(озн. «козел, який зникає»).

Слово «азазель» трапляється в тексті оригіналу Біблії чотири рази, а саме у вказівках щодо Дня примирення (Лв 16:8, 10, 26).

Існують різні думки стосовно етимології цього слова. Якщо спиратися на його написання в єврейському масоретському тексті, можна дійти висновку, що слово азазе́л — це поєднання двох кореневих слів, які означають «козел» і «зникати». У такому разі «азазель» означає «козел, який зникає». Згідно з іншою теорією, вважається, що у цьому слові випадково переставлено місцями два приголосних і воно означає «сила Бога». У латинській Вульгаті це єврейське слово передано як caper emissarius, тобто «козел відпущення». А грецький вислів, вжитий у Септуагінті, означає «той, що відносить [відвертає] зло».

Ізраїльська громада надавала первосвященику двох козлів (козенят-самців) для використання під час щорічного Дня примирення. За допомогою жеребків визначали, «який з двох козлів буде для Єгови, а який — для азазеля». Спочатку в жертву за первосвященика і його дім (безсумнівно, сюди входили всі левіти) приносили бика, а після цього в жертву приносили козла для Єгови; цей козел був приношенням за гріх. Але козла для азазеля ставили живим «перед Єговою, щоб виконати над ним обряд примирення, і тоді [відіслати] його в пустелю» (Лв 16:5, 7—10). Живого козла можна було використати для обряду примирення завдяки крові козла для Єгови, якого перед тим вбивали як приношення за гріх, «бо життя тіла — в крові» (Лв 17:11). Цінність крові, або цінність життя, зарізаного козла переносилась на живого. Тому, хоча священик не вбивав козла для азазеля, цей козел ніс у собі цінність життя, мав силу покривати гріхи. Його ставили перед Єговою, а це, очевидно, означає, що Єгова визнавав перенесення цінності жертви, тобто її сили покривати гріхи. Подібну процедуру виконували під час очищення ізраїльтянина, який одужав від прокази, або під час очищення дому, з якого схо́дила проказа. У таких випадках живого птаха вмочали у кров вбитого птаха. Тоді живого птаха відпускали, і він забирав з собою гріх (Лв 14:1—8, 49—53).

Обидва козли мали бути бездоганними, здоровими і подібними одне на одного. Будь-який з них міг стати козлом для Єгови, аж поки не кидали жеребки. Віддавши одного козла в жертву, первосвященик клав руки на голову іншого, живого, козла і зізнавався над ним у гріхах народу. Потім «призначений чоловік» відводив цього козла у пустелю і відпускав його (Лв 16:20—22). Козел для азазеля символічно забирав гріхи народу, вчинені протягом року, і зникав разом з ними в пустелі.

Хоча козлів було двоє, про них говориться як про одне приношення за гріх (Лв 16:5). Очевидно, два козли використовувались для того, щоб підкреслити, чого саме досягалося завдяки приношенню, яке покривало гріхи. Першого козла приносили в жертву. А другого, після того як визнавали над ним гріхи народу, відпускали в пустелю, що підкреслювало велич прощення Єгови, яке він виявляє до розкаяних людей. У Псалмі 103:12 дається таке запевнення: «Як далеко від заходу схід, так віддалив він від нас наші переступи».

Як пояснив апостол Павло, Ісус, віддавши своє досконале людське життя в жертву за гріхи людства, здійснив набагато більше, ніж досягалося «кров’ю биків і козлів» (Єв 10:4, 11, 12). Він послужив «козлом відпущення» і «поніс наші недуги», його «прокололи за наші переступи» (Іс 53:4, 5; Мт 8:17; 1Пт 2:24). Ісус символічно забрав гріхи усіх, хто виявляє віру в цінність його жертви. Він показав, що Бог зробив усе, аби гріх канув у небуття. Таким чином козел «для азазеля» символізує жертву Ісуса Христа.