Чи християни зобов’язані дотримуватися щотижневого суботнього дня?

Вих. 31:16, 17: «Будуть Ізраїлеві сини додержувати суботу, щоб зробити суботу вічним заповітом для своїх поколінь. Це знак навіки поміж Мною та поміж  Ізраїлевими синами». (Зверніть увагу, що дотримання суботи було знаком між Єговою та Ізраїлем; це не було б так, якби всі інші люди також були зобов’язані дотримуватись суботи. Єврейське слово ‛ола́м, перекладене тут як «вічний», в основному означає період, який з точки зору теперішнього є невизначеним або неозорим, однак довготривалим. Воно може означати «вічно», хоча й не обов’язково. У Числа 25:13 те саме єврейське слово вживається стосовно священства, яке, згідно з Євреїв 7:12, пізніше припинилось).

Рим. 10:4: «Кінець Закону — Христос на праведність кожному, хто вірує». (Дотримання суботи було частиною того Закону. Бог використав Христа, щоб завершити той Закон. Наш праведний стан перед Богом залежить від віри в Христа, а не від дотримання щотижневої суботи). (Також Галатів 4:9—11; Ефесян 2:13—16).

Кол. 2:13—16: «[Вас Бог оживив] простивши усі гріхи, знищивши рукописання на нас, що наказами було проти нас... Тож, хай ніхто вас не судить за їжу, чи за питво, чи за чергове свято, чи за новомісяччя, чи за суботи». (Якщо людина була під Мойсеєвим Законом і її визнавали винною в опоганенні суботи, то ціла громада мала каменувати її на смерть, згідно з Вихід 31:14 і Числа 15:32—35. Багато тих, які виступають за дотримання суботи, мають радіти, що ми не є під тим Законом. Як показано у цитованих тут віршах, людям, які хочуть мати Боже схвалення, більше не ставиться вимога дотримувати суботу, чого вимагалось від Ізраїля).

Як для великої частини загальновизнаного християнства неділя стала головним днем поклоніння?

Хоча Христос воскрес у перший день тижня (який тепер називається неділя), однак Біблія не містить жодних вказівок про те, щоб виділяти той день тижня як святий.

«Збереженням давньої язичницької назви «Dies Solis», тобто «день сонця» [англійською «Sunday»], це щотижневе християнське свято у великій мірі завдячує поєднанню язичницьких і [так званих] християнських  почуттів, з якими Константин рекомендував [указом у 321 році н. е.] своїм підданим — як язичникам, так і християнам — відзначати перший день тижня як «шанований день Сонця»... Таким способом він хотів погодити суперечні релігії імперії під одним спільним началом» (А. П. Стенлі, «Лекції з історії Східної церкви» [«Lectures on the History of the Eastern Church»], Нью-Йорк, 1871, с. 291).

Чи вимога дотримувати суботу була поставлена Адамові і, отже, поширюється на всіх його нащадків?

Після того як Бог Єгова приготував землю для проживання людей, він відпочив від своїх діл — творення матеріальних, земних речей. Про це говориться в Буття 2:1—3. Але в Біблії нічого не сказано про те, що Бог наказав Адамові святкувати як суботу сьомий день кожного тижня.

Повт. 5:15: «Будеш пам’ятати, що був ти [Ізраїль] рабом в єгипетському краї, і вивів тебе Господь, Бог твій, звідти сильною рукою та витягненим раменом, тому наказав тобі Господь, Бог твій, святкувати суботній день». (Тут Єгова пов’язує встановлення ним закону про суботу з визволенням Ізраїля від рабства в Єгипті, а не з подіями в Едемі).

Вих. 16:1, 23—29: «Вся громада Ізраїлевих синів прибула до пустині Сін... п’ятнадцятого дня другого місяця по виході їх з єгипетського краю. ...[Мойсей] сказав до них: «Це те, що говорив Господь: Повний спокій, субота свята для Господа взавтра... Шість день будете збирати [манну], а дня сьомого — субота: не буде в ній того». ...Сказав Господь до Мойсея: «...Побачте,— Господь дав вам суботу». (Перед цим вже існував поділ часу на тижні по сім днів, але тут вперше згадується про відзначення суботи).

Чи Мойсеїв Закон ділиться на «церемоніальну» і «моральну» частини і чи додержування «морального закону» (Десяти Заповідей) є обов’язковим для християн?

 Чи з того, як Ісус посилався на Закон, видно, що Закон ділиться на дві частини?

Матв. 5:17, 21, 23, 27, 31, 38: «Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов,— Я не руйнувати прийшов, але виконати». А тепер зверніть увагу, що далі говорить Ісус. «Ви чули, що було стародавнім наказане: «Не вбивай [Вих. 20:13; шоста заповідь]...» Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара [Повт. 16:16, 17; не належить до Десяти Заповідей]... Ви чули, що сказано: «Не чини перелюбу [Вих. 20:14; сьома заповідь]». Також сказано: «Хто дружину свою відпускає, нехай дасть їй листа розводового [Повт. 24:1; не належить до Десяти Заповідей]». Ви чули, що сказано: «Око за око, і зуб за зуба [Вих. 21:23—25; не належить до Десяти Заповідей]». (Отже, Ісус цитував Десять Заповідей упереміж з іншими частинами Закону, не роблячи між ними різниці. Чи ж нам слід інакше до них ставитись?)

Коли Ісуса спитали: «Учителю, котра заповідь найбільша в Законі?», чи він вирізнив якось Десять Заповідей? Ні, він відповів: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою». Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: «Люби свого ближнього, як самого себе». На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять» (Матв. 22:35—40). Якщо хтось дотримується Десяти Заповідей (Повт. 5:6—21) і каже, що вони обов’язкові для християн, а решта Закону — ні, то чи він фактично не відкидає Ісусових слів (коли він цитував Повт. 6:5; Лев. 19:18) про те, котрі заповіді найбільші?

Коли Біблія говорить про припинення Мойсеєвого Закону, чи вона прямо каже, що Десять Заповідей входять до того, що припинилось?

Рим. 7:6, 7: «Тепер ми звільнились від Закону, умерши для того, чим були зв’язані... Що ж скажемо? Чи Закон — то гріх? Зовсім ні! Але я не пізнав гріха, як тільки через Закон, бо я не знав би пожадливости, коли б Закон не наказував: «Не пожадай» (курсив наш). (Написавши, що християни єврейського походження вже «звільнились від Закону», який приклад  із Закону Павло відразу ж наводить? Десяту заповідь, показуючи таким чином, що вона входила в Закон, від якого вони звільнились).

 2 Кор. 3:7—11: «Коли ж служіння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізраїлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея, через славу минущу обличчя його, скільки ж більш буде в славі те служіння духа! ...Бо коли славне те, що минає, то багато більш у славі те, що триває!» (Курсив наш). (Тут говориться про щось «вирізане на каменях буквами», сказано також, що «Ізраїлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея» тоді, коли це отримували. Про що тут іде мова? З Вихід 34:1, 28—30 видно, що тут говориться про Десять Заповідей; це вони були вирізані на камені. Безсумнівно, вони входять в те, що, згідно з вищенаведеним віршем, «минає»).

Чи скасування Мойсеєвого Закону, в тому числі Десяти Заповідей, означає, що скасовуються всі моральні обмеження?

Зовсім ні; багато моральних норм, що містяться в Десяти Заповідях, були повторені в натхнених книгах Християнських Грецьких Писань. (Однак там не було повторено закону про суботу). Та хоч би яким добрим був закон, поки над людськими бажаннями панують грішні схильності, беззаконня далі існуватиме. Однак про нову угоду, яка прийшла на зміну Закон-угоді, в Євреїв 8:10 говориться: «Оце Заповіт, що його Я складу по тих днях із домом Ізраїлевим, говорить Господь: Покладу Я Закони Свої в їхні думки, і на їхніх серцях напишу їх, і буду їм Богом, вони ж будуть народом Моїм!» Наскільки ж ефективніші такі закони від заповідей, вирізаних на кам’яних таблицях!

Рим. 6:15—17: «Чи будемо грішити, бо ми не під Законом, а під благодаттю? Зовсім ні! Хіба ви не знаєте, що кому віддаєте себе за рабів на послух, то ви й раби того, кого слухаєтесь,— або гріха на смерть, або послуху на праведність? Тож дяка Богові, що ви, бувши рабами гріха, від серця послухались того роду науки, якому ви себе віддали». (Див. також Галатів 5:18—24).

  Яке значення має для християн щотижнева субота?

Існує «суботній відпочинок», в якому християни беруть участь кожного дня

В Євреїв 4:4—11 говориться: «Колись [Буття 2:2] про день сьомий сказав Він [Бог] отак: «І Бог відпочив сьомого дня від усієї праці Своєї». А ще тут [Псалом 95:11]: «До Мого відпочинку не ввійдуть вони»! Коли ж залишається ото, що деякі ввійдуть до нього, а ті, кому Євангелія була перше звіщена, не ввійшли за непослух, то ще призначає Він деякий день,— «сьогодні», бо через Давида говорить [Псалом 95:7, 8] по такім довгім часі, як вище вже сказано: «Сьогодні, як голос Його ви почуєте, не робіть затверділими ваших сердець»! Бо коли б Ісус (Навин) дав їм відпочинок, то про інший день не казав би по цьому. Отож, людові Божому залишається суботство, спочинок [«суботній відпочинок», Лев.]. Хто бо ввійшов був у Його відпочинок, то й той відпочив від учинків своїх, як і Бог від Своїх. Отож, попильнуймо ввійти до того відпочинку, щоб ніхто не потрапив у непослух за прикладом тим» (курсив наш).

Від чого християн тут заохочується відпочити? Від «учинків своїх». Яких учинків? Учинків, якими вони колись старались довести власну праведність. Вони більше не вважають, що можуть заслужити Боже схвалення і здобути вічне життя, дотримуючись певних правил та відзначаючи певні свята. Таку помилку допускали невірні євреї, котрі, «силкуючись поставити власну праведність, не покорились праведності Божій» (Рим. 10:3). Правдиві християни визнають, що всі ми народилися грішниками і що тільки завдяки вірі в Христову жертву людина може мати праведний стан перед Богом. Вони намагаються брати близько до серця і застосовувати всі вчення Божого Сина. Вони смиренно приймають поради і докори з Божого Слова. Це не означає, що вони сподіваються таким чином заслужити Боже схвалення; натомість їхні вчинки є виразом їхньої любові та віри. Такий спосіб життя допомагає їм не потрапити у «непослух за прикладом» єврейського народу.

 «Сьомий день», про який говориться в Буття 2:2, не був лише 24-годинним днем. (Див. сторінку 382 в розділі «Творення»). Подібно і «суботній відпочинок», в якому правдиві християни беруть участь, не обмежується 24-годинним днем. Виявляючи віру і слухаючись біблійних порад, вони можуть втішатися таким відпочинком кожного дня, а особливо втішатимуться ним у Божій новій системі.

У майбутньому на людство чекає тисячолітній «суботній» відпочинок

Марка 2:27, 28: «Сказав [Ісус] до них: «Субота постала для чоловіка, а не чоловік для суботи, а тому то Син Людський Господь і суботі».

Ісус знав, що Єгова встановив суботу як знак між Богом та ізраїльтянами і що це мало принести їм відпочинок від їхніх трудів. Ісусові також було відомо, що його смерть дасть основу для скасування Мойсеєвого Закону, оскільки той Закон сповниться на ньому. Він розумів, що Закон з його вимогою щодо суботи — це лише «тінь майбутнього добра» (Євр. 10:1; Кол. 2:16, 17). З тим «добром» пов’язується «субота», Господом якої має бути Ісус.

Як Господь над панами, Христос правитиме над усією землею тисячу років (Об’яв. 19:16; 20:6; Пс. 2:6—8). Коли Ісус був на землі, деякі зі своїх найдивовижніших зцілень він милосердно здійснив у суботу, показавши таким чином, яке полегшення він принесе людям з усіх народів протягом свого Тисячолітнього правління (Луки 13:10—13; Ів. 5:5—9; 9:1—14). Люди, які усвідомлюють справжнє значення суботи, матимуть нагоду також скористатися з того «суботнього» відпочинку.

«Християни мусять додержувати суботу»

Можна відповісти: «Дозвольте запитати, чому ви так думаєте?» Тоді можна додати: «У цьому питанні слід керуватися тим, що говорить Біблія, чи не так?  [...] У Біблії є вірші, котрі, на мою думку, добре розкривають цю тему. Дозвольте мені показати їх вам. (Тоді використай відповідні частини матеріалу на попередніх сторінках)».

«Чому ви не додержуєте суботи?»

Можна відповісти: «Моя відповідь на ваше запитання залежатиме від того, яку суботу ви маєте на увазі. Чи ви знаєте, що Біблія говорить про більше ніж один вид суботи? [...] Бог дав закони про суботу євреям. Але чи знаєте ви, що Біблія говорить про іншого роду суботу, якої повинні дотримуватись християни?» Тоді можна додати: 1) «Ми не відзначаємо певного дня в тижні, як, наприклад, суботи, оскільки Біблія говорить, що та вимога мала ‘минути’. (2 Кор. 3:7—11; ці вірші коментуються на  сторінці 375)». 2) «Однак є певна субота, якої ми постійно дотримуємось. (Євр. 4:4—11; див.  сторінки 376, 377)».