Розваги були невід’ємною частиною життя людей ще з найдавніших часів. Про Ювала, який належав до сьомого покоління від Адама, сказано, що «від нього походять ті, хто грає на арфі й сопілці» (Бт 4:21). З часом, принаймні після Потопу, також з’явилися різні ігри.

Єгипет і Месопотамія. У багатьох місцях Єгипту, Палестини і Месопотамії археологи знайшли різні гральні дошки, гральні кості та інші подібні предмети. Деякі з них були виготовлені ще в часи до Авраама. На барельєфі, що зберігся на брамі єгипетського храму, зображений Рамзес III, який грає зі своєю наложницею в гру, схожу на шашки. У більшості ігор порядок ходів визначали, кидаючи гральні кості або палички.

На малюнках, знайдених в Єгипті, окрім танцюристів і музикантів, зображено дівчат-єгиптянок, які грають з м’ячиками, жонглюючи ними. Молодь любила грати в командні ігри, такі як перетягування канату. Популярними також були ігри, в яких використовувалися маленькі кульки.

Ізраїль. Біблія не містить прямих згадок про те, що євреї грали в якісь ігри, але з деяких віршів можна зробити висновок, що, окрім музики, співів, танців і спілкування, в них були інші види відпочинку. В Захарія 8:5 говориться про гру дітей на міських площах, а в Йова 21:11, 12 про хлопчиків, які співають і веселяться. В часи Ісуса діти бавилися, зображаючи радісні та сумні події (Мт 11:16, 17). Під час розкопок у Палестині були знайдені такі дитячі іграшки, як брязкальця, свистки та мініатюрний посуд і колісниці. Йова 41:5, можливо, вказує на те, що люди приручали пташок. Імовірно, євреї любили стріляти з лука та метати каміння з пращі (1См 20:20—22, 35—40; Сд 20:16). Однак вони, очевидно, не влаштовували змагань аж до початку епохи еллінізму.

В Ізраїлі любили загадувати загадки, як це видно з випадку, коли Самсон загадав загадку філістимлянам (Сд 14:12—14).

Греція. У 776 р. до н.е. (приблизно в той час, коли Ісая став пророком в Юдеї) греки започаткували Олімпійські ігри — відомі спортивні змагання, що проводились на честь Зевса. Хоча ігри в Олімпії були найвідомішими, подібні змагання проходили також у трьох інших грецьких містах. На Істмі, неподалік Коринфа, проводились Істмійські ігри, присвячені Посейдону. В Дельфах проходили Піфійські ігри, а біля Немеї — Немейські, теж на честь Зевса.

Олімпійські ігри, які проходили кожні чотири роки, мали глибокий релігійний зміст. Їхньою важливою частиною були жертвоприношення і поклоніння олімпійському вогню. Істмійські ігри біля Коринфа проводились кожні два роки.

У стандартну програму ігор входив біг, боротьба, кулачний бій, метання диска і списа, перегони на колісницях та інші змагання. Учасники давали клятву дотримуватися суворого розкладу тренувань, які тривали 10 місяців і займали більшу частину їхнього часу. За режимом тренувань уважно стежили судді, які жили разом зі спортсменами. Тренування зазвичай були складнішими, ніж самі змагання. Наприклад, бігуни тренувалися з тягарями на ногах, а учасники кулачних боїв одягали важкий одяг. Часто спортсмени роками розвивали необхідні для перемоги навички. Винагородою був простий вінок: на Олімпійських іграх — вінок з листя дикої оливки, на Істмійських — із соснового віття, на Піфійських — з лаврового листя, а на Немейських — з листя дикої селери. Цю винагороду часто виставляли поруч із суддею на фінішній лінії, щоб учасники забігу могли зосереджувати на ній свій погляд і бігти з усіх сил. Тих, хто порушував правила, дискваліфіковували. Ігри були головною темою розмов до, під час і після їхнього проведення. Переможців вихваляли, прославляли, боготворили й осипали подарунками. В Коринфі переможці отримували довічне утримання.

Рим. Римські ігри разюче відрізнялися від грецьких. Їхньою особливістю були гладіаторські бої та інші вкрай жорстокі видовища. Гладіаторські бої з’явилися в III ст. до н. е. і спочатку були релігійним обрядом під час поховання. Можливо, вони мали тісний зв’язок зі стародавнім язичницьким звичаєм робити собі порізи, щоб, стікаючи кров’ю, прославляти богів або померлих (1Цр 18:28; пор. з Лв 19:28, де записана заборона виконувати подібні ритуали). Пізніше римські ігри присвятили богу Сатурну. Мало що могло перевершити жорстокість цих розваг. Одного разу імператор Траян провів ігри, в яких брали участь 10 000 гладіаторів, більшість з яких загинула. На гладіаторську арену виходили навіть деякі сенатори, шляхетні жінки та імператор Коммод. А з часів Нерона під час таких ігор жорстоко вбили багатьох християн.

Язичницькі ігри в Палестині. У II ст. до н. е., під час правління Антіоха Епіфана, еллінізовані євреї стали поширювати в Ізраїлі грецьку культуру, а разом з нею й інтерес до спортивних змагань. Згідно з першим розділом апокрифічної книги 1 Маккавеїв, у Єрусалимі з’явився гімнасій. В 2 Маккавеїв 4:12—15 зазначається, що навіть священики нехтували своїми обов’язками, аби брати участь в іграх. Однак дехто виступав проти поширення таких язичницьких звичаїв.

У I ст. до н. е. Ірод Великий побудував театр в Єрусалимі, амфітеатр на рівнині, а також театр і амфітеатр в Кесарії. Він запровадив ігри, що проводились на честь цезаря кожні п’ять років. Окрім боротьби, перегонів на колісницях та інших змагань, він включив у них елементи римських ігор: бої між дикими тваринами, а також бої між такими тваринами і засудженими на смерть людьми. Йосиф Флавій писав, що через це ображені юдеї вчинили невдалий замах на Ірода (Иудейские древности. XV. 8. 1—4; XV. 9. 6).

Погляд християн. Тертулліан, письменник, який жив у кінці II — на початку III ст. н. е., висловив погляд ранніх християн стосовно популярних серед римлян розваг: «Наша мова, наш зір, наш слух не мають нічого спільного з безумством цирку, безсоромністю театру, з жорстокістю арени, з марнотою гімнасію». Він додав: «Яким чином ми вас ображаємо, якщо віддаємо перевагу іншим задоволенням?... Ми відкидаємо те, що вам подобається, і ви не насолоджуєтесь тим, що приносить насолоду нам» (Апология. XXXVIII). Християнський погляд на фізичні вправи апостол Павло висловив у пораді, яка записана в 1 Тимофія 4:7—10.

Переносне значення. У своїх листах Павло і Петро для ілюстрації певних думок влучно використовували особливості деяких ігор. На відміну від учасників грецьких змагань, які за перемогу отримували недовговічний вінок з листя, помазані християни прагнули отримати безсмертне життя в небі (1Пт 1:3, 4; 5:4). Вони мали бігти так, щоб отримати нагороду, і зосереджувати на ній свій погляд; для тих, хто починав озиратися назад, наслідки були катастрофічними (1Кр 9:24; Флп 3:13, 14). Християни мусили змагатися за правилами, тобто вести морально чисте життя, щоб не бути, образно кажучи, дискваліфікованими (2Тм 2:5). Для цього потрібне було самовладання, самодисципліна та навчання (1Кр 9:25; 1Пт 5:10). Християни мали докладати цілеспрямованих зусиль і зосереджуватись на перемозі, подібно до досвідченого учасника кулачних боїв, який скеровує удари, не витрачаючи сил даремно. Однак вони вели бій не з іншою людиною, а з усіма перешкодами й труднощами, в тому числі з внутрішніми, які могли б призвести до поразки (1Кр 9:26, 27; 1Тм 6:12). Так само як бігуни, які знімали з себе одяг, що заважав руху, вони мали скинути всі тягарі, зокрема такий гріх, як брак віри, який міг легко їх обплутати. Християни готувалися до забігу, в якому потрібна була витривалість, а не до швидкого бігу на коротку дистанцію (Єв 12:1, 2).

Варто зазначити, що в Євреїв 12:1 Павло говорить: «Довкола нас є така велика хмара свідків [грец. мартı́рон]». Те, що він не мав на увазі натовп глядачів, видно з попереднього розділу, на який Павло посилається словами «тож, оскільки». Тому Павло заохочує християн продовжувати біг, беручи приклад з тих, хто також брав участь у забігу, і особливо закликає пильно придивлятися до Ісуса Христа, який уже переміг і тепер є їхнім Суддею.

У прикладі з 1 Коринфян 4:9 Павло, можливо, порівнює себе та інших апостолів з тими, хто брав участь в останній частині римських ігор на арені, адже вона була найкривавішою, а її учасників чекала неминуча смерть. В основі слів з Євреїв 10:32, 33 також може лежати порівняння з римськими іграми. (Див. ТЕАТР.) Можливо, Павло і сам стикнувся зі смертельною небезпекою на арені, оскільки в 1 Коринфян 15:32 він сказав, що «боровся зі звірами в Ефесі». Деякі дослідники вважають, що таке покарання не застосовували до римських громадян, і припускають, що дикі звірі, про яких говорив Павло,— це запеклі противники, яких він зустрів в Ефесі. Однак у 2 Коринфян 1:8—10 Павло говорить про велику небезпеку, з якою він стикнувся в провінції Азія, де був Ефес, і про те, що Бог врятував його «від смертельної загрози». Припущення, що він боровся з буквальними звірами на арені, більше узгоджується з цими словами, ніж припущення про протидію з боку людей в Ефесі (Дії 19:23—41). Тож тут, можливо, описана одна з тих ситуацій, коли Павло, виконуючи своє служіння, «опинявся перед лицем смерті» (2Кр 11:23; див. РОЗВАГИ).