Звідки можна дізнатися, чи така духовна особа справді існує?

Головним джерелом доказів є Біблія. У ній він неодноразово згадується на ім’я (Сатана — 52 рази, Диявол — 33 рази). Біблія містить також розповідь очевидця, яка засвідчує існування Сатани. Хто був тим очевидцем? Ісус Христос — який перед своїм приходом на землю жив у небі — не раз згадував ту злу істоту на ім’я (Луки 22:31; 10:18; Матв. 25:41).

Те, що в Біблії сказано про Сатану Диявола, має зміст. Лиха, яких зазнає́ людство, набагато перевершують злобу людей, котрі причетні до них. Біблійне повідомлення про походження та діяльність Сатани пояснює, чому, незважаючи на те що більшість людей прагне жити в мирі, людство вже тисячі років страждає від ненависті, насилля та війн, а також чому все це сягнуло тепер таких масштабів, що загрожує знищенням усього людства.

Якби Диявола насправді не було, то людина, яка приймає біблійне вчення про нього, не мала б з цього жодної тривалої користі. Однак багато людей, які колись цікавилися окультизмом або належали до груп, котрі займаються спіритизмом, розповідають, що в той час вони дуже страждали від того, що чули «голоси» з невидимого джерела, були «одержимі» надлюдськими істотами і т. д. Справжнє полегшення прийшло тоді, коли вони дізналися, що́ Біблія говорить про Сатану  та його демонів, застосували біблійну пораду уникати спіритичних занять і почали молитися до Єгови про допомогу. (Див. сторінки 347—352, розділ «Спіритизм»).

Вірити в існування Сатани не означає приймати погляд, що це істота з рогами, хвостом і вилами, яка смажить людей у вогняному пеклі. Біблія так не описує Сатану. Це витвір уяви середньовічних художників, які були під впливом зображень міфічного грецького бога Пана і твору італійського поета Данте Аліг’єрі «Пекло». Біблія не вчить про вогняне пекло, натомість вона ясно говорить, що «померлі нічого не знають» (Еккл. 9:5).

Чи може бути, що Сатана — це лише зло в людях?

В Йова 1:6—12 і 2:1—7 розповідається про розмови між Богом Єговою і Сатаною. Якби Сатана був злом у самій особі, то в цьому випадку те зло мало б бути в Єгові. Але це зовсім не узгоджується з тим, що Біблія говорить нам про Єгову як про Того, в кому «неправди нема» (Пс. 92:16; Об’яв. 4:8). Вартим уваги є те, що в єврейському тексті вищезгаданих уривків з книги Йова вживається вираз гасСата́н (слово «Сатана» з означеним артиклем) — це вказує на те, що тут мова йде про особливого противника Бога. (Див. також Захарія 3:1, 2, прим. в НС).

В Луки 4:1—13 говориться про те, що Диявол намагався спокусити Ісуса пристати на його пропозицію. З розповіді видно, що́ говорив Диявол і як відповідав Ісус. Чи тоді Ісуса спокушало зло, яке було в ньому самому? Такий погляд не узгоджується з біблійним зображенням Ісуса як безгрішної особи (Євр. 7:26; 1 Пет. 2:22). Хоча в Івана 6:70 грецьким словом діа́боло́с описується погана риса, котра розвинулась у Юді Іскаріотському, однак в Луки 4:3 вжито вираз го діа́болос (слово «Диявол» з означеним артиклем), що вказує на конкретну особу.

Чи звинувачування у всьому Диявола не є лише намаганням уникнути відповідальності за погані обставини?

 Декотрі люди звалюють вину за власні вчинки на Диявола. На противагу цьому Біблія показує, що часто люди самі великою мірою винні у своїх бідах, які приходять на них чи то з рук інших людей, чи внаслідок їхньої ж поведінки (Еккл. 8:9; Гал. 6:7). Однак Біблія не залишає нас у незнанні щодо існування та підступних замірів того надлюдського ворога, який приніс людству стільки горя. Вона показує, як ми можемо вийти з-під його контролю.

Звідки взявся Сатана?

Всі діла Єгови досконалі; він не є творцем неправедності; отже, він нікого не створив злим (Повт. 32:4; Пс. 5:5). Той, хто став Сатаною, спочатку був досконалим духовним сином Бога. Коли Ісус сказав, що Диявол «в правді не встояв», він цим засвідчив, що колись той був «в правді» (Ів. 8:44). Але, як і всі Божі розумні створіння, цей духовний син був наділений свободою волі. Він зловжив своєю свободою вибору, допустив, щоб у його серці розвинулась зарозумілість, почав прагнути поклоніння, яке належить тільки Богові, і тоді спокусив Адама і Єву послухатися його, замість коритись Богові. Таким своїм способом дій він зробив себе Сатаною, що означає «супротивник». (Як. 1:14, 15; див. також сторінку 86 в розділі «Гріх»).

Чому Бог відразу не знищив Сатану, коли той збунтувався?

Сатана порушив серйозні спірні питання: 1) Праведність і правомірність суверенітету Єгови. Чи Єгова відмовляв людям у свободі, яка б сприяла їхньому щастю? Чи здатність людей успішно керувати своїми справами, а також довготривалість їхнього життя справді залежали від слухняності Богові? Чи Єгова виявив нечесність, коли дав закон, згідно з яким неслухняність вела б до смерті? (Бут. 2:16, 17; 3:3—5). Отже, чи Єгова дійсно мав право володарювати? 2) Непорочність розумних створінь перед Єговою. Внаслідок відступлення Адама і Єви виникло питання: чи слуги Єгови дійсно слухаються його з любові, чи,  може, всі вони покинуть Бога й підуть за керівництвом Сатани? Це спірне питання Сатана ще більше розвинув за днів Йова. (Бут. 3:6; Йова 1:8—11; 2:3—5; див. також Луки 22:31). Ці спірні питання неможливо було вирішити, просто стративши бунтарів.

Богу не потрібно було доводити щось самому собі. Але для того, щоб ці спірні питання вже більше ніколи не порушували миру і добробуту у Всесвіті, Єгова дав достатньо часу для їх вирішення, так щоб не залишилося жодних сумнівів. Те, що внаслідок неслухняності Богові Адам і Єва померли, стало очевидним у свій час (Бут. 5:5). Але спірні питання цим не вичерпались. Тому Бог дозволив як Сатані, так і людям випробувати власні форми правління будь-якого роду. Жодна з них не принесла тривалого щастя. Бог дозволив людям переступити всі межі й жити, ігноруючи його праведні норми. Результати самі говорять за себе. У Біблії правдиво сказано: «Не в силі людини, коли вона ходить, кермувати своїм кроком» (Єрем. 10:23). В той же час Бог дав своїм слугам можливість, незважаючи на спокуси та переслідування, розпалювані Сатаною, довести свою відданість йому вчинками, які б свідчили про їхню любов і слухняність. Єгова закликає своїх слуг: «Будь мудрий, мій сину, й потіш моє серце, і я матиму що відповісти, як мені докорятиме хто» (Прип. 27:11). Ті, хто виявляється вірним, отримують велику користь вже тепер і мають перспективу вічного життя в досконалості. Таке життя вони присвячуватимуть виконанню волі Єгови, чию особистість і дороги вони по-справжньому люблять.

Наскільки могутнім є Сатана в сьогоднішньому світі?

Ісус Христос назвав його «князем світу цього», тим, кого людство в цілому слухається і, піддаючись його тиску, нехтує Божі вимоги (Ів. 14:30; Еф. 2:2). У Біблії він також названий «богом цієї системи речей», прихильники якої віддають йому честь своїми релігійними звичаями (2 Кор. 4:4, НС; 1 Кор. 10:20).

 Коли Диявол намагався спокусити Ісуса Христа, він «вивів Його на гору високу, і за хвилину часу показав Йому всі царства на світі. І диявол сказав Йому: «Я дам Тобі всю оцю владу та їхню славу, бо мені це передане, і я даю, кому хочу, її. Тож коли Ти поклонишся передо мною, то все буде Твоє!» (Луки 4:5—7). В Об’явлення 13:1, 2 виявлено, що Сатана дає ‘силу, престола і владу велику’ світовій політичній системі правління. В Даниїла 10:13, 20 відкрито, що Сатана настановив демонських князів над головними царствами землі. В Ефесян 6:12 (Дерк.) вони названі ‘начальством, владою, правителями темряви світу цього, піднебесними духами злоби’.

Не дивно, що в 1 Івана 5:19 (УКУ) говориться: «Ввесь світ лежить у владі лукавого». Але його влада — тільки на обмежений час, і вона існує тільки тому, що це допускає Єгова, який є Всемогутнім Богом.

Скільки ще Сатані буде дозволено зводити людство?

За доказами стосовно того, що ми сьогодні живемо в останні дні злої системи речей Сатани, дивіться сторінки 91—93 в розділі «Дати» і розділ «Останні дні».

Ось як символічною мовою описується звільнення від злого впливу Сатани: «Бачив я Ангола, що сходив із неба, що мав ключа від безодні, і кайдани великі в руці своїй. І схопив він змія, вужа стародавнього, що диявол він і сатана, і зв’язав його на тисячу років,— та й кинув його до безодні, і замкнув його, і печатку над ним поклав, щоб народи не зводив уже, аж поки не скінчиться тисяча років. А по цьому він розв’язаний буде на короткий час» (Об’яв. 20:1—3). А що ж далі? «Диявол, що зводив їх, був укинений в озеро огняне та сірчане» (Об’яв. 20:10). Що це означає? В Об’явлення 21:8 дається відповідь: «Це — друга смерть». Він зникне назавжди!

Чи вкинення Сатани до «безодні» означає, що він  буде ув’язнений на спустошеній землі, де протягом 1000 років не зможе нікого спокушати?

Дехто на підтвердження цього погляду наводить вірш з Об’явлення 20:3 (процитовано на сторінці 308). Вони говорять, що «безодня» представляє землю у стані спустошення. Чи це так? З Об’явлення 12:7—9, 12 видно, що за якийсь час до вкинення у безодню Сатана був «скинений» з неба на землю, де він завдає людству більше горя. Отже, коли в Об’явлення 20:3 сказано, що Сатана ‘кинений до безодні’, то, звичайно ж, він не залишений там, де він вже є,— обмежений до околиць землі, хоча й невидимий. Його забрано далеко звідти, «щоб народи не зводив уже, аж поки не скінчиться тисяча років». Зверніть увагу, що, згідно з Об’явлення 20:3, в кінці тисячі років з безодні звільнено Сатану, а не народи. Коли Сатана буде розв’язаний, люди, з яких колись складались ті народи, вже будуть на місці.

Дехто, щоб підтвердити цей погляд, посилається на Ісаї 24:1—6 та Єремії 4:23—29. Там сказано: «Ось Господь нищить землю й пустошить її... Земля буде дощенту зруйнована та пограбована вся, бо це слово Господь проказав». «Дивлюся на землю, аж ось порожнеча та пустка... Дивлюся, аж ось вже немає людини... Бо Господь так прорік: «Спустошенням стане ввесь край...» ...Всі міста покинуті, і немає нікого, хто мешкав би в них». Що означають ці пророцтва? Вперше вони сповнилися на Єрусалимі та краї Юди. Для виконання божественного вироку Єгова дозволив вавилонянам пограбувати цей край. З часом він цілий став розореним і запустілим. (Див. Єремії 36:29). Але тоді Бог не обезлюдив цілу земну кулю, не буде робити він цього і тепер. (Див. сторінки 148—150 в розділі «Земля», а також розділ «Небо»). Однак він дощенту спустошить сучасного двійника невірного Єрусалима — загальновизнане християнство, яке своєю порочною поведінкою стягає докір на Боже ім’я,— а також і всю решту видимої організації Сатани.

У час Христового Тисячолітнього правління, коли Сатана буде в безодні, земля не буде безлюдною пусткою, а ціла стане раєм. (Див. розділ «Рай»).