Чи в Біблії говориться щось про те, чи померлі відчувають біль?

Еккл. 9:5, 10: «Знають живі, що помруть, а померлі нічого не знають... Все, що всилі чинити рука твоя, теє роби, бо немає в шеолі*, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрости!» (Якщо померлі нічого не знають, то очевидно, що вони не відчувають болю). (*«Шеол», Хом., НС; «могила», Кул., Дул.; «ад», ЦСТ; «підземний світ», Моск.).

Пс. 146:4 [в деяких перекладах 145:4 або 145:3]: «Вийде дух його — і він до своєї землі повертається,— того дня його задуми* гинуть!» (*«задуми», Хом., Кул., Дерк.; «помисли», Бач., МП; «думки і замисли», Сарн.; «замисли», Слюс.; «заміри», Дз.).

Чи в Біблії сказано, що душа переживає смерть тіла?

Єзек. 18:4: «Душа*, що грішить,— вона помре». (*«душа», Кул., ЦСТ; «той», Хом.).

«Уявлення про «душу» як чисто духовну, нематеріальну сутність, відокремлену від «тіла»... в Біблії не знаходимо» (Жорж Озу, професор бібліології, семінарія  в Руані [Франція], «Слово Боже» [«La Parole de Dieu»], Париж, 1960, с. 128).

«Незважаючи на те, що єврейське слово нефеш [в Єврейських Писаннях] часто перекладається словом «душа», не було б правильно надавати йому грецького значення. Під нефеш... ніколи не мається на увазі щось таке, що діє окремо від тіла. У Новому Завіті грецьке слово психе часто перекладається словом «душа», але знову ж таки не слід відразу робити висновок, що воно має таке саме значення, яке мало для грецьких філософів. Як правило, воно означає «життя», або «життєздатність», а деколи — «своє «я» («Американська енциклопедія» [«The Encyclopedia Americana»], 1977, т. 25, с. 236).

Які люди йдуть у біблійне пекло?

Чи в Біблії говориться, що злі йдуть у пекло?

Пс. 9:18 (Дерк.) [в деяких перекладах 9:18]: «Попрямують безбожні в пекло* і всі народи, які забули Бога». (*«пекло», Кул., Бач., Слюс., МП; «ад», Лев., ЦСТ; «зчезнуть... з світу цього», Дз.; «царство смерті», СоП; «шеол» або «Шеол», Ог., Хом., НС).

Чи в Біблії також говориться, що праведні люди йдуть у пекло?

Йова 14:13 (Моск.): «[Йов молився:] О, нехай би у пеклі* сховав ти мене і тримав би, докіль не минеться твій гнів, певний час — а тоді б про мене згадав!» (Сам Бог сказав, що Йов був «муж... невинний та праведний, що Бога боїться, а від злого втікає» [Йова 1:8]). (*«в аді», ЦСТ; «в містци упокоивших ся», прим. в Бач.; «в преисподній», Кул.; «в могилі», СоП; «в шеолі» або «в Шеолі», Ог., Хом., НС).

Дії 2:25—27 (Дерк.): «Давид каже про Нього [Ісуса Христа]: «...Бо Ти не залишиш душі моєї в пеклі* і не даси Ти Святому Твоєму побачити тління». (Факт, що Бог не ‘залишив’ Ісуса в пеклі, вказує на те, що Ісус був у пеклі, або Гадесі, принаймні деякий час, чи ж не так?) (*«в пеклі», Кул., Філ., БК; «в аді» або «в аду», Хом., Бач., Лев., Ог., Турк.; «у країні мертвих», СМ; «в Гадесі», НС).

 Чи можливо вийти з біблійного пекла?

Об’яв. 20:13, 14 (Кул.): «Дало море мертвих, що в ньому, і смерть і пекло* дали мертвих, що в них; і суджено їх, кожного по ділам їх. А смерть і пекло вкинуто в озеро огняне». (Отже, померлі будуть визволені з пекла. Зверніть також увагу, що пекло — це не те саме, що огняне озеро; його буде вкинуто в огняне озеро). (*«пекло», Дерк., Філ., Бач., Лев., БК; «ад», Ог., Хом., Турк.; «гадес» або «Гадес», Гер., НС).

Чому існує замішання відносно того, що Біблія говорить про пекло?

«Ранні перекладачі Біблії спричинили велике замішання і непорозуміння через те, що постійно перекладали єврейське Шеол і грецькі Гадес та Геєнна словом пекло. Простої транслітерації цих слів, яку зробили перекладачі переглянутих видань Біблії, не було достатньо, щоб відчутно прояснити це замішання і плутанину» («Американська енциклопедія», 1942, т. XIV, с. 81).

Замість того щоб послідовно перекладати ці слова з мов оригіналу, перекладачі дозволили своїм особистим віруванням внести в їхні переклади певне забарвлення. Наприклад: 1) У перекладі Куліша слово ше’о́л передається словами «пекло», «могила», «гріб», «яма», «безодня», «преисподня», «той світ» тощо; га́ідес — словом «пекло», а ґе́енна також перекладається як «пекло» й один раз як «геєнна». 2) У перекладі Хоменка слово ше’о́л транслітеровано як «Шеол», але в деяких місцях передано як «Підземелля», «пекло», «з-під землі». Га́ідес перекладено як «пекло» та «ад», а ґе́енна також передано словом «пекло». 3) У перекладі Бачинського слово ше’о́л передається як «пекло», «ад» і «пропасть»; га́ідес — як «пекло» й «ад», а ґе́енна — як «пекло» і «пропасть пекольна». Ось чому точне значення слів оригіналу стало неясним.

Чи на злих чекає вічне покарання?

Матв. 25:46 (Хом.): «Підуть ті на вічну кару [«відсічення», «Підрядковий переклад Царства», англ.; грецьке ко́ласін], а праведники — на життя вічне». (В «Емфатичному діаглоті» [«The Emphatic Diaglott»] замість  слова «кара» стоїть «відрізання». А в примітці говориться: «Коласін... походить від колазоо, що означає: 1) Відрізувати, наприклад, відсікати гілки дерев, підрізувати. 2) Обмежувати, приборкувати... 3) Карати. Якщо когось відрізати від життя або суспільства чи навіть обмежувати, то це вважається карою — звідси походить це третє, переносне вживання цього слова. Перше значення було прийнято тому, що воно краще узгоджується з другою частиною речення і таким чином зберігає силу і красу цієї антитези. Праведні ідуть на життя, а лукаві — на відрізання від життя, або смерть. Див. 2 Сол. 1.9»).

2 Сол. 1:9 (Хом.): «Вони зазнають кари,— вічної погибелі*,— віддалені від обличчя Господа і від його слави й могутности» (курсив наш). (*«кару приймуть,— вічну погибіль», Ог.; «їх буде покарано вічною погибеллю», СМ).

Юди 7 (Бач.): «Содома і Гоморра і дооколишні міста, котрі таким самим способом роспустовали і ходили за іншим тілом, терпят кару вічного огню, і поставлені суть в примір». (Вогонь, який знищив Содом і Гоморру, перестав горіти тисячі років тому. Але наслідки того вогню довготривалі; ті міста ніколи не були відбудовані. Проте Бог виніс вирок не тільки тим містам, але також їхнім злим мешканцям. Те, що трапилося з ними, служить застережливим прикладом. В Луки 17:29 Ісус говорить, що вони були ‘погублені’; Юди 7 показує, що те знищення було вічне).

Що означають ‘вічні муки’, згадані в Об’явленні?

Об’яв. 14:9—11; 20:10: «Коли хто вклоняється звірині та образу її, і приймає знамено на чолі своїм чи на руці своїй, то той питиме з вина Божого гніву, вина незмішаного в чаші гніву Його, і буде мучений в огні й сірці перед Анголами святими та перед Агнцем. А дим їхніх мук [грецьке басанісмоу́] підійматиметься вічні віки. І не мають спокою день і ніч усі ті, хто вклоняється звірині та образу її, і приймає знамено ймення його». «А диявол, що зводив їх, був укинений в озеро огняне та сірчане, де звірина й пророк неправдивий. І мучені будуть вони день і ніч на вічні віки».

 Про які ‘муки’ говориться в цих віршах? Цікаво, що в Об’явлення 11:10 згадуються ‘пророки, які мучили мешканців землі’. Ті муки є результатом принизливого викриття звістками, які проголошують ці пророки. В Об’явлення 14:9—11 сказано, що, хто поклоняється символічній «звірині та образу її», той «буде мучений в огні й сірці». Ці слова не можуть стосуватися мук у стані свідомості після смерті, оскільки «померлі нічого не знають» (Еккл. 9:5). Що ж є причиною того, що вони за життя зазнають таких мук? Проголошення Божих слуг, що поклонників «звірини та образу її» чекає друга смерть, представлена «озером огняним та сірчаним». Дим, пов’язаний з їхнім вогненним знищенням, здіймається вічно, оскільки те знищення буде вічне і ніколи не забудеться. Як слід розуміти Об’явлення 20:10, де говориться, що Диявол буде ‘мучений на вічні віки’ в «озері огняному та сірчаному»? В Об’явлення 21:8 ясно сказано, що «озеро, що горить огнем та сіркою» означає «другу смерть». Тому вічне ‘мучення’ Диявола в тому озері означає, що йому не буде полегшення; він буде навіки обмежений — вічною смертю. Це застосування слова «муки» (від грецького ба́санос) нагадує вірш з Матвія 18:34, де споріднене з ним грецьке слово перекладається як «тюремники» (НС), «в’язниця» (СМ).

Що таке «геєнна огненна», про яку говорив Ісус?

У Християнських Грецьких Писаннях про Геєнну згадується 12 разів. П’ять разів вона прямо пов’язується з вогнем. Перекладачі передають грецький вираз ґе́еннан тоу пиро́с як ‘пекельний вогонь’ (Кул., Дерк.), «вогняне пекло» (Хом.), «геєнна огненна» (Ог.).

Історична довідка. За мурами Єрусалима лежала долина Гінном (Геєнна). Деякий час вона була місцем ідолопоклонства, в тому числі жертвоприношення дітей. У першому столітті Геєнна використовувалась для спалювання покидьків з Єрусалима. Також в долину для спалення скидали трупи тварин, а у вогонь для ліпшого горіння додавали сірку. У Геєнну кидали теж тіла страчених злочинців, котрі вважались негідними поховання в пам’ятних гробах. Тому в Матвія 5:29, 30 Ісус говорив про те, що «все тіло» може бути вкинене в Геєнну. Якщо тіло потрапляло у вогонь, який постійно  палав, воно згоряло, але якщо воно падало на схил цієї глибокої ущелини, то розкладалось і кишіло невідступною червою (Марка 9:47, 48). До Геєнни не кидали живих людей, отже, вона не була місцем мук у стані свідомості.

У Матвія 10:28 Ісус застеріг своїх слухачів: «Бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні». Що це значить? Зверніть увагу, що тут не йде мова про муки у вогні Геєнни; натомість Ісус каже ‘боятися того, хто може занапастити в геєнні’. Згадуючи «душу» окремо, Ісус підкреслив, що Бог може знищити всі перспективи людини на життя, так що для неї вже не буде надії на воскресіння. Отже, «геєнна огненна» означає те саме, що й вираз «озеро, що горить огнем» в Об’явлення 21:8, тобто знищення, «другу смерть».

Що, згідно з Біблією, є карою за гріх?

Рим. 6:23: «Заплата за гріх — смерть».

Чи людина після смерті і далі підлягає покаранню за свої гріхи?

Рим. 6:7: «Хто вмер, той звільнивсь від гріха!»

Чи вічні муки злих сумісні з Божою особистістю?

Єрем. 7:31: «[Юдеї-відступники] побудували ті жертовні пагірки Тофета, що в долині Бен-Гіннома, щоб палити синів своїх та дочок своїх на огні, чого Я не наказував, і що на серце Мені не приходило». (Якщо це ніколи не приходило Богові на серце, то ясно, що він не запровадив і не використовує такого у більшому масштабі).

Приклад. Що б ви подумали про батька, який тримає руку своєї дитини над вогнем, щоб покарати дитину за якусь провину? «Бог є любов» (1 Ів. 4:8). Чи ж він робив би те, чого не зробив би жодний розсудливий батько? Безперечно, ні!

Чи Ісус навчав про муки злих після смерті, коли розповідав про багатого і Лазаря?

Чи оповідь в Луки 16:19—31 слід розуміти буквально, чи вона лише ілюструє щось інше? В УКУ,  СМ, Гал., а також у примітці в Хом. (1980) цю оповідь названо притчею. А в «Єрусалимській Біблії» (англ.) у примітці визнається, що це «притча у формі оповідання, в якій не йдеться про жодних історичних осіб». Якщо її сприймати буквально, тоді виходить, що всі, хто знайшов Божу милість, помістилися б на лоні одної людини, Авраама; що вода на кінці пальця не випарувалася б у вогні аду і що всього лиш крапля води могла б принести полегшення тому, хто там страждає. Чи це видається вам розсудливим? Якщо б цю оповідь слід було розуміти буквально, то вона суперечила б іншим частинам Біблії. А якби Біблія суперечила сама собі, чи людина, яка любить правду, брала б її за основу своєї віри? Проте Біблія сама собі не суперечить.

Що означає ця притча? Багатий представляв фарисеїв. (Див. вірш 14). Убогий Лазар представляв простих євреїв, які, хоча й були зневажені фарисеями, покаялись і стали послідовниками Ісуса. (Див. Луки 18:11; Івана 7:49; Матвія 21:31, 32). Смерть обох також була символічною і представляла зміну обставин. Таким чином, люди, яких колись зневажали, отримали Божу милість, а ті, котрі раніше нібито мали Божу милість, були відкинуті Богом і зазнавали мук від звісток осуду, проголошуваних людьми, яких вони зневажали (Дії 5:33; 7:54).

Звідки походить вчення про пекельний вогонь?

У стародавніх вавилонських та ассирійських віруваннях «підземний світ... зображався як жахливе місце, в якому панують могутні і люті боги та демони» (Морріс Ястров молодший, «Релігія Вавилонії та Ассирії» [«The Religion of Babylonia and Assyria»], Бостон, 1898, с. 581). Поширене в християнському світі уявлення, що в пеклі горить вогонь, помітне вже в релігії стародавнього Єгипту («Книга мертвих» [«The Book of the Dead»] зі вступом Е. А. Уолліса Баджа, Нью-Гайд-Парк, Нью-Йорк, США, 1960, с. 144, 149, 151, 153, 161). У буддизмі, який бере початок у VI столітті до н. е., з часом розвинулось поняття як про гаряче, так і про холодне пекло («Американська енциклопедія», 1977, т. 14,  с. 68). Дослідження виявили, що сцени пекла, зображені в католицьких церквах в Італії, мають етруське коріння (Вернер Келлер, «Цивілізація етрусків» [«La civiltà etrusca»], Мілан, 1979, с. 389).

Але справжні корені цієї доктрини, що зневажає Бога, сягають значно глибше. Жахливі уявлення про муки в пеклі стягають наклеп на Бога і походять від головного наклепника (Диявола, чиє ім’я означає «наклепник»), якого Ісус Христос назвав «батьком неправді» (Ів. 8:44).