Розділ 57

Співчуття до тих, хто страждає

ПІСЛЯ того як Ісус звинуватив фарисеїв у тому, що вони встановили свої традиції заради власної вигоди, він разом з учнями вирушає в дорогу. Ви, мабуть, пригадуєте, що недавно вони вже намагались знайти тихе місце, щоб відпочити, але до них прийшли люди. Тепер вони долають багато кілометрів, прямуючи на північ, в околиці Тира і Сидона. Наскільки відомо, це єдиний раз, коли Ісус і його учні покидають межі Ізраїлю.

Вони знаходять дім, в якому можуть зупинитись. Ісус не хоче, щоб хтось довідався про місце їхнього перебування, все ж навіть тут, за межами Ізраїлю, його впізнають. Одна грекиня, яка народилася в цих краях, в Сирійській Фінікії, приходить до нього і просить: «Господи, Сину Давидів, змилосердься наді мною! Моя дочка одержима демоном і сильно страждає». Однак Ісус не каже їй у відповідь ні слова.

Зрештою учні говорять Ісусові: «Відправ її, бо вона без упину кричить вслід за нами». Тоді Ісус пояснює, чому він не звертає уваги на прохання жінки: «Я був посланий не до всіх, а тільки до загублених овець з дому Ізраїля».

Проте жінка не здається. Вона підходить до Ісуса і падає йому в ноги. Жінка благає: «Господи, допоможи мені!»

Таке щире благання, мабуть, зворушує Ісуса до глибини душі! Але він знову підкреслює, що його головний обов’язок — допомагати ізраїльтянам, тобто Божому народу. Очевидно, випробовуючи її віру, Ісус посилається на упередження юдеїв до людей інших національностей, кажучи: «Недобре забрати хліб від дітей і кинути цуценятам».

Співчуття, яке відображається і в голосі, і на обличчі Ісуса, беззаперечно свідчить, що він особисто має до неєвреїв лише добрі почуття. Він навіть пом’якшує порівняння, говорячи про язичників як про «цуценят», а не «собак». Жінка не ображається, натомість вона підхоплює слова Ісуса про упередження юдеїв і смиренно каже: «Так, Господи, але ж цуценята їдять крихти, які падають зі столу їхніх господарів».

«О жінко, яка велика твоя віра! — відповідає Ісус.— Нехай тобі буде так, як прагнеш». Так і стається. Коли вона повертається додому, то бачить, що її донька лежить у ліжку повністю здорова.

Від узбережних районів Сидона Ісус і його учні йдуть через всю країну до витоків Йордану. Вони, очевидно, переходять Йордан десь вище Галілейського моря і приходять у Десятимістя, що лежить на схід від того моря. Там вони піднімаються на гору, але й туди до них приходять численні натовпи людей, приводячи з собою кульгавих, калік, сліпих, німих та багато інших хворих. Вони кладуть їх до ніг Ісуса, і він їх зціляє. Люди дивуються, коли бачать, що німі говорять, кульгаві ходять, а сліпі бачать, і прославляють Бога Ізраїлевого.

Ісус звертає особливу увагу на глухого чоловіка, який ледве може розмовляти. Глухі люди зазвичай почувають себе ніяково, особливо коли опиняються серед багатьох людей. Ісус, мабуть, помічає, що цей чоловік сильно нервується. Тож, виявляючи співчуття, Ісус відводить його вбік, подалі від натовпу. Коли вони залишаються самі, Ісус пояснює, що́ він збирається зробити. Він вкладає свої пальці у вуха того чоловіка, плює, а потім торкається його язика. Після того Ісус дивиться на небо, глибоко зітхає і говорить: «Відкрийся». Тоді слух чоловіка відновлюється і він починає добре говорити.

Коли люди бачать, скільки чуд здійснив Ісус, вони захоплюються ним і кажуть: «Усе він робить добре. Завдяки йому навіть глухі можуть чути, а німі — говорити». Матвія 15:21—31; Марка 7:24—37.

▪ Чому Ісус не відразу зцілює доньку грекині?

▪ Куди після цього Ісус веде своїх учнів?

▪ Як Ісус виявляє співчуття до глухого чоловіка, який ледве може розмовляти?