(озн. «той, хто піднімається; той, хто сходить»).

Ізраїльський первосвященик; очевидно, нащадок Ітамара, який згаданий четвертим в переліку Ааронових синів. (Пор. 2См 8:17; 1Цр 2:27; 1Хр 24:3; Вх 6:23.) Будучи первосвящеником, Ілій судив Ізраїль 40 років. За його життя почав служити пророком Самуїл (1См 4:18; 3:10—13, 19—21). У часи Ілія в Ізраїлі панував духовний голод, оскільки «Єгова рідко промовляв до людей, і видінь майже не було» (1См 3:1).

Вперше про Ілія згадується в 1-му розділі Першої Самуїла. Він сидить біля одвірка святого намету і докоряє праведній Анні, бо йому здається, що вона п’яна. Насправді вона палко молиться до Єгови перед святим наметом. Після того як Анна пояснює, що не є п’яною, а виливає Єгові свій біль і тривогу, Ілій з миром відпускає її. Єгова відповідає на молитву Анни, і в неї народжується син, якого вона називає Самуїлом. Як тільки Анна відлучає сина від грудей, то, згідно зі своєю обітницею, віддає його для служіння у святому наметі (1См 1:9—18, 20, 24, 28; 2:11, 18).

Не виправляє своїх синів. Ілій недбало ставиться до своїх обов’язків батька й первосвященика, залишаючись бездіяльним тоді, коли порушуються норми Єгови. Його сини Хофні та Пінхас служать священиками, але є «людьми неправедними», які думають лише про свій шлунок і потурають нечистим статевим бажанням. Вони не задоволені частиною жертви, яка належить їм за Божим законом. Тому ще перед тим, як спалювати на жертовнику жир,— тобто перед тим як, образно кажучи, свою частку отримує Єгова,— вони посилають до ізраїльтянина, який складає жертву, свого слугу принести їм шматок сирого м’яса. Пожадливі, хтиві сини Ілія, зловживаючи своїм становищем, вдаються до крадіжки й інших злих учинків і так опоганюють чисте поклоніння Єгові. Вони навіть чинять розпусту з жінками, які служать при вході до намету зборів. Але Ілій не усуває своїх синів від виконання обов’язків священика, а лише м’яко їм докоряє. Він шанує їх більше, ніж Єгову (1См 2:12—17, 22—25, 29).

Невдовзі Божий пророк приносить Ілію грізну звістку: його дім буде позбавлений сили і впливу, ніхто з його роду не доживе до старості, а його зіпсуті сини помруть в один день (1См 2:27—36). Єгова повторює цей суворий вирок дому Ілія саме через юного Самуїла (1См 3:11—14). Хлопець боїться передати цю звістку, але на прохання Ілія робить це. Тоді Ілій смиренно каже: «Така воля Єгови. Нехай він робить все, що йому до вподоби» (1См 3:15—18).

Єгова виконує вирок над його домом. Як і казав Єгова, настав час відплати. В бою з філістимлянами гине близько 4000 ізраїльських воїнів. Тоді ізраїльтяни вирішують взяти з Шіло ковчег угоди і принести його в табір, сподіваючись, що це врятує їх від ворогів. Але філістимляни починають воювати ще запекліше, і цього разу ізраїльтяни втрачають у бою 30 000 воїнів. Ковчег потрапляє в руки ворогів, а Хофні та Пінхас, які його супроводжують, гинуть. Один веніяминівець втікає з поля бою і приносить Ілію погану звістку. 98-літній Ілій, сліпий і немічний, сидить при дорозі. Його серце стривожене через ковчег угоди. Почувши, що його захопили, Ілій падає навзнак зі стільця, ламає шию і помирає (1См 4:2—18).

Відплата на дім Ілія прийшла також з рук царя Саула, який віддав безжалісний наказ вбити священиків у Нові, що були нащадками Ілія по лінії Ахітува, Пінхасового сина (1См 14:3; 22:11, 18). Врятувався лише Евіатар, один із синів Ахімелеха, який і далі служив священиком за часу правління Давида (1См 22:20; 2См 19:11). Однак Соломон усунув Евіатара від виконання обов’язків священика за те, що він підтримував підступного бунтівника Адонію (1Цр 1:7; 2:26, 27). Так Єгова здійснив суд над домом Ілія, а його нащадки більше ніколи не служили первосвящениками (1См 3:13, 14).