Підкорення владі, яке винагороджує

1. Чому можна казати, що підкорення існуючим розпорядкам є мудро і корисно?

У ПІДКОРЕННІ, у підпорядкуванні існуючому розпорядку може бути мудрість. Незважаючи на позірний потяг до цілковитої незалежності, то вона таки не є бажана, нереалістична. Жодна людина на землі не може виконувати все або знати все. Так як ми є залежні від повітря, сонця, харчу та води, щоб підтримувати життя, то нам також потрібно інших людей й їхніх послуг, щоб користати з життя й втішатись ним.

2. Як факт, що Єгова є Всевишній Суверен, повинен впливати на наше життя?

² Урядові розпорядки, споріднення між робітниками, а роботодавцями, родинні зв’язки, дружба з християнським збором, саме життя між людьми,— всі ці накидають на нас деякі обов’язки. Ми стаємо зобов’язані за все, що отримуємо від людей. Щоб сповняти ці відповідальності, то необхідно признати посаду Бога Єгови. Як Творець, Він правильно є Всевишній Суверен, Якому ми є зобов’язані за все. У видінні, апостол Іван чув як 24 старці сказали: „Достойний, Ти, Господи [Єгово, НС] й Боже наш, прийняти славу, і честь, і силу, бо все Ти створив, і з волі Твоєї існує та створене все”. (Об’явлення 4:11) Тільки подібно  висловлювати, що Єгова є Всевишній не вистачає. У всіх наших спорідненнях ми можемо показати, що покоряємось Божій волі для нас і признаємо Ісуса Христа за нашого призначеного Господа.

„РАДИ ГОСПОДА”

3, 4. Хто є ті ,людські творіння’, яким ми повинні підкорятись, і чому можна так встановити їхню тотожність?

³ Апостол Петро дуже переконливо говорив про цей високий погляд головної причини на підкорення людській владі. Він писав: „Отож, коріться кожному людському творінню ради Господа,— чи то цареві, як найвищому, чи то володарям, як від нього посланим для карання злочинців та для похвали доброчинців”.— 1 Петра 2:13, 14.

⁴ ,Людське творіння’, якому ми мусимо коритись — це людські правителі. Вони є ,людські творіння’, тому що люди, а не Бог, створили посади царів і менших правителів або губернаторів. Всевишній тільки дозволив таким існувати і терпить їм, бо вони виконують корисну службу під теперішніми обставинами. Тому що урядові влади існують за Його дозволом, то особи, які бунтуються проти них, бунтуються проти „розпорядку Божого”, розпорядок, якого Він ще не заступив небесним Царством Свого Сина. (Римлян 13:1, 2) За часу апостола Петра, то римський імператор, або кесар, призначав губернаторів управляти справами імперських областей, включаючи Іудею. Ці губернатори були прямо відповідальні перед імператором, щоб підтримувати правопорядок по територіях під їхньою владою. Виконуючи їхні обов’язки, то губернатори „карали злочинців” — грабіжників, викрадачів людей,  злодіїв і бунтарів. Але вони також „похвалювали доброчинців”, тобто шанували праведних осіб, публічно визнавали їх бути гідними й охороняли їхню особу, а також їхнє майно та право.

5. Ради кого ми повинні підкорятись, і чому це правильно кликати Його „Господь”?

⁵ Християн не заохочується коритись, щоб тільки уникати покарання і здобути собі „хвалу”. Вони коряться „ради Господа”. Цей Господь — це Ісус Христос, так як апостол Петро вже був раніше установив Його тотожність. (1 Петра 1:3) Писання кажуть, що Син Божий є Господом „над мертвими, і над живими”. (Римлян 14:9) Отже, Він займає посаду, якої жодний людський правитель ніколи не займав. Як Господь ,над мертвими’, то Ісус Христос може покликати їх до Себе й відновити їх назад до життя. Межа Ісусового панування поширюється навіть поза владу над живими і мертвими людьми. Після Свого власного воскресіння, Син Божий сказав: „Дана Мені всяка влада на небі й на землі”. (Матвія 28:18) Певно, це розумно коритись людським правителям ради Того, Котрий має багато вищу владу від їхньої.

6, 7. Як ми підкоряємо себе людським правителям „ради Господа”?

⁶ А що це значить коритись особам високої урядової влади „ради Господа”? Визнання Ісуса Христа за нашого Господа повинно спонукувати нас коритись правителям. Син Божий дав нам досконалий приклад у цьому відношенні. Він не бунтувався проти вимог урядової влади й не навчав людей бунтуватись проти неї. Краще, Він заохочував: „А хто силувати тебе буде відбути  подорожнє на милю одну,— іди з ним навіть дві”. (Матвія 5:41) ,Тож віддайте кесареве — кесареві’.— Матвія 22:21.

⁷ Деколи уряди можуть наказувати громадянам реєструватись для різних цілей, або вони можуть покликати їх, щоб підтримувати деякі будівельні й господарські проекти в суспільстві, як-от будувати дороги, греблі або школи. (Порівняйте з Єв. Луки 2:1​-3.) Звичайно, в усіх цих справах необхідно звертати увагу на християнське сумління. Проте, коли вимога влади не турбує християнинові його Біблією-привчене сумління, то він, роблячи все можливе, щоб коритись і кооперувати з владою, може допомогти поширювати „добру новину”. Це було б дуже неправильно підбурювати інших до боротьби проти якихось проектів або явно бунтуватись проти якої-небудь частини урядової влади. Біблія наказує, щоб ми „слухали влади верховної та корилися їй, і до всякого доброго діла готові були”. Воююча, зарозуміла позиція не є в гармонії з навчанням і прикладом Божого Сина.— Тита 3:1, 2.

„ЯК РАБИ БОЖІ”

8. Які користі можуть приходити від правильного підкорення правителям?

⁸ Показуючи як належне підкорення владі може поширювати правдиве поклоніння, апостол Петро пише: „Бо така Божа воля, щоб доброчинці гамували неуцтво нерозумних людей”. (1 Петра 2:15) Християни, роблячи те, що за поглядом правителів, є добре, чесне або законне, зберігають добре сумління перед Богом і можуть отримати похвалу за це. Цим вони гамують неуків, які можуть  фальшиво обвинувачувати слуг Всевишнього, кажучи, що вони є вперті, неслухняні, антигромадські, бунтарські або підривні. Таким чином похвальна поведінка християн доказується бути найкращою обороною проти знеславлення їхнього доброго ім’я.

9, 10. Чому наше підкорення урядовій владі не є таке саме як підкорення щуленого слуги перед його паном?

⁹ Але чи підкорення християнина правителям значить жалюгідне рабство для них — що вони стають зовсім покірливі? Натхненна відповідь до цього запитання є Ні. Апостол Петро продовжує: „Як вільні, а не як ті, що мають волю на прикриття лихого, але як раби Божі”.— 1 Петра 2:16.

¹⁰ Як християни, нас уже визволено від рабства гріха і смерті. (Івана 8:31​-36) Син Божий навіть визволив нас від страху насильної смерті, яким то страхом Сатана Диявол тримає людей в рабстві, хитро орудуючи ними через диктаторські накази людей, щоб вони поводились протилежно їхньому власному сумлінні. (Євреїв 2:14, 15) Бувши вільними людьми, то наше сумління неможливо підкоряти наказам і погрозам якоїсь людини або групи людей. Наше підкорення правителям є добровільне і обмежене вищими наказами Всевишнього Суверена, Бога Єгови. Ми не можемо ставати нещасними рабами жодної людини, безумовно покорятись незважаючи на божественний закон. Так як апостол Петро показав, християни є „раби Божі”. Отже, ми радо покоряємось бажанням урядової влади до такої міри, до якої ці бажання не суперечать нашому поклонінні Всевишньому. Інакше, мусимо вибрати ту позицію  про яку говорили Петро та інші апостоли перед єврейським верховним судом: „Бога повинно слухатися більш як людей”.— Дії 5:29.

СВОБОДА, З ОБМЕЖЕННЯМ

11. Яке відношення до урядової влади буде становити зловживання християнською свободою?

¹¹ Проте, це не було б правильно для нас жити неначе б політичні уряди не мали влади над нами, відмовляючись коритись їм у справах, які не суперечать божественному законові. Така нешаноблива поведінка значить зловживання християнською свободою. Свобода, якою ми втішаємось є обмежена тим, що ми є раби Божі. Вона не дозволяє нам відкидати правильні обмеження, захоплюватись чимсь поганим або зневажати невигідні нам закони, але яких намір є охороняти життя й оточення. Замість цього, ми повинні показувати нашою поведінкою, що оцінюємо добрі наміри законів вуличного руху, законів проти забруднення, законів полювання, обмеження рибної ловлі тощо.

12. Що вирішує які обов’язки ми маємо до інших людей?

¹² Так, ми маємо обов’язки один до одного. На природу цих обов’язків впливає споріднення, якого ми маємо з Богом Єговою й іншими людьми. Апостол Петро звертає увагу на ці обов’язки й наказує: „Шануйте всіх, братство любіть, Бога бійтеся, царя поважайте”.— 1 Петра 2:17.

13. (а) Чому всім людям належно давати честь? (б) Чим ми є зобов’язані нашим духовним братам? (в) Що повинно визначати яку честь годиться давати людям? (г) Чим ми є зобов’язані тільки Богові?

¹³ Усі люди є Боже творення і відкуплені дорогоцінною кров’ю Ісуса Христа. Тому це правильно,  щоб ми поважали їх, поводились з ними з пошаною й безсторонньо. (Дії 10:34, 35; 1 Тимофія 2:5, 6) Проте, цілому „братству” належиться багато більше ніж тільки формальна пошана, яка взагалі належиться всім людям. Ми є під обов’язком глибоко любити наших братів. Крім цього, хоч це правильно віддавати відповідну честь земному суверенові й меншим начальникам, за вимогою їхніх посад, то тільки Всевишньому Богові належиться шанобливий, або шановний страх. Отже, честь, яку віддаємо якійсь людині завжди слід обмежувати здоровою повагою до Бога Єгови та Його наказів. Наприклад, це правильно звертатись до правителів по їхніх титулах, коли вони не приписують їм таку честь, яку необхідно віддавати тільки Богові. Але смертельні люди не є спасителями християн, ані через них не приходять усі наші благословення. (Псалом 146:3, 4; Ісаї 33:22; Дії 4:12; Филип’ян 2:9​-11) Отже, вірний християнин не звертається до людей в такий спосіб, який ставить під сумнів його страх Бога й не вихваляє правителів більш того, що їхні посади вимагають.

ЧИ ВСІМ СЛУЖБОВЦЯМ НАЛЕЖИТЬСЯ ЧЕСТЬ?

14, 15. (а) Чому моральне становище провідника або чиновника не впливає на те чи християнин буде шанувати його? (б) Що ми можемо навчитись з способу, яким апостол Павло поводився з чиновниками?

¹⁴ Беручи до уваги біблійний наказ, щоб шанувати правителів, то дехто може питати відносно декотрих чиновників: ,Як же мені шанувати або віддавати честь комусь, який може бути морально зіпсутий’? У такому разі мусимо пам’ятати, що моральний стан чиновника не є основою такої  честі. Краще, це влада, яку та особа представляє й виконує, вимагає деяку повагу. Коли б люди не поважали належно-призначеної влади, то була б анархія й це пошкодило б суспільству, а також християнам.

¹⁵ Спосіб, яким апостол Павло поводився з чиновниками показує, що те чим провідники є, як особи, не впливає на честь, яку слід віддавати їм. Древній історик Таціт сказав, що римський губернатор Фелікс був чоловік, який „думав, що міг безкарно чинити яке-небудь зло”, і який „захоплювався всяким варварством і пристрастями, правив силою царя в дусі раба”. Однак, шануючи Феліксову посаду, Павло з пошаною почав обороняти себе перед цим чоловіком оцими словами: „Я знаю, що від літ багатьох ти суддя для народу цього,— тому буду сміліш боронитись”. (Дії 24:10) Незважаючи на те, що цар Ірод Агріппа 2-ий був винним у кровозмішенні, то Павло показав йому належну честь, кажучи: „Уважаю себе за щасливого, що сьогодні я перед тобою боронитися маю з усього, в чім мене винуватять юдеї, особливо ж тому, що ти знаєш усі юдейські звичаї та суперечки”. (Дії 26:2, 3) Хоч губернатор Фест був ідолопоклонником, то однак Павло назвав його „достойний”.— Дії 26:25.

СПЛАЧУВАННЯ ПОДАТКІВ

16. Яку пораду дано християнам у Римлян 13:7?

¹⁶ Крім віддавати людям належну честь, то християни також є під божественним наказом сумлінно платити податки. Письмо каже: „Тож віддайте належне всім: кому податок — податок, кому мито  — мито, кому страх [через його владу, включаючи силу над життям і смертю],— страх, кому честь — честь”. (Римлян 13:7) Чому це правильно платити податки і чесно рапортувати дохід?

17. (а) Чому християни повинні дивитись на сплачення податків так само як на сплачення боргів? (б) Чому християни повинні бути прикладом у сплаченні всіх своїх податків?

¹⁷ Пануючі влади дають нам життєві служби, якими забезпечують безпечність і добробут їхніх підданих. Вони підтримують дороги, наставляють установи, щоб проводити в життя закони, суди, школи, медичні обслуговування, поштові системи тощо. За його служби, то урядові належиться відшкодовування. Отже, християни правильно платять податки або мито як сплата боргу. Але, як пануючі влади будуть користуватись цими податками не є християнинова відповідальність. Зловживання податками або митом не дає християнинові право відмовлятись сплачувати його борг. Під теперішнім розпорядком, йому потрібно урядового обслуговування, отже, з добрим сумлінням, християнин сплачує те, що вимагається від нього. У справі сплачування свого боргу якійсь особі, то зловживання грішми тією особою не скасовує борг. Подібно, без різниці, що уряди можуть робити, то християнина не звільнено від його обов’язку сплачувати податок і мито. Він повинен бути гарним прикладом підкоряючись законним вимогам, щоб рапортувати ввесь свій дохід або куплені речі за яких потрібно платити мито. Його сумлінність у таких справах не стягає докору, ні на нього, ні на християнський збір. Це також ставить правдиве поклоніння в сприятливому світлі, на честь Богові й Христові.

 СПОРІДНЕННЯ МІЖ РОБОТОДАВЦЕМ, А РОБІТНИКОМ

18. До яких теперішніх обставин можна застосовувати принцип відносно споріднення між паном, а рабом?

¹⁸ Християнин мусить підкорятись, не тільки в його спорідненні з урядовими властями. Наприклад, на роботі він може бути відповідальним перед наглядачем або начальником. У першому столітті н.е., коли в Римській Імперії існувало рабство, то багато християн працювали як раби або слуги. Придатно, Боже Слово дискутує про їхні обов’язки їхнім власникам. Ми сьогодні можемо пристосовувати ці принципи поведінки у власник-раб спорідненні до споріднення між робітником, а роботодавцем.

19. Яку пораду Петро дав християнським домашнім слугам?

¹⁹ Скеровуючи свою пораду до домашніх слуг, апостол Петро писав:

„Раби,— коріться панам із повним страхом, не тільки добрим та тихим, але й прикрим. Бо то вгодне, коли хто, через сумління перед Богом, терпить недолю, непоправді страждаючи. Бо яка похвала, коли терпите ви, як вас б’ють за провини? Але коли з мукою терпите за добрі вчинки, то це вгодне Богові”.— 1 Петра 2:18​-20.

20. (а) Як домашній слуга може підкорятись з „належним страхом”? (б) Через які становища християнські раби могли страждати?

²⁰ А що слухання цієї поради вимагало? Сповняючи свої відповідальності як раб, християнин мав виявляти відповідний страх або шанувати пана свого, стараючись, щоб не дратувати його. Він мав виявляти такий страх навіть коли пан був нерозсудливий, жорстокий або нерозважливий в його вимогах. Власник міг бути чоловіком, який знаходив ваду навіть у добре виконаній роботі. Він міг вимагати, щоб християнський раб виконував  якісь вчинки протилежні Божим законам. Тому що вірно слухався наказів свого побожного сумління, то християнський раб міг несправедливо постраждати, тому що відмовлявся красти або брехати для свого власника. Деколи, такий раб також міг ставати предметом фізичного й усного зловживання.

21. Яке могло б бути добро з того коли б раб терпеливо зносив гноблення?

²¹ У гармонії з Петровою порадою, то християнський раб не буде бунтуватись проти жорстокого пана. Він продовжуватиме сумлінно працювати й терпеливо зносити знущання. Такий шлях буде приємний Богові, бо не буде кидати несприятливу тінь на Християнство. Інші можуть бачити, що правдиве поклоніння гарно впливало на цього раба. І це може спонукати їх досліджувати Християнство, щоб довідатись як це що пригноблений раб може мати таке похвальне самовладання. Протилежно цьому, коли б раб образив свого пана й за це був суворо дисциплінований, то в цьому люди не бачили б жодного достоїнства в його тихому терпінні кари.

22. Як християнському робітникові слід поводитись на роботі?

²² Сьогодні, коли християнина зустрічає якийсь важкий стан на роботі, то він може знайти собі інакшу роботу. Але це не завжди є можливо. Він можливо працює під контрактом, або мусить працювати під небажаними обставинами, тому що немає іншої роботи. Його стан може мало різнитися від стану домашнього слуги в першому столітті н.е., який не міг визволитись від нерозсудливого власника. Отже, доти поки християнин працює для когось, то повинен робити все можливе, щоб  добре працювати і без нарікання терпіти яке-небудь зловживання, якого неможливо по-біблійному спростувати. Він таки буде шанувати свого роботодавця.

ІСУСІВ ПРИКЛАД — ЗАОХОЧЕННЯ

23, 24. (а) Чий приклад може бути заохоченням, коли нас гноблять за те, що ми чинимо правильне? (б) Що Цей зустрічав, і як він поводився?

²³ Безсумнівно, це ніколи не легко зносити несправедливість. На щастя, ми маємо досконалий приклад, щоб наслідувати його, тобто, нашого Господа, Ісуса Христа. Його приклад може бути дійсним джерелом заохочення. На потіху пригнобленим християнським рабам, апостол Петро звернув увагу на приклад Ісуса, кажучи:

„Бо на це ви покликані. Бо й Христос постраждав за нас, і залишив нам приклада, щоб пішли ми слідами Його. Не вчинив Він гріха, і не знайшлося в устах Його підступу! Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно, а коли Він страждав, не погрожував, але передавав Тому, Хто судить справедливо”.— 1 Петра 2:21​-23.

²⁴ Таким то чином, апостол пригадував християнським рабам, що одна причина на їхнє покликання стати учнями Сина Божого була, щоб вони відбивали подібного духа під час несправедливого страждання. Особливо останнього дня Свого життя як чоловік на землі, Ісус Христос страшно постраждав. Його били кулаками, на Нього плювали, батожили (який то батіг правдоподібно мав причіплені до нього кусочки свинця або кісток або зубців, щоб рвати шкіру), і зрештою, Його прибили до дерева страстей немов найгіршого злочинця. Однак, Він підкорився всім цим образам  і ніколи не лихословив, ані погрожував відповідальним за таке незаслужене знущання. Ісус Христос знав, що Його життя було чисте, але не брав справи в Свої власні руки, щоб оправдувати Себе. Він передав Себе в руки Отця, бувши певний, що Його Бог і Отець справедливо розсудить справу Йому на користь. Ми також можемо бути певні, що Всемогутній бачить несправедливості, яких ми можемо переносити. Він все доведе до правильного, коли будемо терпеливо страждати. Справді, якщо досконалий Син Божий охоче терпів коли над Ним знущались, то ми, Його послідовники маємо ще більшу причину терпіти, знаючи, що ми є грішне створіння.

25. Як ми скористали з Христового страждання?

²⁵ Дійсно Ісус Христос постраждав заради нас, і ще більше спонукав нас наслідувати Його. Про це апостол Петро додатково говорить:

„Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево, щоб ми вмерли для гріхів та для праведности жили; Його ,ранами ви вздоровилися’. Ви бо були як ті вівці заблукані, та ви повернулись до Пастиря і Опікуна ваших душ”.— 1 Петра 2:24, 25.

26, 27. Як Христове страждання заради нас повинно впливати на нас?

²⁶ Тому що ми є грішниками, то нам не належить дар життя. Біблія каже нам: „Заплата за гріх — смерть”. (Римлян 6:23) Проте, Ісус Христос охоче взяв на Себе кару за наші гріхи, вмер як жертва немов бездоганне, ненарікаюче ягнятко на нашу користь. Тому що Син Божий так постраждав і вмер ганебною смертю на дереві страстей, то цим визволив віруючих людей від гріха, щоб вони могли жити праведним життям. Обдумуючи як  Ісус Христос постраждав за нас, то певно це повинно ще більше спонукувати нас оцінювати все те, що Він зробив заради нас. Це вимагає, щоб ми наслідували Ісуса в усіх справах життя, навіть були готові постраждати за праведність так як Він. Коли мусимо зносити несправедливості, то було б добре подумати про страждання нашого Господа.

²⁷ Такі міркування можуть навівати на нас важливість пристосовуватись до Христового прикладу, щоб не пропустити цілі Його великого страждання заради нас. У нашому грішному стані, ми були в дуже жалюгідному становищі, подібному до загублених овець без проводу люблячого пастиря. Це тому, що як грішники, ми були відчужені від Великого Пастиря, Бога Єгови. Проте, на підставі Ісусової жертви й нашої віри в неї, ми примирились з Ним. (Колосян 1:21​-23) Отже, ми тепер знаходимось під люблячим доглядом, охороною й керівництвом надзирателя наших душ, тобто Бога Єгови та Його „Архіпастиря”, Ісуса Христа. (1 Петра 5:2​-4) Справді, жодна прикрість або страждання за праведність не будуть затяжкими для нас зносити, щоб доказати наше оцінювання того, що Ісус Христос зробив. Яке багато більше було Христове страждання заради нас від якого-небудь гноблення, якого ми ще можемо переносити заради Нього!

РОБОЧІ РОЗПОРЯДКИ З ВІРУЮЧИМИ

28, 29. (а) Яку пораду апостол Павло дав християнським рабам з віруючими власниками? (б) Чому така порада була потрібна?

²⁸ Не всі християнські раби в першому столітті н.е.,  працювали для нерозсудливих панів від яких вони терпіли. Через тоді-існуючий суспільний стан, то навіть у декотрих християн були раби. Коли раб та його власник були учнями Божого Сина, то обидва мусили дивитись на їхнє духовне споріднення у правильному світлі. Спрямовуючи свої нагадування рабам віруючих власників, апостол Павло сказав: „А ті, хто має панів віруючих, не повинні недбати про них через те, що браття вони, але нехай служать їм тим більше, що вони віруючі та улюблені”.— 1 Тимофія 6:2.

²⁹ А чому така порада була потрібна? Віруючий раб був співспадкоємцем з Христом, отже духовно втішався рівноправністю з своїм віруючим паном. Тому то раб мусив вважати, щоб не думав, що ця духовна рівність скасовувала світське споріднення існуюче між ним, а владою пана в тому спорідненні. Таке відношення могло легко довести раба використовувати свого пана і не робити все можливе, щоб виконувати свої обов’язки. Порада апостола Павла вступає в боротьбу з якими-небудь висновками, яких раби могли робити про їхнє братерське споріднення з іншими членами збору. Через таке споріднення з їхніми панами, то раби мали ще більшу причину добре сповняти свої обов’язки. Вони мали привілей послужити християнському братові, і це повинно бути великою радістю для них.

30. Чому християнин сьогодні повинен працювати якнайкраще коли працює під наглядом віруючого?

³⁰ Подібно сьогодні, коли християнин працює під керівництвом віруючого надзирателя або віруючого  роботодавця, то повинен старатись якнайкраще працювати. Це брат користає з його праці. Коли б він не виконував високоякісної роботи або коли б став самощадним, то розчаровував би і дратував би свого брата. (Приповістей 10:26) Який же нелюбовний він був би до брата, якого має обов’язок любити!— 1 Івана 4:11.

31. Яку пораду християнські пани повинні пам’ятати?

³¹ З другого боку, християнські пани або роботодавці мусили пам’ятати, що вони теж мали пана, Христа. Знання, що вони були відповідальні перед Сином Божим, мало впливати на їхню поведінку з їхніми рабами або робітниками. Говорячи про це, апостол Павло писав: „Пани,— виявляйте до рабів справедливість та рівність, і знайте, що й для вас є на небі Господь”.— Колосян 4:1.

32. Яку відповідальність ми маємо до віруючих, які працюють для нас або послуговують нам?

³² Крім цього, коли наші християнські брати обслуговують нас, як лікарі, адвокати, електрики, теслярі, водопровідники, ремонтники тощо, то певно ми хочемо дати їм їхню заслужену винагороду. Чи ж це не було б невідповідно для нас використовувати наше духовне споріднення і відкладати зарплату християнському братові, тоді як витрачаємо велику частину наших зарібків на марнотратні розваги, розкоші або коштовні вакації? У торговельних справах, то чи ж ми не хочемо, щоб наші брати отримували все те, що належить їм? Це дуже гарно коли внаслідок цього ми помагаємо нашим братам заробляти на життя. Коли хтось є дуже люб’язний до нас, то ми правильно оцінюємо це, признаючи, що наші брати не  є під обов’язком давати нам спеціальну ціну або ставитись до нас прихильніше як до інших. Отже, у всіх цих справах, ми можемо показати своє бажання виконувати все в такий спосіб, щоб задовольняти нашій небесній Голові, Божому Синові.

ПІДКОРЕННЯ ДРУЖИНИ

33. (а) Якого застереження дається християнським дружинам? (б) У 1 Петра 3:1, що є важливого про слова „так само”?

³³ Подружжя є ще одно споріднення, яке вимагає підкорення голові. Отже, Петро пов’язує свою дискусію про підкорення дружини з своїм попереднім нагадуванням про покорення під важкими обставинами, починаючи грецьким словом, яке означає „так само”. Ми читаємо:

„Так само дружини,— коріться своїм чоловікам, щоб і деякі, хто не кориться слову, були приєднані без слова поводженням дружин, як побачать ваше поводження чисте в страху [з глибокою пошаною, НС]”.— 1 Петра 3:1, 2.

34. Під якими обставинами апостол Петро заохочує дружину підкорятись, і чому так робити не все буде легко?

³⁴ Обставина під якою Петро заохочує християнських дружин підкорятись не є сприятлива. Коли чоловік не кориться принципам Божого Слова, то може зробити життя дуже неприємним для християнської дружини, бувши жорстоким і нерозсудливим в його стосунках з нею. Але це не є причиною для неї не шанувати свого чоловіка, як голову родини. Отже, коли вимоги чоловіка не суперечать божественним законам, то християнська дружина повинна старатись як може, щоб задовольняти свого чоловіка.

35. Як дружина може приєднати свого чоловіка „без слова”?

³⁵ Так як апостол Петро сказав, її гарний приклад  може допомогти чоловікові стати віруючим. Коли, таким чином, дружина приєднує свого чоловіка „без слова”, то це не значить, що вона ніколи не буде ділитись з ним біблійними думками, але вона постарається, щоб її похвальна поведінка говорила ще голосніше від слів. Чоловік тоді буде зауважувати невинну поведінку своєї дружини, мовою та вчинками, і що вона глибоко поважає його.

36, 37. Згідно з Тита 2:3​-5, то на що християнська жінка повинна звертати увагу, щоб бути дружиною гарного прикладу?

³⁶ Те, що Павло писав про жінок постачає ще більше подробиць відносно того, чого слід сподіватись від християнської дружини. У своєму листі до Тита, він сказав:

„Щоб старі жінки в своїм стані так само були, як належить святим,— не обмовниці, не віддані п’янству, навчали добра, щоб навчали жінок молодих любити своїх чоловіків, любити дітей, щоб були помірковані, чисті, господарні, добрі, слухняні своїм чоловікам, щоб не зневажалося Боже Слово”.— Тита 2:3​-5.

³⁷ Згідно з цим застереженням, то поведінка жінки повинна відбивати її оцінювання того, що Бог Єгова й Господь Ісус Христос бачать ціле її життя. Вона буде дуже старатись уживати свій язик, щоб ним підбадьорювати і заохочувати інших, вона не буде лихословити або розпускати шкідливі плітки. Справді, їй годиться поводитись помірковано з харчами і напитками. Як дружина й мати, то християнська жінка повинна бути прикладом у своїй любові, готувати поживні обіди і тримати дім чистим та приємним. Любити свого чоловіка й дітей значить, що вона мусить  ставити родинні справи першими від своїх власних. Чоловік не повинен знаходити жодного доказу, що його дружина серйозно занедбує свої обов’язки. Але він повинен бачити, що в порівнянні з невіруючими жінками, вона справді є гарним прикладом.

ЗРІВНОВАЖЕНИЙ ПОГЛЯД ПРИКРАСИ

38. Яку пораду про прикрасу ми знаходимо у 1 Петра 3:3, і як це треба розуміти?

³⁸ Також, важливим є щоб дружина тримала прикрасу на правильному місці. Апостол Петро підкреслював те, щоб християнська дружина не турбувалась головно показною прикрасою. Він каже: „А окрасою їм нехай буде не зовнішнє,— заплітання волосся та навішання золота або вбирання одеж”. (1 Петра 3:3) У першому столітті н.е., жінки тратили дуже багато часу і зусилля заплітати їхнє довге волосся в дуже складні, увагу-захоплюючі зачіски, як-от арфи, сурми, вінки та корони. Додатково, вони прикрашали себе дуже пишним одягом і багатьма золотими ланцюжками, перстеннями й браслетами. Християнській жінці не годиться звертати такої крайньої уваги на фізичну прикрасу, тому що це натякне, що головна мета її життя був вигляд замість задовольняти Бога Єгову й Господа Ісуса Христа. Крім цього, жінки, яких головна мета в житті є зовнішній вигляд або мода часто стають горді, заздрісні і цікавляться тільки їхнім суспільним становищем. Це позбавляє серцю та розумові тихого духа і призводить до розстроєння та дратівливості.

39. Чому дружина не повинна занедбувати свій вигляд?

 ³⁹ Проте, це не значить, що християнська дружина не повинна доглядати свого вигляду. Коли апостол Павло давав подібну пораду відносно показного вбрання, то сказав: „Так само й жінки,— у скромнім убранні, з соромливістю та невинністю,— нехай прикрашають себе”. (1 Тимофія 2:9) Отже, християнська дружина мусить вважати, щоб не стала непривабливою для свого чоловіка бувши недбалою про її вбрання, волосся або фізичний вигляд. Крім цього, Біблія каже, що „жінка — чоловікові слава”. (1 Коринтян 11:7) Ясно є, що лінива, неохайна дружина не приносить слави своєму чоловікові. Вона принижує його вигляд в очах інших. І коли чоловік помірковано гордиться своїм виглядом, то неохайність його дружини може стати джерелом великого роздратування. Отже, дуже бажаним є, щоб убрання та прикраса християнської жінки відбивали її добрий розсудок коли вона вибирає вбрання, яке є скромне, або пристойне та відповідне.

„ТИХИЙ ТА ЛАГІДНИЙ ДУХ”

40. (а) Що робить християнську жінку дійсно вродливою? (б) З чим ми не повинні пов’язувати „тихого й лагідного духа”?

⁴⁰ Проте, правдива краса християнської дружини залежить від того, що є в її серці. Апостол Петро мудро заохочував, щоб її вбрання була „таємна особа серця у нетлінній прикрасі тихого і лагідного духа, що є дорогоцінне в очах Божих”. (1 Петра 3:4, НС) Цей „тихий і лагідний дух” не можна пов’язувати з зовнішнім покривалом приємної вдачі. Наприклад, жінка може бути солодкомовна і буде покірно коритись словом голові  родини. Однак, у серці, вона може старатись запанувати над своїм чоловіком бунтуванням і таємним плануванням та задумами.

41. Як жінка може вирішувати чи „тихий і лагідний дух” є частиною її постійної прикраси?

⁴¹ Але коли жінка справді має „тихого і лагідного духа”, то цей покірний дух відбиває те чим вона дійсно є в душі. Як жінка може вирішити чи цей „дух” є частиною її постійної прикраси? Вона може запитати себе: ,Що стається, коли часами мій чоловік стає нерозсудливий, нерозважливий, або ухиляється від своїх обов’язків? Чи я часто вибухаю гнівом, дуже розлютовуюсь і жорстоко осуджую чоловіка за його невдачі? Або, чи я стараюся бути лагідною, уникаючи сварки?’ Жінка, яка має „тихого та лагідного духа” не буде тільки позірно спокійною, а в душі немов той діючий вулкан, готовий до вибуху. Ні, під трудними обставинами, вона старається триматися своєї тихої і помірної натури зовнішньо і внутрішньо, щоб цим зробити глибоке враження на спостерігачів своєю внутрішньою мужністю й приємною поведінкою.

42. Згідно з 1 Петра 3:5, 6, то хто мав „тихого і лагідного духа”?

⁴² Такий „тихий і лагідний дух” відрізняв Богобоязливих жінок у передхристиянських часах. Звертаючи увагу на це, апостол Петро писав:

„Бо так само колись прикрашали себе й святі ті жінки, що клали надію на Бога й корились своїм чоловікам. Так Сара корилась Авраамові, і паном його називала. А ви — її діти, коли добро робите та не лякаєтесь жадного страху”.— 1 Петра 3:5, 6.

43. Що показує, що Сарра була ,свята жінка’, яка надіялась на Бога?

⁴³ Так як одна з тих „святих жінок” за передхристиянських  часів, Сарра покладала свою надію й довір’я на Єгову. Не так як дружина Лота, яка з палким бажанням оглянулась на Содом, тільки загинути, Сарра добровільно покинула вигоди міста Ур, і жила з своїм чоловіком, Авраамом у наметах ціле своє життя. Разом з Авраамом, вона чекала постійного життя під божественним правлінням. (Євреїв 11:8​-12) Справді, що Сарра не надавала значення матеріальному майнові й вигодам. Способом свого життя вона виявляла духовний погляд. Сарра оцінювала, що Бог дуже нагородить її в часі воскресіння. Подібно, християнські жінки сьогодні мудро задовольняють Бога Єгову і це є головною метою їхнього життя.— Порівняйте з Приповістей 31:30.

44. Що доказує, що Сарра глибоко шанувала свого чоловіка?

⁴⁴ Вродлива Сарра глибоко шанувала свого чоловіка. Коли прибули несподівані гості, то Авраам не вагався сказати своїй вірній дружині: „Візьми швидко три міри [,6 бушеля; 22 літри] пшеничної муки, заміси, і зроби коржі”. (1 Мойсеєва 18:6) Того ж самого дня, Сарра зверталась до Авраама, як її „пан”. Тому що вона зробила це в серці своїм, так що ніхто не чув, то це ясно показує, що вона дійсно підкорялась своєму чоловікові.— 1 Мойсеєва 18:12.

45. Що показує, що Сарра не була слабкої вдачі?

⁴⁵ Проте, Сарра не була жінкою слабкої вдачі. Коли вона зауважила як Ізмаїл, син єгипетської рабині, Агари, „глузував” з її власного сина Ісака, то Сарра переконливо висловилась перед Авраамом, кажучи: „Відпусти цю невільницю та сина її, бо син цієї невільниці не буде спадкоємцем з  моїм сином, Ісаком!” Що таким переконливим висловом перед Авраамом, вона не була невідповідно вибаглива або домінуюча (пануюча) показує те, що Єгова схвалив її просьбу. Всемогутній зауважив її просьбу зроблену в правильному дусі й спонукав Авраама виконати її.— 1 Мойсеєва 21:9​-12, НС.

46, 47. (а) Як жінка, яка висказує сильні переконливі погляди і бере провід таки може показати, що вона є покірна? (б) Що нам сподіватись від Богобійної жінки?

⁴⁶ Подібно, покірна християнська жінка не мусить бути безхарактерною або слабкої вдачі. Вона може висказувати свої особисті погляди й брати перші кроки, щоб залагоджувати деякі справи, важливі для родинного щастя. Але вона не буде забувати про бажання і почуття свого чоловіка дозволяючи цим керувати її, коли ходить купувати, прикрашає дім або доглядає інших домашніх обов’язків. Коли вона не є певна про погляд чоловіка відносно якоїсь діяльності або великої покупки, то коли перше порадиться з чоловіком, може уникнути проблем. Стараючись сповняти свої дружинні обов’язки у спосіб, приємний Богові, то вона також буде задовольняти свого чоловіка, не даючи йому переконливої причини знаходити ваду. Така дружина звичайно набуває честь і повагу в родині. Її стан доказується подібним до здібної дружини про яку говориться в Приповістей 31:11, 28: „Довіряє їй серце її чоловіка... Устають її діти, і хвалять її, чоловік її — й він похваляє її”. Чоловік, який є певний, що його дружина буде мудро поводитись і не буде піддавати небезпеці добробут родини, не буде накладати різних правил, щоб ними контролювати нерозсудливі  вчинки. У подружжю буде гарне взаєморозуміння. У догляді родинних справ, дружина буде тішитись нагодою вживати всі свої здібності й заповзятливості до повної міри.

⁴⁷ Щоб стати Богобійною жінкою у біблійному відношенні, то християнська дружина мусить бути працьовита й заповзятливо допомагати іншим. Отже, вона не буде жінкою, яка живе „у тіні” свого чоловіка. (Порівняйте з кн. Приповістей 31:13 до 22, 24, 27.) Це можливо бачити з того, що Біблія говорить про християнських жінок, кваліфікованих внесення до спеціального списку в першому столітті н.е. Ми читаємо: „А вдову вносити до списку не менше, як шістдесятилітню, що була за дружину одному чоловікові, засвідчену в добрих ділах, якщо дітей виховала, якщо подорожніх приймала, якщо ноги святим умивала, якщо помагала обездоленим, якщо всякий добрий вчинок виконувала”. (1 Тимофія 5:9, 10) Зауважте, що історія її гарних учинків тягнеться до часу, коли вона ще була „дружиною одному чоловікові”. Отже, ми не хочемо недоречно пов’язувати „тихого і лагідного духа” з тим, що дійсно може бути тільки брак керівної ролі й працьовитості.

КОРИСТІ З РОЗВИТКУ ХРИСТОПОДІБНОГО ДУХА

48. Як християнська дружина може більш уподібнюватись до Сина Божого?

⁴⁸ Тому що Христос є ,приклад, щоб усі учні наслідували Його’, то християнська дружина буде старатись бути більш подібною до Нього під невигідними обставинами. (1 Петра 2:21) Це вимагає, щоб вона чесно оцінювала свої слова та вчинки.  Тоді, у молитві обдумуючи приклад Ісуса Христа і просячи Бога Єгови, щоб Своїм духом Він допоміг їй стати кращою дружиною, то до більшої міри вона буде розвивати „розум Христа”. (1 Коринтян 2:16) Інші будуть бачити її поступ. Це тому, що чим більше думаємо про гарні риси, похвальні вчинки того, кого любимо, то тим більше будемо старатись ставати такими як він.

49-51. (а) Чому це завжди є мудрість для дружини пристосовувати біблійні принципи? (б) Які гарні користі можуть приходити від вірного додержування Письма? (в) Якої „причини на жах” християнська жінка не повинна боятись, і чому?

⁴⁹ Навіть коли чоловік поводиться нерозсудливо й неласкаво, або не сповняє своїх відповідальностей, то дружина може бути певна, що з застосовування біблійних принципів будуть найкращі наслідки під такими обставинами. Дружина мало користає, коли суперечить кожне неправильне рішення свого чоловіка, і таким чином нехтує біблійну пораду, щоб коритись йому. Люди є схильні оборонятись навіть коли помиляються. Отже, коли дружина буде сваритись кожного разу, коли чоловік погано вирішить, то він може ставитись до цього в спосіб, якого вона не сподівалась. Він може постановити ще більше ігнорувати її пропонування, щоб показати їй, що йому не потрібно її поради. З другого боку, коли своїм відношенням вона відбиває розуміння, що ми, грішні люди, помиляємось, то цим заохотить його звертати більше уваги на її думки наступного разу. Йому буде легше не ставати надто чутливим у таких справах.

⁵⁰ Заохочуючи свого чоловіка у лагідний, ніжний спосіб, то християнська дружина може спонукати  його серйозно задуматись над способом свого життя і через це він може змінитись. Хоч зміна може бути повільна, то дружина таки відразу отримає свою нагороду. Яку? Вона уникає великих хвилюючих напруг, жовчності і неприємності до яких сварка з чоловіком може довести.— Приповістей 14:29, 30.

⁵¹ Коли дружина й буде вірно дотримувати те, що Письмо вчить поведінкою і словом, то це не завжди наверне її невіруючого чоловіка до Християнства. Однак, вона таки буде задоволена знанням, що її шлях є ,приємний Богові’. Похвальний спосіб, яким вона справляється з її відповідальностями, як дружина й матір є частиною її гарних вчинків, що є мов скарб покладений на небі. Той скарб видасть великі користі у формі божественних благословень. (Матвія 6:20) Оцінюючи важливість доброго стану перед Богом, то вона повинна продовжувати „чинити добро” не боячись жодної „причини на жах” — зловживання, погроз або опозиції, яка може приходити через те, що вона є ученицею Ісуса Христа. Замість піддаватись страхові і втратити її споріднення з Єговою та Його Сином, то вона може вважати її досвід як страждання заради Христа. Таким чином вона доказує себе бути дочкою підкореної Сарри, тієї вірної побожної жінки.

„ЗГІДНО ІЗ ЗНАННЯМ”

52. Що є значним про спосіб, яким Петро вживає грецьке слово, що означає „так само”, коли дає пораду християнським чоловікам?

⁵² Так як дружина, через своє споріднення з чоловіком, має деякі обов’язки, то також чоловік, через його споріднення з дружиною. Апостол Петро  пригадав чоловікам про це, вживаючи грецьке слово на „також” або „так само”, щоб пов’язати своє застереження з його попередньою порадою дружинам, кажучи:

„Чоловіки,— так само живіть разом із дружинами за розумом [згідно із знанням, НС], як зо слабішою жіночою посудиною, і виявляйте їм честь, бо й вони є співспадкоємці благодаті життя, щоб не спинялися ваші молитви”.— 1 Петра 3:7.

53. Що повинно керувати спосіб, яким чоловік живе з його дружиною?

⁵³ Вартим уваги є те, що натхненний апостол, сам одружений чоловік, перше звертає увагу на те, щоб чоловіки жили з дружинами із „знанням”. (Марка 1:30; 1 Коринтян 9:5) Певно, що чоловік бажає добре знати свою дружину — її почуття, силу, обмеження й те, що вона любить і не любить. Але, ще важливішим, чоловік повинен навчитись про його відповідальності, як християнський чоловік. Коли чоловік буде добре знати свою дружину й також його Богомпризначену роль, то може ,жити з його дружиною згідно з знанням’.

54. Що потрібно, щоб головувати?

⁵⁴ Писання показують, що чоловік є головою своєї дружини. Але він не є її цілковитою головою, тому що сам мусить коритись головуванні Ісуса Христа в родинних справах. „Всякому чоловікові голова — Христос”, Біблія каже. (1 Коринтян 11:3) „Чоловіки”, написав апостол Павло, „любіть своїх дружин, як і Христос полюбив церкву [збір, НС], і віддав за неї Себе”. (Ефесян 5:25) Отже спосіб, яким Син Божий поводиться з християнським збором є прикладом для чоловіків, щоб вони сповняли їхні родинні обов’язки. І в  головуванні Ісуса Христа над збором не бачимо нічого тиранського або жорстокого. Він навіть віддав Своє життя за нього. Отже, головування чоловіка не дає йому дозволу панувати над його дружиною, ставити її в низьке принижене положення. Замість цього, він має відповідальність саможертвувати своєю любов’ю бувши готовим ставити добробут і потреби своєї дружини на першому місці від своїх власних особистих бажань та переваг.

55. Тому що Ісус Христос є прикладом, то що християнським чоловікам слід робити?

⁵⁵ Тому що Ісус Христос є досконалим прикладом для чоловіків, то вони повинні навчатись як Він поводився з Своїми учнями. Ще важливішим, чоловіки повинні пристосовуватись до прикладу Сина Божого у виконанні їхніх родинних відповідальностей. Обдумайте тепер кілька з багатьох учинків, яких Ісус Христос виконував на землі на догляд Своїх учнів.

56, 57. (а) Як Син Божий показав, що дійсно цікавився духовним добробутом Своїх учнів? (б) Маючи на увазі Ісусів приклад, то що чоловік може запитати себе?

⁵⁶ Син Божий щиро цікавився духовним добробутом Своїх послідовників. Навіть коли вони не розуміли важливих справ, то Він не ставав нетерплячим з ними. Він відкладав час пояснювати їм Своє вчення, щоб вони добре розуміли його. (Матвія 16:6​-12; Івана 16:16​-30) Коли вони не мали правильного погляду про своє споріднення один з одним, то Ісус повторно навчав їх, щоб вони покірно служили іншим людям. (Марка 9:33​-37; 10:42​-44; Луки 22:24​-27) Останньої ночі Свого життя з ними на землі, то щоб підкріпити Своє вчення про покірність, Він обмив учням ноги, даючи їм  приклад. (Івана 13:5​-15) Ісус також шанував обмеження Своїх учнів і не давав їм більше інформації, ніж вони могли розуміти в той час.— Івана 16:4, 12.

⁵⁷ Отже, християнський чоловік може запитати себе: ,Скільки я турбуюся духовним добробутом моєї дружини й дітей? Чи я є певний, що вони розуміють біблійні принципи? Коли зауважую неправильні відношення та вчинки, то чи я пояснюю їм чому ці не є правильні, і чому потрібно змінитись? Чи я шаную їхнє обмеження і не вимагаю забагато від них?’

58. Як чоловік може наслідувати Ісусів приклад, коли обдумує фізичні потреби своєї родини?

⁵⁸ Син Божий зауважував фізичні потреби Своїх учнів. Коли апостоли вернулись до Ісуса після проповідування й дали Йому рапорт своєї праці, то Він сказав: „Ідіть осібно самі до безлюдного місця, та трохи спочиньте”. (Марка 6:31) Подібно, чоловік є мудрий, коли розкладає час, щоб його дружина й діти мали час на відпочинок та дозвілля від регулярного щоденного заведеного порядку в житті.

59, 60. (а) Як Ісус Христос довіряв Своїм учням? (б) Як це може допомогти чоловікові бути головою?

⁵⁹ У Своєму головуванні, то Ісус Христос не обмежував членів збору ускладненими законами. Він дав їм тільки важливі накази й керівництво, як основу за якою вони могли вирішувати різні проблеми життя. Його самопожертвована любов, разом з довір’ям до Його учнів, дійсно „примушувала” їх відноситись з подібною любов’ю, роблячи все можливе, щоб задовольняти Його.— 2 Коринтян 5:14, 15; порівняйте з 1 пос. до Тимофія 1:12; 1 Івана 5:2, 3.

 ⁶⁰ Так само, коли чоловік довіряє своїй дружині, то це може дуже допомогти зберегти щасливе подружжя. Дружина, коли має мало свободи брати провід у сповненні своїх відповідальностей скоро загубить радість у своїй роботі. Вона буде почуватись обмеженою щодо вживання свого знання, талантів та здібностей, і буде розтроюватись. З другого боку, коли чоловік дозволяє своїй дружині вирішувати деякі важливі справи, то вона матиме приємність, коли залагоджує справи в такий спосіб, щоб потішати свого чоловіка.

„ПРИЗНАЧАЙТЕ ЇМ ЧЕСТЬ, ЯК СЛАБІШІЙ ПОСУДИНІ”

61-63. (а) Що Письмо каже про спосіб, яким чоловік повинен поводитись з своєю дружиною? (б) Від чого чоловік повинен ухилятись, коли призначає шановне місце своїй дружині? (в) Що чоловік повинен бути готовий робити у важливих родинних справах? (г) Чому це не вистачає тільки звертати увагу на промовлене слово, коли чоловік робить останнє рішення?

⁶¹ Живучи з дружиною згідно з його знанням про неї як особу, знаючи свої біблійні відповідальності до неї, то чоловік також буде призначати їй „честь, як слабішій жіночій посудині”. Тому що тілесно жінка звичайно має більші фізичні обмеження від чоловіка, то вона є „слабіша посудина”. Але в родині вона повинна мати почесний й поважний стан. Наступні слова апостола Павла показують як чоловік може призначати честь своїй дружині: „У цей спосіб чоловіки повинні любити своїх дружин, як власні тіла. Той, хто любить свою дружину, той любить себе самого, бо жодний чоловік ніколи не зненавидів власного тіла, але годує й добре дбає про нього, як і Христос про збір”.— Ефесян 5:28, 29, НС.

 ⁶² Чоловіки звичайно не принижують свої власні досягнення, не дають собі вигляду нездатності, не поводяться жорстоко з своїм тілом, і не нехтують потребою відпочинку та відсвіження. Вони не хочуть надавати собі вигляду, що є „ні до чого непридатні”, але бажають мати шановне становище в очах інших. Коли чоловік є дійсним християнином, то не буде насміхатись з слабкостей своєї дружини, принижуючи її або якимсь іншим способом витворювати в неї почуття пониження. Він буде так само поважати свою дружину, як бажає, щоб люди його поважали, даючи їй почуття, що він оцінює і потребує її.

⁶³ Щоб дружина мала почесне становище в родині, то чоловік повинен дискутувати з нею про родинні справи в лагідний й розсудливий спосіб, даючи їй нагоду висказувати свої думки та ідеї. Дружина повинна сміливо висловлюватись, бувши певна, що чоловік не буде злегка відкидати те, що вона каже, але буде добре вислухувати її. (Порівняйте з кн. Суддів 13:21​-23; 1 Самуїловою 25:23​-34; Приповістей 1:5, 6, 8, 9.) Крім цього, чоловік повинен зауважувати, не тільки те, що вона говорить. Глибокі внутрішні почуття можуть виявлятись тоном голосу, виразом обличчя або браком захоплення або мимовільності. (Порівняйте з кн. Приповістей 15:13.) Чоловік, який вже добре знає свою дружину не буде ігнорувати такими речами й сліпо робити щось через яке можуть розвинутись непотрібні роздратування.

64. Коли чоловік не повинен погоджуватись з своєю дружиною, і чому це є корисним?

⁶⁴ Певно, що коли, як голова родини, чоловік є цілком переконаний, що якийсь вчинок може  пошкодити родині, то він не погодиться з бажанням своєї дружини. (Порівняйте з 4 Мойсеєвою 30:6​-8.) Він знає, що має біблійний обов’язок підтримувати те, що щиро вірить є правильне, незважаючи на те, що дружина може розхвилюватись. Коли б чоловік погодився з бажанням своєї дружини проти свого розсудку, то це була б ганьба для Бога, Який дав йому відповідальність голови в родині. І коли б пізніше родина потерпіла через це, то він міг би стати жовчним на дружину. З другого боку, родина користає, коли чоловік непохитно обстоює ті рішення, які він вірить є найкращі для родини. Коли він рішив за допомогою молитви й в гармонії з біблійними принципами, то дружина може помічати мудрість цього рішення і буде радіти тому, що чоловік не піддався їй. Це підкріпить її пошану до нього й збільшить її щастя, а також щастя цілої родини.

ДУХОВНА ПРИЧИНА

65. Через які духовні причини християнський чоловік повинен жити з його віруючою дружиною „згідно з знанням”?

⁶⁵ Християнський чоловік має непереборну причину жити з своєю віруючою дружиною „згідно з знанням”, віддаючи їй честь. Це не тому, щоб тільки, мати більший мир у родині. Християнський апостол Петро показав своїм співвіруючим ще більшу причину. Він пояснив, що чоловіки є ,спадкоємці з їхніми дружинами незаслуженої ласки життя’. Через Його жертовну смерть, Ісус Христос дав чоловікам і жінкам нагоду визволитись від засуду гріха й смерті, маючи на увазі вічне життя. Дружина може мати такий самий ухвалений стан перед Богом і Христом, як її  чоловік. Це є дуже серйозна причина чому чоловік повинен вважати і не поводитись з своєю дружиною мов вона була нижчої якості й мала меншу вартість у Божих очах від нього.

66. Коли справи подружжя не розв’язано по-біблійному, то чому з цього виникає серйозна духовна шкода?

⁶⁶ Коли справи подружжя не розв’язано згідно з прикладом Ісуса Христа та Його збором, то це пошкодить духовності обох чоловіка й дружини. Так ,молитви можуть спинятись’. Коли члени родини завжди є готові сваритись, ображуються, таять незадоволення і поводяться жорстоко та нерозсудливо, тоді буде трудно приступати до Бога в молитві. Почуваючись присуджена в серці, людина не може сміливо молитись. (1 Івана 3:21) Також, Бог Єгова наложив вимоги для слухання молитов. Він не буде слухати прохання за поміччю від немилосердних осіб, які не хочуть прощати за переступи інших. (Матвія 18:21​-35) Він слухає тільки тих, які стараються узгоджувати їхнє життя з Його наказами. (1 Івана 3:22) Ні чоловіки, ні дружини, котрі в їхнім подружжю не наслідують приклад Ісуса Христа так як Він поводився з збором, не можуть сподіватись божественної допомоги в розв’язуванні своїх проблем. З другого боку, вірно слухатись біблійного застереження запевняє божественне схвалення і благословення. Справді, це є гарна нагорода, яка приходить тим, які коряться головуванні Божого Сина.

ПІДКОРЕННЯ В ХРИСТИЯНСЬКОМУ ЗБОРІ

67. Згідно з Матвія 23:8​-11, яке відношення повинно існувати в християнському зборі?

⁶⁷ Також у християнському зборі необхідно признавати  Христове головування. Це признання буде впливати на відношення і поведінку особистих членів один до одного. Згідно з Ісусовими власними словами, Його збір мав бути братерством. Він сказав Своїм учням: „А ви вчителями не звіться,— бо один вам Учитель, а ви всі брати. І не називайте нікого отцем на землі,— бо один вам Отець, що на небі. І не звіться наставниками, бо один вам Наставник,— Христос. Хто між вами найбільший, хай слугою вам буде”.— Матвія 23:8​-11.

68, 69. (а) Тому що збір є братерство, то які права не слід дозволяти в ньому? (б) Що Тимофій мав пам’ятати в його стосунках з членами збору?

⁶⁸ Отже, в зборі ніхто не повинен розпоряджатись князем. Але ті, які служать як старші й вчителі збору повинні наслідувати Господа, Христа, і покірно трудитись заради своїх братів. Проте, тому що збір є братерство складаючись з молодих і старих, мужчин і жінок, то особисті члени, не мають права нарушувати природне почуття пристойності. Апостол Павло порадив Тимофія: „Старшого не докоряй, але вмовляй, немов батька, а молодших — як братів, старших жінок,— немов матірок, молодших — як сестер, зо всякою чистістю”.— 1 Тимофія 5:1, 2.

⁶⁹ У тому часі коли апостол писав ці слова, то правдоподібно Тимофій був у тридцятих роках свого життя. Хоч він уже служив як призначений старший, то Павло нагадував йому не забувати, що він ще був досить молодий. Коли було потрібно поправити старшого чоловіка, то Тимофій не мав поводитись з ним жорстоко, але вмовляти  його так як шанобливий син умовляє батька свого. (Порівняйте з шанобливим способом, яким сини Якова благали його, так як є записано в 1 Мойсеєвій 43:2​-10.) Старших жінок також потрібно шанувати й поводитись з ними ласкаво неначе з матерями. Навіть з молодшими Тимофій не мав дозволяти собі свободу робити те, що хотів, але мав поводитись з ними так як з люблячими рідними братами. Через сильну привабливість, яку чоловіки відчувають до жінок, то це було дуже відповідно перестерегти Тимофія поводитись з молодими жінками немов вони були його рідні „сестри, зо всякою чистістю”. Це значить, що в його товаришуванні з молодими християнськими жінками, він мав триматись чистим, думкою, словом і вчинком.

70. (а) Чому потрібно покірного духа, щоб правильно поводитись у зборі? (б) Що може допомогти комусь продовжувати мати покірливого духа?

⁷⁰ У нашому спорідненні з іншими членами збору, то ми мусимо бути покірні, щоб триматись свого місця й не порушувати природного почуття пристойності та правильності. Отже, Петро належно заохочував: „Також молоді,— коріться старшим!” (1 Петра 5:5) Молоді повинні старатись кооперувати з старшими, зокрема з призначеними старшими збору. Певно це не було б правильно для молодого чоловіка говорити або поводитись з старшими чоловіками у такий спосіб, яким навіть не подумав би поводитись з рідним батьком. Але, що молодому чоловікові робити, щоб підтримувати дух підкорення? Йому поможе подумати про похвальні риси старших братів і про їхню вірну службу. Це допоможе йому глибше любити й  оцінювати їх.— Порівняйте з пос. до Євреїв 13:7, 17.

71. Що це значить ,підперезатись скромністю розуму’?

⁷¹ Певна річ, Петро не тільки заохочував молодих чоловіків коритись старшим. Він продовжав. „А ви всі підпережіть себе скромністю розуму один до одного”. (НС) У оригінальній мові, вислів на „підпережіть себе скромністю розуму”, передає думку нав’язування такої скромності розуму на себе вузлами. Та „скромність розуму” мала бути неначе фартушок або одяг, яким слуга підперезується. Отже, дух, якого Петро заохочував — це охочість служити й допомагати іншим. Як гарно це є коли ми шануємо і з повагою поводимось з всіма членами збору, надаючи їм належного почуття власної гідності! Такий шлях доводить до благословення й ласки від Єгови, бо Петро додає: „Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать”.— 1 Петра 5:5.

72. Які нагороди приходять тим, які властиво підкоряються?

⁷² Насправді, ми отримаємо велику нагороду, коли будемо підкорятись у гармонії з святим Письмом. Це ніколи не погіршить поганий стан, але дасть нам добре сумління перед Богом і людьми. Підкорятись урядовим владам, роботодавцям, наглядачам або невіруючому чоловікові може дати гарне свідоцтво відносно цінності правдивого Християнства й допомогти ще іншим стати учнями Божого Сина, маючи на меті одержати вічне життя. Ми можемо бути певні, що Бог Єгова дуже нагородить нас за те, що ми наслідували такий шлях приємний в Його очах. Так, властиве підкорення владі є дуже важливе, коли хочемо втішатись найкращим способом життя тепер.

[Запитання для вивчення]