Чи всі ми, перш ніж народжуємось як люди, існуємо в духовній сфері?

Ів. 8:23: «[Ісус Христос сказав:] «Ви — від долу, Я — звисока, і ви зо світу цього, Я не з цього світу». (Ісус дійсно прийшов з духовної сфери. Інші ж люди, як сказав Ісус,— ні).

Рим. 9:10—12: «Ревекка зачала дітей... коли вони ще не народились, і нічого доброго чи злого не вчинили,— щоб позосталась постанова Божа у вибранні не від учинків, але від Того, Хто кличе,— сказано їй: «Більший служитиме меншому». (Якщо б близнята Яків та Ісав жили раніше в духовній сфері, то, звичайно ж, здобули б собі там певну репутацію на основі своєї поведінки, чи не так? Але вони не мали жодної репутації, аж поки не народилися як люди).

Чи всі добрі люди йдуть на небо?

Дії 2:34: «Не зійшов бо на небо Давид [якого Біблія називає «чоловіком за серцем» Єгови]».

Матв. 11:11: «Поправді кажу вам: Між народженими від жінок не було більшого над Івана Христителя! Та найменший у Царстві Небеснім — той більший від нього!» (Отже, Іван не пішов на небо, коли помер).

Пс. 37:9, 11, 29: «Витяті будуть злочинці, а ті, хто вповає на Господа — землю вспадкують! ...Покірні вспадкують землю,— і зарозкошують миром великим!  Успадкують праведні землю, і повік будуть жити на ній».

Якби Адам не згрішив, то чи він з часом пішов би до неба?

Бут. 1:26: «Сказав Бог: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі». (Отже, згідно з Божим наміром, Адам мав піклуватися про землю і тварин на ній. Нічого не сказано про те, що Адам мав піти до неба).

Бут. 2:16, 17: «Наказав Господь Бог Адамові, кажучи: «Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра й зла — не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» (У початковий намір Єгови не входило, щоб людина зрештою помирала. Божий наказ, цитований тут, показує, що Бог застерігав проти дій, які могли б довести до смерті. Смерть мала бути карою за неслухняність, а не шляхом до кращого життя на небі. Нагородою за слухняність мало бути тривале, вічне життя в Раю, який Бог дав людині. Див. також Ісаї 45:18).

Чи людина мусить піти до неба, щоб мати справді щасливе майбутнє?

Пс. 37:11: «Покірні вспадкують землю,— і зарозкошують миром великим!»

Об’яв. 21:1—4: «Бачив я небо нове й нову землю... І почув я гучний голос із престолу, який кликав: «Оце оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними! Вони будуть народом Його, і Сам Бог буде з ними», «і Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре», і не буде вже смерти — ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!» (Курсив наш).

Мих. 4:3, 4: «Не підійме меча народ на народ, і більше не будуть навчатись війни! І буде кожен сидіти під своїм виноградником, і під своєю фіґовницею, і не буде того, хто б страшив, бо уста Господа Саваота оце прорекли».

 Чи Ісус відкрив шлях до неба тим, хто помер до часу його смерті?

Що означає 1 Петра 3:19, 20? «Він [Ісус в дусі після воскресіння] і духам, що в в’язниці були, зійшовши, звіщав; вони колись непокірливі були, як їх Боже довготерпіння чекало за Ноєвих днів, коли будувався ковчег, що в ньому мало, цебто вісім душ [«душ», Хом., Кул., Дерк.; «восьмеро», СМ; «чоловік», СоП], спаслось від води». (Чи «духи, що в в’язниці» були душами тих людей, які не звертали уваги на Ноєве проповідування перед Потопом, і чи тепер їм був відкритий шлях до неба? Якщо порівняти 2 Петра 2:4 і Юди 6 з Буття 6:2—4, то видно, що ці духи — ангельські сини Бога, які за днів Ноя матеріалізувалися й одружувались. У 1 Петра 3:19, 20 в грецькому тексті відповідником слова «духи» є пне́умасін, а слова «душі» — психа́і. Цими «духами» були не безплотні душі, а неслухняні ангели; «душі», згадані тут,— це живі люди, людські істоти, Ной та його сім’я. Отже, «духам, що в в’язниці» проповідувалася, очевидно, звістка суду).

Яке значення 1 Петра 4:6? «Бо на те й мертвим звіщувано Євангелію, щоб вони прийняли суд по-людському тілом, але жили по-Божому духом». (Чи згадані тут «мертві» — це люди, які померли перед смертю Христа? Як уже було показано, мертві — це не «духи, що в в’язниці». Тими духами були неслухняні ангели. До того ж проповідування не принесло б ніякої користі фізично мертвим людям, тому що, як говориться в Екклезіяста 9:5, вони «нічого не знають», а в Псалмі 146:4 сказано, що, коли людина помирає, її «задуми гинуть». Однак в Ефесян 2:1—7, 17 говориться про людей, які були духовно мертвими, але через те, що прийняли добру новину, ожили духовно).

Чи в «Новому Завіті» всім християнам дається надія на небесне життя?

Ів. 14:2, 3: «Багато осель у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати місце для вас? А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я — були й ви». (Ісус тут показує, що його вірні апостоли, до яких він  звертається, згодом будуть разом з ним у «домі» його Отця, в небі. Але тут він нічого не каже про те, скільки ще осіб також піде в небо).

Ів. 1:12, 13: «Всім, що Його [Ісуса] прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймення Його, що не з крови, ані з пожадливости тіла, ані з пожадливости мужа, але народились від Бога». (Зверніть увагу, що в контексті, в 11-му вірші, говориться про «своїх» [«власний народ», СМ] Ісуса, тобто євреїв. Всі ті з них, що прийняли його, коли він у першому столітті прийшов до них, стали Божими дітьми з перспективою на небесне життя. Дієслова в цьому тексті стоять у минулому часі, отже, ці вірші не стосуються всіх людей, які від того часу стали християнами).

Рим. 8:14, 16, 17: «Всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі. Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми — діти Божі. А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові, коли тільки разом із Ним ми терпимо, щоб разом із Ним і прославитись». (Це правда, що в той час, коли писалися ці слова, усі, кого вів Божий дух, були Божими синами і мали надію прославитись разом з Христом. Але так не було завжди. В Луки 1:15 сказано, що Іван Хреститель наповниться святим духом, тоді як з Матвія 11:11 чітко видно, що він не матиме частки в славі небесного Царства. Так само й після того, як було б зібрано спадкоємців небесного Царства, мали б бути й інші люди, які б служили Богові як послідовники його Сина, однак не мали частки в небесній славі).

Які є конкретні згадки в «Новому Завіті» про намір нагородити християн вічним життям на землі?

Матв. 5:5: «Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони».

Матв. 6:9, 10: «Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі» (курсив наш). (Яка є Божа воля щодо землі? На що вказують слова в Буття 1:28 та Ісаї 45:18?)

Матв. 25:31—33, 40, 46: «Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі Анголи з Ним, тоді Він засяде  на престолі слави Своєї. І перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів. І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята — ліворуч. Цар... промовить до них [овець]: «Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих,— те Мені ви вчинили». І [козли] підуть на вічную муку, а праведники [вівці] — на вічне життя». (Зверніть увагу, що ті «вівці» — це не брати Царя, які є «учасниками небесного покликання» [Євр. 2:10—3:1]. Ці вівцеподібні особи мали б жити протягом часу, коли Христос був би на престолі і коли декотрі з його «братів» усе ще зазнавали б труднощів на землі).

Ів. 10:16: «Маю Я інших овець, які не з цієї кошари,— Я повинен і їх припровадити. І Мій голос почують вони,— і буде отара одна й Один Пастир!» (Хто ці «інші вівці»? Вони є послідовниками Доброго Пастиря, Ісуса Христа, але не є в кошарі «нової угоди» з надією на небесне життя. Проте вони мають близькі взаємини з тими, хто в тій кошарі).

2 Пет. 3:13: «За Його обітницею ми дожидаємо неба нового й нової землі, що правда на них пробуває» (курсив наш). (Також Об’явлення 21:1—4).

Об’яв. 7:9, 10: «Потому [після того, як апостол Іван побачив повне число «попечатаних» осіб, «викуплених від землі», щоб бути з Христом на небесній Сіонській горі; див. Об’явлення 7:3, 4; 14:1—3] я глянув,— і ось натовп великий, що його зрахувати не може ніхто, з усякого люду, і племен, і народів, і язиків, стояв перед престолом і перед Агнцем, зодягнені в білу одежу, а в їхніх руках було пальмове віття. І волали вони гучним голосом, кажучи: «Спасіння нашому Богові, що сидить на престолі, і Агнцеві!»

Скільком особам Біблія дає надію на небесне життя?

Луки 12:32: «Не лякайся, черідко мала, бо сподобалося Отцю вашому дати вам Царство» (курсив наш).

Об’яв. 14:1—3: «Я глянув,— і ось Агнець [Ісус Христос] стоїть на Сіонській горі [у небі; див. Євреїв  12:22—24], а з Ним сто сорок чотири тисячі, що мають Ім’я Його й Ім’я Отця Його, написане на своїх чолах. ...І співали, як пісню нову... І ніхто не міг навчитися пісні, окрім цих ста сорока чотирьох тисяч, викуплених від землі» (курсив наш).

Чи ті 144 000 — це лише природні євреї?

Об’яв. 7:4—8 (Ог., 1988): «Почув я число попечатаних: сто сорок чотири тисячі попечатаних від усіх племен Ізраїлевих синів: ...Юдиного... Рувимового... Ґадового... Асирового... Нефталимового... Манасіїного... Симеонового... Левіїного... Іссахарового... Завулонового... Йосипового... Веніяминового». (Це не можуть бути племена природного Ізраїля, тому що племені Йосипа ніколи не було, племена Єфрема і Дана взагалі не включені у цей список, а нащадки Левія були відділені для служіння у зв’язку з храмом і не розглядались як одне з 12 племен. Див. Числа 1:4—16).

Рим. 2:28, 29: «Не той юдей, що є ним назовні, і не то обрізання, що назовні на тілі, але той, що є юдей потаємно, духово, і обрізання — серця духом, а не за буквою».

Гал. 3:26—29: «Ви всі сини Божі через віру в Христа Ісуса! ...Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої,— бо всі ви один у Христі Ісусі! А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці».

Чи не є число 144 000 лише символічним?

Відповісти на це запитання допомагає той факт, що після згадки точного числа, 144 000, в Об’явлення 7:9 іде мова про «натовп великий, що його зрахувати не може ніхто». Якщо б число 144 000 не було буквальним, то протиставляти його «великому натовпу» не мало б змісту. Погляд, що це число буквальне, узгоджується з Ісусовими словами в Матвія 22:14 стосовно небесного Царства: «Багато покликаних,— та вибраних мало» (курсив наш).

Чи члени «великого натовпу», згаданого в Об’явлення 7:9, 10, також ідуть до неба?

 В Об’явленні не сказано, що вони, як і 144 000, «викуплені від землі», щоб бути з Христом на небесній Сіонській горі (Об’яв. 14:1—3).

Фраза «стояв перед престолом і перед Агнцем» необов’язково описує місцеперебування, а швидше вказує на схвалений стан. (Пор. Об’явлення 6:17; Луки 21:36). Вислів «перед престолом» (по-грецьки ено́піон тоу тро́ноу; буквально: «на виду престолу») не значить, що вони мусять бути в небі. Вони просто перебувають «на виду» в Бога, який каже нам, що він з неба бачить людських синів. (Пс. 11:4; пор. Матвія 25:31—33; Луки 1:74, 75; Дії 10:33).

«Великий натовп в небі», згаданий в Об’явлення 19:1, 6, не є тим «великим натовпом» з Об’явлення 7:9. Про тих, хто в небі, не сказано, що вони «з усякого люду» або що вони завдячують Агнцеві своїм спасінням; це ангели. Вираз «великий натовп» вживається у Біблії в різних контекстах (Марка 5:24; 6:34, Турк.; 12:37, СМ).

Що робитимуть у небі ті, хто туди піде?

Об’яв. 20:6: «Вони будуть священиками Бога й Христа, і царюватимуть з Ним тисячу років». (Також Даниїла 7:27).

1 Кор. 6:2: «Хіба ви не знаєте, що святі світ судитимуть?»

Об’яв. 5:10: «Ти їх зробив для нашого Бога царями, і священиками,— і вони на [«над», СоП, НС; «на», Хом., Кул., Дерк.] землі царюватимуть!» (Те саме грецьке слово та граматичну будову можна знайти в Об’явлення 11:6. У цьому вірші Ог., Хом., Кул., Дерк. та інші перекладають його як «над»).

Хто вибирає тих, які підуть у небо?

2 Сол. 2:13, 14: «Ми завжди повинні дякувати Богові за вас, улюблені Господом браття, що Бог вибрав вас спочатку на спасіння освяченням Духа та вірою в правду, до чого покликав Він вас через нашу Євангелію, щоб отримати славу Господа нашого Ісуса Христа» (курсив наш).

 Рим. 9:6, 16: «Не всі ті ізраїльтяни, хто від Ізраїля. ...Не залежить це ні від того, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує».