Розповідь про земне життя і служіння Ісуса Христа. Із чотирьох Євангелій це написане останнім.

Авторство. Хоча в самій книзі ім’я її автора не вказане, загальновизнано, що вона була написана апостолом Іваном. Від самого початку цього ніхто не заперечував, окрім однієї невеликої групи в II ст. н. е., яка піддавала авторство цієї книги сумніву, однак не на підставі якихось доказів, а тому, що вважала викладені в ній вчення неортодоксальними. І тільки з появою сучасної біблійної критики дослідники знову почали ставити авторство Євангелія від Івана під питання.

В самій книзі є безліч різноманітних доказів того, що її написав не хто інший, як апостол Іван, син Зеведея. Їх настільки багато, що стосовно авторства не залишається жодних сумнівів. Нижче подано лише кілька таких доказів, але, пам’ятаючи про них, уважний читач знайде значно більше.

1) Книгу, очевидно, написав юдей, оскільки йому були відомі погляди юдеїв (Ів 1:21; 6:14; 7:40; 12:34).

2) Він походив з Палестини, адже дуже добре знав цю територію. Наведені ним подробиці про різні місця вказують на те, що він сам там бував. Автор згадує «Віфанію за Йорданом» (Ів 1:28), а також «Віфанію... недалеко від Єрусалима» (Ів 11:18). Він пише, що там, де стратили Христа, був сад, а в ньому — нова гробниця (Ів 19:41), що Ісус «говорив у скарбниці, коли навчав народ у храмі» (Ів 8:20) і що «якось узимку... Ісус проходжувався в храмі Соломоновою колонадою» (Ів 10:22, 23).

3) Свідчення самого автора і згадані в книзі факти вказують на те, що він був очевидцем описаних подій. Згадуючи вчинки і слова людей, він називає їх по імені (Ів 1:40; 6:5, 7; 12:21; 14:5, 8, 22; 18:10); вказує точний час подій (Ів 4:6, 52; 6:16; 13:30; 18:28; 19:14; 20:1; 21:4) і деколи мимохідь наводить кількість чогось та інші цифри (Ів 1:35; 2:6; 4:18; 5:5; 6:9, 19; 19:23; 21:8, 11).

4) Автором був один з апостолів. Лише апостол міг бути свідком стількох подій, пов’язаних зі служінням Ісуса. Автор дуже добре знав, про що Ісус думав, що відчував і чому робив те чи інше, а отже, він був одним з 12 учнів, які постійно ходили з Ісусом упродовж його земного служіння. Наприклад, автор повідомляє, що Ісус поставив Пилипу запитання для того, щоб випробувати його, «бо сам вже знав, що́ буде робити» (Ів 6:5, 6). Також він пише, що Ісус «зна[в], що його учні нарікають» (Ів 6:61) і знав «все, що з ним мало статися» (Ів 18:4); Ісус «тяжко зітхнув і стривожився» (Ів 11:33; пор. Ів 13:21; 2:24; 4:1, 2; 6:15; 7:1). Автору також були відомі думки і погляди апостолів, у тому числі й хибні, які вони згодом виправили (Ів 2:21, 22; 11:13; 12:16; 13:28; 20:9; 21:4).

5) Крім того, автор називає себе «учнем, якого Ісус любив» (Ів 21:20, 24). Очевидно, він був одним із трьох апостолів, з якими Ісус мав найближчі стосунки і які були поряд з ним під час деяких подій, наприклад під час преображення (Мр 9:2) і в Гефсиманському саду, коли він відчував сильні муки (Мт 26:36, 37). З цих трьох апостолів Яків не міг бути автором Євангелія, оскільки Ірод Агріппа I стратив його в 44 р. н. е. і немає жодних доказів того, що це Євангеліє було написане до цієї дати. Автором не міг бути і Петро, адже він згадується разом з «учнем, якого Ісус любив» (Ів 21:20, 21).

Достовірність. Ранній християнський збір вважав Євангеліє від Івана канонічним. Воно згадується майже в усіх стародавніх списках, і в них його канонічність не піддається сумніву. З послань Ігнатія Антіохійського (бл. 110 р. н. е.) видно, що він використовував Євангеліє від Івана; те саме можна сказати і про праці Юстина Мученика, написані через кілька десятиліть. Це Євангеліє міститься в найавторитетніших кодексах Грецьких Писань: Сінайському, Ватиканському, Александрійському, Єфремовому, в кодексі Бези, у Вашингтонському кодексі I і Коридетському кодексі, а також в усіх ранніх перекладах. Фрагмент цього Євангелія, а саме частина його 18-го розділу, міститься в папірусі Райленда 457 (P⁵²) (перша половина II ст. н. е). Частини розділів 10 і 11 містяться в папірусі Честера Бітті I (P⁴⁵), і велика частина Євангелія міститься в папірусі Бодмера II (P⁶⁶) (початок III ст. н. е).

Час і місце написання. Вважається, що Іван написав своє Євангеліє приблизно в 98 р. н. е., після звільнення із заслання на острові Патмос. У час написання він, очевидно, був в Ефесі або поблизу цього міста, що лежить приблизно за 100 км від Патмосу. Римський імператор Нерва (96—98 рр. н. е.) звільнив чимало тих, кого було засуджено на заслання наприкінці правління його попередника, Доміціана. Можливо, серед них був і Іван. Згідно з Об’явленням, яке Іван отримав на острові Патмос, ефеський збір був одним зі зборів, яким він мав передати звістку.

Іван написав своє Євангеліє в глибокій старості — можливо, у віці 90—100 років. Без сумніву, він був знайомий з трьома іншими розповідями про земне життя і служіння Ісуса, а також з книгою Дії апостолів і листами Павла, Петра, Якова та Юди. Він зміг побачити, як пролилося світло на християнське вчення і які результати принесло проповідування всім народам. Також він бачив, як з’явився «беззаконник» (2Фс 2:3). Іван був свідком сповнення багатьох Ісусових пророцтв, у тому числі пророцтва про знищення Єрусалима і кінець юдейської епохи.

Мета написання. Іван, який писав своє Євангеліє під натхненням святого духу, згадав лише деякі події з життя Ісуса. Він сам сказав: «Ісус виконав перед своїми учнями багато інших чуд, але про них у цьому сувої не згадується» та «Ісус робив ще багато чого іншого, і якби все детально описати, то, думаю, весь світ не вмістив би написаних сувоїв» (Ів 20:30; 21:25).

З огляду на це Іван пояснив, чому пише свою розповідь (більша частина інформації з якої не згадується в інших Євангеліях): «Все, що тут записано, записано для того, аби ви повірили, що Ісус — це Христос, Божий Син, і, маючи віру, завдяки його імені отримали життя» (Ів 20:31).

Іван підкреслив, що записана ним інформація правдива і достовірна (Ів 1:14; 21:24). Його Євангеліє стало важливою частиною біблійного канону, оскільки містить свідчення очевидця — останнього з Ісусових апостолів, який жив на землі.

Найрозповсюдженіша книга. Євангеліє від Івана — це найбільш розповсюджена біблійна книга. Окрім того, що вона поширюється в складі цілої Біблії, було надруковано і розповсюджено тисячі примірників цього Євангелія як окремого видання.

Цінність. Іван пише, що Ісус був з Богом «на початку» і що «усе з’явилося через нього» (Ів 1:1—3). Це узгоджується зі словами самого Ісуса, записаними в книзі Об’явлення, про те, що він «початок Божого творіння» (Об 3:14). У своєму Євангелії Іван неодноразово наголошує на близьких стосунках між єдинородним Божим Сином і його Батьком та цитує чимало Ісусових висловлювань про ці стосунки. В книзі часто говориться про становище Сина відносно Батька, про те, що Син підкоряється Батькові і поклоняється Єгові як своєму Богові (Ів 20:17). Завдяки таким близьким стосункам Син зміг відкрити людям свого Батька так, як не зміг би ніхто інший,— і він відкрив Бога таким, яким служителі давнини навіть не могли його уявити. Іван описує також те, як сильно Батько любить Сина і тих, хто стає Його синами завдяки вірі в Сина.

Про Ісуса Христа говориться, що через нього Бог зливає на людей благословення і тільки через нього вони можуть наближатись до Бога. Завдяки йому прийшли незаслужена доброта і правда (Ів 1:17), він — «Ягня Боже» (Ів 1:29), «єдинородний Божий Син» (Ів 3:18), «наречений» (Ів 3:29), «правдивий хліб з неба» (Ів 6:32), «Божий хліб» (Ів 6:33), «хліб життя» (Ів 6:35), «живий хліб» (Ів 6:51), «світло для світу» (Ів 8:12), «Син людський» (Ів 9:35), «брама» кошари (Ів 10:9), «пастир добрий» (Ів 10:11), «воскресіння і життя» (Ів 11:25), «дорога, і правда, і життя» (Ів 14:6) та «правдива виноградна лоза» (Ів 15:1).

У книзі підкреслюється становище Ісуса як Царя (Ів 1:49; 12:13; 18:33) і Судді (Ів 5:27), а також його здатність воскрешати, отримана від Батька (Ів 5:28, 29; 11:25). Іван показує, що Ісус мав послати святий дух як «помічника», який буде свідчити про нього, а також нагадувати і навчати (Ів 14:26; 15:26; 16:14, 15). При цьому Іван дає читачеві зрозуміти, що цей дух насправді є Божим духом, він походить від Бога і даний за Його волею. Ісус чітко пояснив, що святий дух не зможе прийти в ролі помічника, поки він не піде до Батька, який є більшим за нього (Ів 16:7; 14:28). Тоді учні Христа будуть виконувати навіть більші діла, тому що він знову буде зі своїм Батьком і для прославлення Батька даватиме їм те, що вони попросять у його ім’я (Ів 14:12—14).

Також Іван виявляє, що Ісус є викупною жертвою за людство (Ів 3:16; 15:13). Його титул «Син людський» нагадує нам про те, що він близько споріднений з людьми, оскільки став тілом, родичем людей, і тому міг виступити в ролі викупника і месника за кров згідно з прообразами Закону (Лв 25:25; Чс 35:19). Христос говорив своїм учням, що правитель цього світу не має над ним влади і що він переміг світ, тому світ суджено, а його правитель має бути вигнаний геть (Ів 12:31; 14:30). Книга заохочує християн перемагати світ, зберігаючи вірність Богові і залишаючись непорочними, як Ісус (Ів 16:33). Це узгоджується з Об’явленням, яке отримав Іван: у ньому Христос неодноразово наголошує на необхідності здобувати перемогу і обіцяє, що ті, хто перебуває в єдності з ним, будуть разом з ним у небі, де отримають велику нагороду (Об 2:7, 11, 17, 26; 3:5, 12, 21).

Недостовірний уривок Івана 7:53—8:11. Скоріш за все, в оригіналі Євангелія від Івана не було цих 12 віршів. Хоча цей уривок міститься в кодексі Бези (V ст. н. е.) і в більш пізніх грецьких рукописах, у Сінайському рукописі та у Ватиканському кодексі 1209, а також у більшості ранніх перекладів він відсутній. Тож очевидно, що ці вірші не були частиною Євангелія від Івана. В одній групі грецьких рукописів вони поміщені в кінці Євангелія від Івана, а в іншій — після Луки 21:38; це свідчить про те, що цей уривок недостовірний і не був натхнений.

[Рамка]

ОГЛЯД ЄВАНГЕЛІЯ ВІД ІВАНА

Розповідь апостола Івана про життя Ісуса, в якій підкреслюється, що Ісус — це Христос, Божий Син, завдяки якому стало можливим вічне життя

Написана приблизно в 98 р. н. е., через понад 30 років після укладення інших трьох Євангелій і через 65 років після Ісусової смерті

Слово стає тілом; його названо Ягням Божим, Божим Сином і Христом (1:1—51)

Слово, яке було з Богом на початку, перебуває серед людей, але свої його не приймають; ті ж, хто приймає його, отримують право стати Божими дітьми

Іван Хреститель свідчить, що Ісус є Сином Бога і Ягням Божим, яке покінчить з гріхом світу

Андрій, а згодом інші переконуються, що Ісус — це Христос

Ісусові чуда і вчення доводять, що він є Христом, завдяки якому можна отримати вічне життя (2:1—6:71)

У Кані Ісус перетворює воду на вино

Каже Никодиму, що Бог послав свого єдинородного Сина, аби ті, хто має віру, отримали вічне життя

Розмовляє з самарянкою про духовну воду, яка дає вічне життя; він відкриває їй, що є Христом

Ісус чудесним способом зціляє людей; юдеї обурюються, через те що він зціляє в суботу, і хочуть убити його

Проголошує, що ті, хто вірить йому, мають вічне життя, і передрікає воскресіння всіх, хто перебуває в пам’ятних гробницях

Чудом годує близько 5000 чоловіків; коли натовп хоче зробити його царем, іде геть; коли люди знову йдуть за ним, він називає себе хлібом, що зійшов з неба, і говорить їм, що, аби отримати вічне життя, вони мають їсти його тіло і пити його кров

Ворожість до Божого Сина посилюється (7:1—12:50)

Ісус сміливо проповідує в храмі, хоча старші священики і фарисеї шукають нагоди схопити його

Ісус проголошує, що він є світлом для світу і що правда може зробити його слухачів вільними, але вони намагаються закидати його камінням

У суботу Ісус зціляє чоловіка, сліпого від народження; фарисеї лютують

Ісус називає себе пастирем добрим і говорить, що його вівці слухаються його голосу; юдеї знову намагаються його каменувати

Юдейських релігійних провідників після воскресіння Лазаря охоплює страх; вони вирішують вбити Ісуса і Лазаря

Ісус в’їжджає в Єрусалим, і натовпи людей проголошують його царем, однак фарисеї цього не роблять

Під час останньої Пасхи Ісус дає своїм учням прощальні настанови (13:1—17:26)

Він миє учням ноги, щоб подати урок смирення, і дає «нову заповідь», наказуючи їм любити одне одного, як він любить їх

Називає себе дорогою, і правдою, і життям; обіцяє, що після того, як він піде, учні отримають святий дух

Щоб приносити плоди, його учні мають перебувати в єдності з ним, правдивою виноградною лозою; на них чекають переслідування

Ісус молиться за своїх учнів і говорить Батькові, що виявив людям Боже ім’я та завершив доручену йому працю

Ісуса арештовують, юдейський народ його відкидає; страта Ісуса (18:1—19:42)

Ісуса арештовують у Гефсиманському саду; ведуть до Анни, Кайяфи, а потім до Пилата

Він каже Пилату, що його Царство не належить до цього світу

Пилат намагається звільнити Ісуса, але йому це не вдається; Ісуса страчують на стовпі мук

Йосип з Ариматеї та Никодим піклуються про його поховання

Воскресіння Ісуса — останній доказ Івана на користь того, що він справді є Христом (20:1—21:25)

Ісус з’являється Марії Магдалині, а тоді й іншим учням, в тому числі Хомі

У Галілеї Ісус здійснює останнє чудо — допомагає учням зловити багато риби; наказує Петрові: «Годуй моїх овечок»