Розділ 35

Найвідоміша проповідь усіх часів

ОСЬ одна з найбільш відомих сцен у біблійній історії — Ісус сидить на схилі гори і виголошує знамениту Нагірну проповідь. Це відбувається біля Галілейського моря, скоріш за все, неподалік Капернаума. Провівши всю ніч у молитві, Ісус щойно вибрав зі своїх учнів дванадцять апостолів. Потім разом з ними він спускається на рівне місце на схилі гори.

Мабуть, Ісус дуже втомився і йому хочеться поспати. Але довкола нього надзвичайно багато людей. Дехто прийшов аж з Юдеї та Єрусалима, подолавши близько 100 кілометрів. Інші прибули з півночі, з приморських земель Тира й Сидона. Вони прийшли послухати Ісуса і зцілитися від хвороб. Серед присутніх є навіть люди, яких мучать демони, злі ангели Сатани.

Коли приходить Ісус, всі хворі підходять до нього, щоб доторкнутись, і він зціляє їх. Потім Ісус, очевидно, піднімається трохи вище, сідає і починає навчати натовп, який розмістився перед ним на рівному місці. Тільки подумайте: жоден з Ісусових слухачів не страждає від якоїсь серйозної хвороби!

Люди хочуть послухати вчителя, який здійснює такі дивовижні чудеса. Однак Ісус виголошує проповідь у першу чергу для своїх учнів, які, мабуть, розмістилися найближче до нього. Щоб ця проповідь принесла пожиток і нам, її записали Матвій та Лука.

Розповідь Матвія в чотири рази довша за розповідь Луки. Крім того, як видно з порівняння Матвія 6:9—13 з Луки 11:1—4 та Матвія 6:25—34 з Луки 12:22—31, дещо з того, що Матвій записав як частину цієї проповіді, Лука пов’язує з іншими періодами служіння Ісуса. Але в цьому немає нічого дивного: Ісус, вірогідно, не раз навчав того самого, тож Лука записав деякі його повчання, відносячи їх до інших обставин.

Чому Нагірна проповідь така цінна? Не тільки тому, що вона має глибокий духовний зміст, а й тому, що Ісус викладає свої істини просто і зрозуміло. Він говорить про повсякденні справи і про те, що знайоме людям. Тому ті, хто намагається узгодити своє життя з Божою волею, легко розуміють думки Ісуса.

Хто по-справжньому щасливий?

Кожен хоче бути щасливим. Ісус це добре розуміє і тому на початку Нагірної проповіді говорить про тих, хто по-справжньому щасливий. Неважко здогадатися, що це відразу полонить увагу його численних слухачів. Але його перші слова, мабуть, здаються багатьом суперечливими.

Звертаючись до своїх учнів, Ісус каже: «Щасливі ви, бідні, бо царство Боже — ваше. Щасливі ви, хто голодує тепер, бо ви будете насичені. Щасливі ви, хто плаче тепер, бо ви будете сміятися. Щасливі ви, коли... інші вас ненавидять... Радійте у той день і веселіться, бо в небі вас чекає велика нагорода».

Так описує початок проповіді Лука. Але, згідно з Матвієм, Ісус говорить, що також щасливі лагідні, милосердні, чисті серцем і миротворці. За словами Ісуса, такі люди щасливі, бо вони успадкують землю, їм буде виявлено милосердя, вони побачать Бога і їх буде названо Божими синами.

Коли Ісус говорить про щастя, то не має на увазі лише веселощі і радість, які відчуває людина, коли розважається. Справжнє щастя набагато глибше: це відчуття вдоволення, радість від здійснення сподівань і від досягнення життєвих цілей.

Як зазначає Ісус, по-справжньому щасливі люди усвідомлюють свої духовні потреби і засмучуються через свій гріховний стан, вони пізнають Бога і служать йому. Такі люди щасливі, навіть коли їх ненавидять і переслідують за виконання Божої волі, адже вони знають, що догоджають Богу й отримають від нього нагороду — вічне життя.

Однак багато Ісусових слухачів, як і деякі люди сьогодні, вважають щасливими тільки тих, хто багатий і живе у своє задоволення. Ісус знає, що це не так. Тому він говорить щось зовсім протилежне, дивуючи багатьох своїх слухачів:

«Горе вам, багачі, тому що ви отримуєте свою втіху сповна. Горе вам, хто є ситий тепер, бо ви будете голодувати. Горе вам, хто сміється тепер, бо ви будете тужити й плакати. Горе вам, коли всі люди вас хвалять, бо їхні прабатьки те саме робили і лжепророкам».

Що Ісус має на увазі? Чому горе тим, хто багатий, хто любить веселощі і тим, хто шукає похвали від людей? Тому що у житті людини, яка має і цінує все це, вже не знаходиться місця для служіння Богові, проте тільки служіння Богові приносить справжнє щастя. З іншого боку, Ісус не має на увазі, ніби людина щаслива лише тому, що вона бідна, голодна або сумна. Однак часто саме такі знедолені люди приймають Ісусові вчення і в результаті отримують справжнє щастя.

Потім Ісус звертається до учнів, кажучи: «Ви — сіль землі». Звичайно, він не хоче сказати цим, що учні є буквальною сіллю. Сіль має властивості зберігати від зіпсуття. Біля жертовника у храмі Єгови лежала велика купа солі, і священики, які там служили, брали її, щоб солити жертви.

В якому розумінні учні Ісуса є «сіллю землі»? Вони подібні до солі в тому, як впливають на людей. Звістка, яку вони несуть, зберігає життя тим, хто відгукується на неї. Ця звістка вчить таких людей виявляти постійність, відданість і вірність, а також захищає їх від духовного та морального зіпсуття.

«Ви — світло для світу»,— каже Ісус своїм учням. Світильник не накривають кошиком, а ставлять на підставку, тому Ісус говорить: «Подібно й ваше світло нехай світить перед людьми». Відгукуючись на це заохочення, учні Ісуса відкрито проповідують і подають яскравий приклад того, як жити за біблійними принципами.

Високі норми для послідовників Ісуса

Релігійні провідники нещодавно змовлялися вбити Ісуса, бо вважають його порушником Божого Закону. Тому, продовжуючи Нагірну проповідь, Ісус каже: «Не думайте, що я прийшов скасувати Закон та Пророків. Не скасувати я прийшов, а виконати».

Ісус з великою повагою ставиться до Божого Закону і заохочує до цього інших, говорячи: «Хто порушить одну з цих найменших заповідей і навчатиме того людей, буде названий “найменшим” у небесному царстві», тобто така особа взагалі не ввійде в Царство.

Ісус не тільки не нехтує Божим Законом, він навіть засуджує спосіб мислення, який може довести людину до порушення Закону. Згадавши, що Закон наказує: «Не вбивай», Ісус додає: «Проте кажу вам: кожен, хто не припиняє гніватись на свого брата, теж буде відповідати перед судом».

Тривалий гнів дуже небезпечний, адже може довести навіть до вбивства, тому Ісус показує на прикладі, яких зусиль треба докласти заради примирення. Він навчає: «Коли ж ти принесеш дар до жертовника і там пригадаєш, що твій брат має щось проти тебе, залиши дар перед жертовником і піди звідти: спочатку примирися з братом, а тоді повернись та принеси свій дар».

Звертаючи увагу на сьому з Десяти заповідей, Ісус продовжує: «Ви чули, що сказано: “Не чини перелюбу”». Однак він засуджує навіть спосіб мислення, який може довести до перелюбу. «А я вам кажу: кожен, хто не припиняє дивитись на жінку, щоб розпалитись до неї пристрастю, уже вчинив з нею перелюб у своєму серці».

Ісус говорить тут не про випадкову неморальну думку, він має на увазі постійні роздуми про перелюб — коли хтось «не припиняє дивитись». Такі роздуми викликають пристрасне бажання, яке при слушній нагоді може призвести до перелюбу. Як не допустити цього? Ісус показує на прикладі, що, можливо, доведеться вжити крайніх заходів: «Якщо твоє праве око доводить тебе до спотикання, вирви його й викинь... Також якщо права рука доводить тебе до спотикання, відсічи її і викинь».

Люди переважно готові пожертвувати буквальною частиною тіла, яка вражена хворобою, щоб врятувати своє життя. Але, згідно зі словами Ісуса, ще важливіше «відкинути» все, навіть щось таке цінне, як око чи рука, щоб захистити себе від неморальних думок і вчинків. Ісус пояснює: якщо людина цього не зробить, вона буде вкинена в геєну. (Геєна — це великий смітник поблизу Єрусалима, в якому постійно горить вогонь, і вона символізує вічне знищення).

Також Ісус обговорює, як поводитися з людьми, які кривдять і ображають інших. «Не противтеся злій людині,— радить він.— Хто вдарить тебе по правій щоці, підстав йому й ліву». Ці слова Ісуса не означають, що у разі нападу людина не повинна захищати себе чи своїх рідних. Ляпас дають не для того, щоб завдати фізичної шкоди, а щоб зневажити. Ісус говорить, що коли нас провокують на бійку або сварку буквальним ляпасом чи образливими словами, то неправильно відповідати тим самим.

Звернувши увагу на Божий Закон, який наказує любити свого ближнього, Ісус далі говорить: «А я вам кажу: не переставайте любити своїх ворогів і молитися за своїх гонителів». Він наводить переконливу підставу для цього: «Так ви станете синами вашого небесного Батька, адже він наказує сонцю своєму сходити над злими і добрими».

Ісус завершує цю частину своєї проповіді таким напученням: «Тож будьте досконалі, як і ваш небесний Батько». Ісус не говорить, що люди можуть бути досконалими у повному розумінні цього слова. Але, наслідуючи приклад Бога, вони можуть любити навіть своїх ворогів. У паралельному місці в Луки сказано: «Завжди будьте милосердні, як і ваш Батько милосердний».

Молитва і довіра до Бога

Продовжуючи проповідь, Ісус засуджує лицемірство людей, які виставляють на показ свою удавану побожність. «Коли даєш милостиню,— каже він,— не сурми перед собою, як це роблять лицеміри».

«Також,— продовжує Ісус,— коли молитесь, не будьте як лицеміри, котрі люблять молитися, стоячи в синагогах та на розі головних вулиць, щоб їх бачили люди». Він навчає: «Ти ж, коли молишся, увійди до своєї кімнати і, зачинивши за собою двері, помолися до Батька, якого не видно». Ісус не засуджує прилюдних молитов, адже він сам не раз молився з іншими. Натомість він засуджує молитви, які промовляються, щоб вразити слухачів і отримати від них похвалу.

Ісус радить: «Молячись, не повторюйте одне і те ж, як люди з інших народів». Ісусові слова не означають, що повторення саме по собі є неправильним. Якось він сам молився, «благаючи про те саме». Ісус засуджує повторювання «одного і того ж», як це роблять люди, які перебирають чотки і механічно повторюють завчені молитви.

Щоб навчити своїх слухачів молитися, Ісус дає їм зразкову молитву, в якій міститься сім прохань. У перших трьох виражається належне визнання Божої верховної влади і його намірів. Це прохання про те, щоб освячувалось ім’я Бога, прийшло його Царство і щоб виконувалась його воля. Решта чотири — це особисті прохання: про хліб на кожен день, прощення гріхів, допомогу в спокусі і про визволення від Злого.

Ведучи далі, Ісус застерігає, що надмірна зосередженість на матеріальних речах може стати пасткою. Він заохочує: «Перестаньте складати собі скарби на землі, де нищить їх міль та іржа і де злодії вломлюються та крадуть». Такі скарби не тільки недовговічні, вони не роблять нас ціннішими в очах Бога.

Тому Ісус каже: «Натомість складайте собі скарби на небі». Ми складаємо такі скарби, коли ставимо служіння Богу на перше місце у своєму житті. Якщо ми це робимо, то ніхто не зможе зменшити нашу цінність в очах Бога і позбавити нас обіцяної ним нагороди. Ісус додає: «Де скарб твій, там буде і серце твоє».

Далі, говорячи про пастку матеріалізму, Ісус наводить приклад: «Око — це світильник тіла. Отже, якщо око твоє зосереджене на чомусь одному, то й усе тіло твоє буде ясне; проте якщо твоє око зосереджене на тому, що зле, то й усе тіло буде темне». Здорове око для тіла — все одно, що запалений світильник у темному місці. Але щоб око добре бачило, воно має бути зосереджене на чомусь одному. Якщо ж око бачить нечітко, то людина не може правильно оцінювати побачене. Тоді матеріалістичні цілі стають важливіші за служіння Богу, внаслідок чого «усе тіло» робиться темним.

Ісус підкреслює цю думку переконливим прикладом: «Ніхто не може бути рабом двох панів, бо якщо одного з них він буде любити й горнутися до нього, то іншого він обов’язково зненавидить або принаймні ним знехтує. Не можете бути рабами Бога і Багатства».

Давши цю пораду, Ісус запевняє своїх слухачів, що їм не треба надмірно турбуватися про свої матеріальні потреби, якщо вони ставлять служіння Богу на перше місце в своєму житті. «Поспостерігайте уважно за птахами небесними,— каже Ісус,— вони не сіють, не жнуть, не збирають у комори, але ваш небесний Батько їх годує». Тоді він запитує: «Хіба ви не цінніші від них?»

Потім Ісус показує на польові лілії і говорить, що «навіть Соломон у всій своїй славі не наряджався так, як котрась із них». Ісус веде далі: «Тож якщо Бог так одягає рослинку в полі... то чи ж не одягне він вас, маловіри?» Насамкінець Ісус каже: «Ніколи не тривожтеся і не кажіть: “Що нам їсти?” або “Що пити?” або “У що одягатися?” (...) Ваш небесний Батько знає, що ви всього цього потребуєте. Отже, і далі шукайте найперше царства і Божої праведності, а все те інше вам додасться».

Дорога до життя

Іти дорогою, яка веде до життя,— означає твердо триматися Ісусових вчень. Але це нелегко. Фарисеї, наприклад, схильні суворо судити інших, і багато хто, мабуть, наслідує їх. Тому далі в Нагірній проповіді Ісус застерігає: «Перестаньте судити, щоб і вас не судили. Бо яким судом судите ви, таким судитимуть і вас».

Дуже небезпечно йти за фарисеями, які схильні до критиканства. Як пише Лука, Ісус підкреслює цю думку, наводячи такий приклад: «Чи може сліпий вести сліпого? Хіба не впадуть обидва в яму?»

Надмірно критикувати інших, перебільшувати їхні помилки і постійно прискіпуватися — це серйозна провина. Тож Ісус запитує: «Як можеш казати братові: “Дозволь мені вийняти скалку з твого ока”, якщо у тебе в оці колода? Лицеміре! Спочатку вийми зі свого ока колоду і тоді чітко побачиш, як вийняти з братового ока скалку».

Це не означає, що Ісусові учні, спілкуючись з іншими людьми, не повинні керуватися проникливістю, адже Ісус їм говорить: «Не давайте святого псам і не кидайте перлин свиням». Істини з Божого Слова — святі. Їх можна прирівняти до перлин. Якщо хтось, наче пес або свиня, не виявляє вдячності за ці дорогоцінні істини, учні Ісуса мають залишити цю людину і шукати тих, хто охочіше їх послухає.

Ісус у своїй проповіді вже говорив про молитву, але тепер він пояснює, наскільки важливо бути наполегливим у молитвах. «Невпинно просіть,— заохочує він,— і отримаєте». Підкреслюючи, що Бог готовий відповідати на молитви, Ісус наводить такий приклад: «Хіба хтось з вас дасть своєму синові камінь, якщо той попросить хліба? (...) Тому, якщо ви, будучи злими, вмієте давати добрі дари своїм дітям, наскільки ж більше ваш небесний Батько дасть усього доброго тим, хто просить у нього!»

Потім Ісус дає правило поведінки, яке стало дуже відомим і зазвичай називається Золотим правилом. Він каже: «Тож усе, що тільки хочете, аби робили вам люди, те робіть їм і ви». Жити за цим правилом означає робити іншим добро і ставитись до них так, як хочемо, щоб ставились до нас.

Іти дорогою, яка веде до життя, нелегко, і це видно з подальшої настанови Ісуса: «Увіходьте вузькими ворітьми, оскільки є широка і простора дорога, яка веде до знищення, і багато хто йде нею. Натомість вузькі ворота й тісна дорога ведуть до життя, і мало хто знаходить її».

Ісус попереджає, що стати жертвою обману дуже легко. Він говорить: «Стережіться фальшивих пророків, які приходять в одежі овечій, а всередині — хижі вовки». За словами Ісуса, фальшивих пророків можна розпізнати за їхніми вченнями і поведінкою, так само як можна відрізнити погане дерево від доброго за його плодами.

Далі Ісус пояснює, що не слова людини свідчать про те, що вона є учнем Ісуса, а її діла. Дехто називає Ісуса своїм Господом, але якщо такі люди не виконують волі його Батька, то їх стосуються Ісусові слова: «Скажу їм: “Я ніколи не знав вас! Відійдіть від мене всі, хто чинить беззаконня”».

На закінчення своєї проповіді Ісус робить такий важливий підсумок: «Кожен, хто чує ці слова та виконує їх, буде подібний до розсудливого чоловіка, який побудував свій дім на скелі. І полив дощ, прийшла повінь, подули вітри й налетіли на дім, але він не завалився, бо його фундамент був закладений на скелі».

«А кожен, хто чує ці слова та їх не виконує,— продовжує Ісус,— буде подібний до чоловіка безглуздого, який побудував свій дім на піску. І полив дощ, прийшла повінь, подули вітри й налетіли на дім, так що він аж завалився, і великим було його падіння».

Коли Ісус закінчує свою проповідь, народ дуже дивується тому, як він навчає. Бо він навчає як той, хто має владу, а не як релігійні провідники. Луки 6:12—23; Матвія 5:1—12; Луки 6:24—26; Матвія 5:13—48; 6:1—34; 26:36—45; 7:1—29; Луки 6:27—49.

▪ Де Ісус виголошує свою відому проповідь, хто її слухає і що сталося якраз перед тим?

▪ Чому не дивно, що Лука пов’язує деякі частини цієї проповіді з іншими періодами служіння Ісуса?

▪ Чому Ісусова проповідь дуже цінна?

▪ Хто є по-справжньому щасливий і чому?

▪ Кому і з якої причини Ісус каже: «Горе вам»?

▪ У якому розумінні Ісусові учні є «сіллю землі» і «світлом для світу»?

▪ Як Ісус показує, що ставиться до Божого Закону з великою повагою?

▪ Які настанови Ісуса допомагають усунути причини вбивства і перелюбу?

▪ Що має на увазі Ісус, коли говорить підставити іншу щоку?

▪ У якому сенсі ми можемо бути досконалими, як Бог?

▪ Які вказівки щодо молитви дає Ісус?

▪ Чому небесні скарби мають більшу цінність і як їх можна здобути?

▪ Які приклади допомагають уникати матеріалізму?

▪ Чому Ісус говорить, що не треба тривожитись?

▪ Як Ісус застерігає, щоб не судити інших, але як він показує, що його учні, спілкуючись з людьми, мають керуватися проникливістю?

▪ Що ще говорить Ісус про молитву і яке правило поведінки він дає?

▪ Як Ісус показує, що дорога до життя важка і що можна легко стати жертвою обману?

▪ Як Ісус закінчує свою проповідь і яке враження це справляє на слухачів?