Розділ 54

«Правдивий хліб з неба»

ПОПЕРЕДНІЙ день справді був багатий на події. Ісус чудом нагодував тисячі людей і втік від тих, хто хотів зробити його царем. Вночі він ішов по розбурханому Галілейському морю, врятував Петра, який почав тонути, коли пішов по воді під час бурі, і заспокоїв море, щоб човен з його учнями не розбився.

Тепер, коли Ісус перебуває неподалік Капернаума, до нього приходять люди, яких він чудом нагодував на північно-східному березі Галілейського моря. Вони запитують: «Коли ти сюди прибув?» Ісус докоряє їм, кажучи, що вони шукають його лише заради того, щоб ще раз безкоштовно поїсти. Він заохочує їх працювати не заради поживи, яка псується, а заради нетлінної поживи, яка приносить вічне життя. Тож люди питають: «Що нам робити, аби виконувати діла, які Бог схвалює?»

Ісус називає тільки одне «діло», причому найважливіше: «Ось що схвалює Бог: віру в того, кого Він послав».

Однак люди не вірять в Ісуса, хоча він виконує так багато чуд. Неймовірно, але навіть після всього того, що він зробив, його питають: «Який тоді покажеш нам знак, щоб ми повірили тобі? Що ти зробиш? Наприклад, наші прабатьки їли манну в пустелі, про що написано: “Він дав їм хліб з неба”».

У відповідь на прохання про знак, Ісус говорить про Джерело всіх чуд:

— Не Мойсей дав вам хліб з неба. Правдивий хліб з неба дає мій Батько, оскільки Божий хліб — це той, хто походить з неба і приносить життя світові.

— Господи,— кажуть вони,— дай нам цього хліба, бо ми хочемо мати його постійно.

— Я — хліб життя,— пояснює Ісус.— Хто приходить до мене, вже ніколи не зголодніє, і хто вірить у мене, більше ніколи не відчуватиме спраги. Але, як я вам і говорив, ви в мене не вірите, хоча й бачите мене. Усе, що дає мені Батько, прийде до мене. Я ж ніколи не прожену того, хто приходить, бо я зійшов з неба, щоб виконувати не власну волю, а волю того, хто мене послав. І ось у чому полягає воля того, хто мене послав: аби з усіх, кого ти мені дав, я не втратив жодного, а щоб воскресив їх в останній день. Адже воля мого Батька полягає в тому, аби кожен, хто бачить Сина та вірить у нього, мав вічне життя.

Почувши Ісусові слова: «Я — хліб, який зійшов з неба», юдеї починають нарікати. Для них Ісус — син звичайних земних батьків, і не більше. Тому, подібно до мешканців Назарета, вони заперечують: «Хіба це не Ісус, Йосипів син? Таж ми знаємо його батька і матір. Як він може говорити: “Я зійшов з неба?”»

«Перестаньте нарікати,— відповідає Ісус.— Жодна людина не може прийти до мене, якщо мій Батько, який послав мене, не приведе її; і я воскрешу її в останній день. У Пророках написано: “І всі вони будуть навчені Єговою”. Кожен, хто чув, що́ говорить Батько, і прийняв його вчення, приходить до мене. Це не означає, що якась людина бачила Батька; його бачив лише той, хто прийшов від Бога. Він і бачив Батька. Щиру правду кажу вам: той, хто вірить, має вічне життя».

І знову Ісус повторює: «Я — хліб життя. Хоча ваші прабатьки їли манну в пустелі, вони все одно померли. А цей хліб походить з неба, щоб кожен їв і не помирав. Я — живий хліб, що зійшов з неба. Хто їстиме такий хліб, житиме повіки». Справді, виявляючи віру в Ісуса, якого послав Бог, люди можуть отримати вічне життя. Жоден хліб, навіть манна, не може дати цього!

Розмова про хліб з неба, очевидно, почалась невдовзі після того, як люди знайшли Ісуса поблизу Капернаума. Але обговорення цього питання продовжується і досягає кульмінації, коли Ісус навчає в синагозі Капернаума. Івана 6:25—51, 59; Псалом 78:24; Ісаї 54:13; Матвія 13:55—57.

▪ Які події передують розмові про хліб з неба?

▪ Чому прохання людей про знак зовсім не доречне з огляду на те, що Ісус зробив попереднього дня?

▪ Чому юдеї нарікають, коли чують, що Ісус називає себе правдивим хлібом з неба?

▪ Де відбувається розмова про хліб з неба?