(озн. «батько натовпу; батько багатьох»).

Ім’я, яке Аврам (озн. «батько є великий [звеличений]») отримав від Єгови у віці 99 років, коли Єгова підтвердив свою обіцянку дати йому численне потомство (Бт 17:5).

Походження і життя до переселення в Ханаан. Авраам був нащадком Ноя (по лінії Сима) в десятому поколінні. Він народився у 2018 р. до н. е., через 352 роки після Потопу. Хоча в Буття 11:26 Авраам згадується першим з трьох синів Тераха, він не був первістком. Згідно з Біблією, Терах мав 70 років, коли в нього народився перший син, Авраам же народився через 60 років, коли Тераху було 130 (Бт 11:32; 12:4). Мабуть, ім’я Авраама наведене першим тому, що він виявляв виняткову вірність Богові і займав особливе місце серед служителів Бога, згаданих у Біблії. Так само в родоводах першими згадуються й інші чоловіки, які були прикладами віри, як-от Сим та Ісак (Бт 5:32; 11:10; 1Хр 1:28).

Авраам походив з халдейського міста Ур, що розташовувалось у краю Шинар, неподалік від місця, де сьогодні зливаються річки Євфрат і Тигр. Це велике квітуче місто лежало приблизно за 240 км на Пд. Сх. від Вавилона — в минулому царського міста, засновником якого був Німрод і яке стало відомим через незакінчене будівництво Вавилонської вежі.

У часи Авраама мешканці Ура займалися ідолопоклонством, яке взяло початок у Вавилоні, і поклонялися Сіну — богові місяця і покровителю міста (ІсН 24:2, 14, 15). Проте Авраам, як і його прабатьки Сим та Ной, був людиною, котра мала непохитну віру в Бога Єгову. Тому він став «батьком для всіх, хто, навіть будучи необрізаним, має віру» (Рм 4:11). Справжня віра ґрунтується на точному знанні. Авраам міг багато дізнатися завдяки спілкуванню з Симом (він помер, коли Аврааму було 150 років). Авраам знав і вживав ім’я Єгови; він говорив про Бога: «Всевишній Бог Єгова, Творець неба і землі» і «Єгова, Бог неба і землі» (Бт 14:22; 24:3).

«Перед тим як... Авраам оселився в Харані», Єгова наказав йому покинути Ур і піти в чужий край, залишивши друзів та родичів (Дії 7:2—4; Бт 15:7; Не 9:7). Бог пообіцяв зробити Авраама великим народом у тому краю, який покаже йому. На той час Авраам був одружений з Саррою, своєю сестрою по батькові, але вони не мали дітей і обоє були в похилому віці. Щоб послухатися Бога, Аврааму була потрібна міцна віра. Однак він послухався.

З Авраамом і Саррою в цю довгу подорож погодився піти Терах, якому на той час було близько 200 років. Оскільки Терах був патріархом, головою роду, Біблія говорить, що саме він повів родину в ханаанський край (Бт 11:31). Разом з ними пішов також Авраамів племінник Лот, якого бездітні Авраам і Сарра, мабуть, усиновили, після того як він став сиротою. Караван вирушив на Пн. Зх. і, подолавши близько 960 км, дістався до міста Харан, що лежало на перехресті торговельних шляхів, які вели зі Сх. на Зх. Харан розташований на місці з’єднання двох ваді в один потік; води цього потоку взимку досягають річки Баліх, яка приблизно за 110 км на Пд. від того місця впадає в Євфрат. Там Авраам залишався до смерті свого батька Тераха. (КАРТА, т. 1, с. 330).

Життя в Ханаані. Аврааму було 75 років, коли він разом із домашніми вирушив з Харана в Ханаан, де провів останні 100 років свого життя і мешкав у наметах як чужинець, переходячи з місця на місце (Бт 12:4). Авраам покинув Харан після смерті свого батька в 1943 р. до н. е. і перейшов річку Євфрат, очевидно, в 14-й день місяця, який згодом стали називати нісаном (Бт 11:32; Вх 12:40—43, LXX). Саме тоді набула чинності угода між Єговою та Авраамом і почався 430-річний період тимчасового проживання Божого народу на чужині; цей період закінчився, коли з Ізраїлем була укладена Закон-угода (Вх 12:40—42; Гл 3:17).

Авраам зі своїми отарами подався на Пд.: скоріш за все, він пройшов через Дамаск і дістався до Сихема (за 48 км на Пн. від Єрусалима), що поблизу великих дерев Море (Бт 12:6). Тут Єгова знову з’явився Аврааму і підтвердив свою угоду, додавши до неї обіцянку: «Я дам цей край твоєму потомству» (Бт 12:7). У цьому місці Авраам побудував Єгові жертовник. Рухаючись на Пд., він і в інших місцях будував жертовники та кликав ім’я Єгови (Бт 12:8, 9). Згодом у краю настав голод, і Авраам був змушений на деякий час оселитися в Єгипті. Щоб захистити своє життя, він видавав Сарру за свою сестру. Вона була вродливою, тож фараон забрав її у свій дім і хотів взяти за дружину. Але Єгова не дозволив йому здійснити свій задум, і фараон був змушений віддати Сарру. Потім Авраам повернувся в Ханаан, до місця між Бетелем та Аєм, де раніше жив у наметах, і знову «покликав ім’я Єгови» (Бт 12:10—13:4).

На цей час в Авраама і Лота стало стільки великої і дрібної худоби, що їм довелося відділитися один від одного. Лот вибрав нижню частину Йорданської долини, яка добре зрошувалась і «була як сад Єгови», а згодом розбив намет біля Содома (Бт 13:5—13). Авраам же, отримавши наказ пройти весь край уздовж і впоперек, зрештою оселився біля великих дерев у Мамре, що в Хевроні, за 30 км на Пд. Зх. від Єрусалима (Бт 13:14—18).

Після того як четверо царів-союзників на чолі з Кедорлаомером, царем Еламу, придушили бунт п’ятьох ханаанських царів, вони розграбували Содом і Гоморру, захопили в полон Лота і забрали все його майно. Авраам довідався про це і відразу зібрав 318 вправних чоловіків, своїх слуг, і разом з союзниками — Анером, Ешколом та Мамре — кинувся в погоню. Подолавши, можливо, близько 300 км, вони дісталися до місцевості на Пн. від Дамаска і з допомогою Єгови розгромили набагато сильнішого противника. Авраам визволив Лота і повернув його майно (Бт 14:1—16, 23, 24). Коли Авраам повертався після цієї великої перемоги, назустріч йому вийшов «священик Всевишнього Бога», Мелхиседек, який водночас був царем Салима. Він поблагословив Авраама, а той дав йому «десяту частину всього, що мав» (Бт 14:17—20).

Поява обіцяного Нащадка. Оскільки Сарра й далі не мала дітей, здавалося, спадкоємцем Авраама стане Еліезер, його вірний управитель з Дамаска. Все ж Єгова знову запевнив Авраама, що його потомство буде таким численним, як зірки на небі; Авраам «повірив Єгові, і Бог зарахував йому це як праведність» (хоча обрізаним він став лише через роки) (Бт 15:1—6; Рм 4:9, 10). Потім Єгова уклав з ним офіційну угоду, яку було скріплено тваринними жертвами, але водночас виявив, що його потомки 400 років зазнаватимуть утисків і навіть стануть рабами (Бт 15:7—21; див. УГОДА).

Минав час. Авраам і Сарра жили в Ханаані вже близько 10 років, але Сарра залишалась безплідною. Тож вона запропонувала Аврааму, щоб замість неї дитину народила її служниця, єгиптянка Агар. Авраам погодився, і в 1932 р. до н. е., коли йому було 86 років, народився Ізмаїл (Бт 16:3, 15, 16). Минув ще деякий час. У 1919 р. до н. е., коли Аврааму було 99 років, Єгова наказав йому обрізати всіх чоловіків у його домі. Обрізання стало знаком, печаткою, що засвідчувала угоду між Богом і Авраамом, на основі якої між ними існували особливі стосунки. Тоді ж Єгова змінив його ім’я з Аврам на Авраам згідно зі своєю обіцянкою: «Я зроблю тебе батьком багатьох народів» (Бт 17:5, 9—27; Рм 4:11). Невдовзі після того три матеріалізовані ангели, яких Авраам гостинно прийняв як представників Єгови, пообіцяли, що Сарра завагітніє і наступного року народить сина (Бт 18:1—15).

Той рік виявився дуже багатим на події. Були знищені Содом і Гоморра. Лот і його дві доньки ледве врятувалися. Авраам і Сарра переселилися в Герар, але цар того філістимського міста забрав Сарру у свій гарем. Завдяки втручанню Єгови Сарру звільнили, і у визначений час, 1918 р. до н. е., народився Ісак, давно обіцяний спадкоємець. Аврааму тоді було 100 років, а Саррі — 90 (Бт 18:16—21:7). Через п’ять років, коли з Ісака почав насміхатися Ізмаїл, його 19-річний брат по батькові, Авраам був змушений відіслати Ізмаїла та його матір Агар. Саме тоді, в 1913 р. до н. е., почався 400-річний період утисків, яких мали зазнати потомки Авраама (Бт 21:8—21; 15:13; Гл 4:29).

З найбільшим випробуванням віри Авраам зіткнувся приблизно через 20 років. За єврейською традицією, Ісаку на той час було 25 років (Иосиф Флавий. Иудейские древности. I. 13. 2). Послухавшись наказу Єгови, Авраам взяв з собою Ісака і пішов з Беер-Шеви, що в Негеві, на північ до гори Морія (розташовувалася на Пн. від Салима). Там він побудував жертовник і приготувався принести Ісака, обіцяного нащадка, як цілопалення. Авраам, «по суті, приніс у жертву Ісака», бо «вважав, що Бог спроможний навіть воскресити Ісака з мертвих». Лише в останню мить Єгова втрутився і подбав, щоб замість Ісака Авраам приніс у жертву барана. Непохитна віра Авраама і його цілковитий послух спонукали Єгову підтвердити свою угоду клятвою, яка послужила особливою правовою гарантією (Бт 22:1—18; Єв 6:13—18; 11:17—19).

У 1881 р. до н. е. в Хевроні у віці 127 років померла Сарра. Авраам був у Ханаані чужинцем і не мав власної землі, тому мусив придбати місце для поховання. Він купив у Хетових синів поле, на якому була печера; воно розташовувалось у Махпелі біля Мамре (Бт 23:1—20; див. КУПІВЛЯ). Через три роки, коли Ісаку було 40, Авраам послав свого найстаршого слугу, очевидно Еліезера, назад у Месопотамію, щоб той знайшов Ісакові хорошу дружину серед правдивих поклонників Єгови. Під Божим керівництвом він вибрав Ревеку, внучку Авраамового брата (Бт 24:1—67).

«Авраам взяв собі ще одну дружину, Кетуру», яка народила йому шістьох синів. Тож він став прабатьком не лише ізраїльтян, ізмаїлівців та едомлян, але й меданівців, мідіянітян та інших народів (Бт 25:1, 2; 1Хр 1:28, 32, 34). Так сповнились пророчі слова, які Єгова сказав Аврааму: «Я зроблю тебе батьком багатьох народів» (Бт 17:5). Авраам дожив до глибокої старості і помер у віці 175 років в 1843 р. до н. е.; його сини Ісак та Ізмаїл поховали його в печері Махпела (Бт 25:7—10). Перед смертю Авраам дав дарунки синам наложниць і відіслав їх, щоб Ісак став єдиним спадкоємцем «всього, що [він] мав» (Бт 25:5, 6).

Патріарх і пророк. Авраам був дуже заможним чоловіком: він мав величезні отари великої і дрібної худоби, багато срібла й золота, а також сотні слуг і служниць (Бт 12:5, 16; 13:2, 6, 7; 17:23, 27; 20:14; 24:35). Тому ханаанські царі вважали його могутнім «провідником» і укладали з ним угоди про мир (Бт 23:6; 14:13; 21:22, 23). А втім, Авраам ніколи не допускав, щоб багатство відвернуло його від Єгови і зруйнувало довір’я до Божих обіцянок чи зробило його гордим, зверхнім та самолюбним (Бт 13:9; 14:21—23).

Авраам перший, кого в Єврейських Писаннях названо «пророком», хоча інші поклонники Єгови, наприклад Енох, пророкували ще до нього (Бт 20:7; Юд 14). Також він перший, кого в Біблії названо «євреєм» (Бт 14:13). Авраам мав сильну віру, так само як Авель, Енох і Ной (Єв 11:4—9). Але він перший, про кого говориться як про того, хто «повірив Єгові» (Бт 15:6).

І справді, Авраам — винятковий приклад віри. Він ходив з Богом, отримував звістки від нього через видіння і сни та приймав його посланців — ангелів (Бт 12:1—3, 7; 15:1—8, 12—21; 18:1—15; 22:11, 12, 15—18). Він добре знав ім’я Бога, хоча на той час Єгова ще повністю не розкрив значення свого імені (Вх 6:2, 3). Знову й знову Авраам будував жертовники і приносив жертви в ім’я свого Бога Єгови, прагнучи вихваляти і прославляти його (Бт 12:8; 13:4, 18; 21:33; 24:40; 48:15).

Як патріарх, Авраам робив усе, щоб його домашні трималися осторонь ідолопоклонства і безбожності; він постійно навчав усіх своїх синів та слуг «триматися доріг Єгови і чинити праведність та справедливість» (Бт 18:19). Кожна особа чоловічої статі в домі Авраама була зобов’язана дотримуватись закону Єгови про обрізання. Служниця-єгиптянка Агар кликала ім’я Єгови в молитві. Найстарший слуга Авраама звернувся до Єгови у зворушливій молитві, показавши цим, що вірить в Авраамового Бога. Ісак, будучи дорослим чоловіком, довів свою віру й послух Єгові, коли дозволив, щоб батько зв’язав йому руки і ноги та поклав його на жертовник (Бт 17:10—14, 23—27; 16:13; 24:2—56).

Історичність. Ісус і його учні неодноразово згадували про Авраама: його ім’я в оригінальному тексті Грецьких Писань вживається понад 70 разів. У прикладі про багача і Лазаря Ісус говорив про Авраама в символічному значенні (Лк 16:19—31). Коли противники Ісуса вихвалялись, що вони Авраамові потомки, він викрив їхнє лицемірство, промовивши: «Якби ви були Авраамовими дітьми, то робили б те саме, що робив Авраам» (Ів 8:31—58; Мт 3:9, 10). Дійсно, як сказав апостол Павло, людина визнається праведною не на основі свого походження, а на основі того, чи виявляє вона таку ж віру, як Авраам (Рм 9:6—8; 4:1—12). Також Павло вказав, що справжнім потомством Авраама є Христос, а також ті, хто належить Христу,— «спадкоємці з огляду на обіцянку» (Гл 3:16, 29). Крім того, Павло говорив про доброту Авраама та його гостинність до незнайомців і згадав його в довгому переліку вірних свідків Єгови в 11-му розділі Листа до євреїв. Павло також зазначив, що дві Авраамові дружини, Сарра і Агар, фігурують в оповіді, яка має символічне значення і вказує на дві угоди Єгови (Гл 4:22—31; Єв 11:8). А ще один письменник Біблії, Яків, додав, що віра Авраама супроводжувалася праведними вчинками і тому його названо «другом Єгови» (Як 2:21—23).

Археологічні знахідки теж підтверджують подробиці, згадані в біблійній розповіді про Авраама. Серед цих подробиць — географічне розташування багатьох місць, а також тогочасні звичаї, з якими були пов’язані, наприклад, купівля поля в хетян, вибір Еліезера як спадкоємця і поводження з Агар.