Розділ 120

Петро зрікається Ісуса

ПЕТРО та Іван залишили Ісуса в Гефсиманському саду і побігли разом з іншими апостолами, але тепер вони перестали тікати. Можливо, вони наздогнали Ісуса в той час, як його вели в дім Анни. Коли Анна відправляє Ісуса до первосвященика Кайяфи, Петро та Іван ідуть за ним, тримаючись на безпечній відстані. Очевидно, їх роздирають суперечливі почуття: з одного боку, вони бояться за власне життя, а з іншого — тривожаться про те, що станеться з їхнім Паном.

Прийшовши до великого дому Кайяфи, Іван, який знайомий з первосвящеником, зміг увійти на подвір’я. Петро ж туди не заходить, а залишається при воротах. Але невдовзі Іван повертається і, порозмовлявши з дівчиною, що служить при воротах, вводить Петра на подвір’я.

Стало холодно, тож слуги і вартові первосвященика розводять вогнище. Очікуючи, чим закінчиться суд над Ісусом, Петро підходить до них, щоб погрітися. Дівчині, яка служить при воротах і яка впустила Петра, вдається ліпше його розгледіти у світлі яскравого вогню. «Ти теж був з тим галілеянином, Ісусом!» — вигукує вона.

Злякавшись, що його впізнали, Петро перед усіма заперечує, що знає Ісуса: «Я не знаю його і не розумію, що ти кажеш».

Після цього Петро йде до воріт. Там інша служниця, побачивши його, також говорить людям, які стоять поряд: «Цей чоловік ходив з тим назарянином, Ісусом». І знову Петро заперечує, присягаючи: «Я не знаю цього чоловіка!»

Петро залишається на подвір’ї, намагаючись не привертати до себе уваги. Можливо, саме тоді у передранковій темряві він несподівано чує спів півня. Тим часом суд над Ісусом триває. Очевидно, він проходить у тій частині будинку, яка розташована над подвір’ям. Петро та інші, що чекають внизу, мабуть, бачать, як входять і виходять свідки, яких запрошують на суд.

Минає приблизно година після того, як Петру востаннє казали, що він ходив з Ісусом. Тепер деякі з тих, хто стоїть довкола, підходять до Петра і кажуть: «Ти дійсно один з них, бо й твій говір видає тебе». Серед них є родич Малха, якому Петро відсік вухо. Він каже: «Хіба не тебе я бачив з ним у саду?»

«Не знаю я цього чоловіка!» — палко запевняє Петро. Намагаючись переконати їх, що всі вони помиляються, Петро починає присягатися і клястися, тобто накликати на себе зло, якщо він говорить неправду.

Щойно Петро втретє зрікся Ісуса, як заспівав півень. У ту мить Ісус, який, очевидно, вийшов на балкон над подвір’ям, обертається й дивиться на нього. Петро відразу ж пригадує слова Ісуса, які той промовив лише кілька годин тому в горішній кімнаті: «Перш ніж двічі заспіває півень, навіть ти тричі зречешся мене». Пригнічений тягарем свого гріха, Петро виходить звідти та гірко плаче.

Як же це могло статися? Як Петро, такий впевнений у своїй духовній силі, міг три рази поспіль зректися свого Пана? Без сумніву, обставини захопили Петра зненацька. Правду викривлюють, а Ісуса виставляють нікчемним злочинцем. Добро називають злом, а невинного — винним. Петро не витримує такого тиску обставин. Притаманне йому почуття відданості несподівано зникає. На жаль, Петра паралізує страх перед людьми. Нехай же таке ніколи не станеться з нами! Матвія 26:57, 58, 69—75; Марка 14:30, 53, 54, 66—72; Луки 22:54—62; Івана 18:15—18, 25—27.

▪ Як Петро та Іван потрапляють на подвір’я первосвященика?

▪ Що відбувається в домі в той час, як Петро та Іван перебувають на подвір’ї?

▪ Скільки разів співає півень і скільки разів Петро заперечує, що знає Христа?

▪ Що означає, що Петро присягає і клянеться?

▪ Чому Петро заперечує, що знає Ісуса?